ф
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 460/1811/19
адміністративне провадження № К/9901/24682/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 460/1811/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Вераллія Україна» до Офісу великих платників податків ДПС, Державна казначейська служба України про стягнення пені,
Приватне акціонерне товариство "Консюмерс-Скло-Зоря" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України, в якому просило:
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 17 листопада 2017 року по 16 лютого 2018 року у розмірі 40487,29 грн.;
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 16 серпня 2018 року по 05 липня 2019 року у розмірі 142585,70 грн.;
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 17 листопада 2017 року по 16 лютого 2018 року у розмірі 44344,89 грн.;
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 16 серпня 2018 року по 05 липня 2019 року у розмірі 156171,16 грн.;
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 16 серпня 2018 року по 27 грудня 2018 року у розмірі 12919,20 грн.;
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 16 серпня 2018 року по 05 липня 2019 року у розмірі 93633,24 грн.;
-стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 16 серпня 2018 року по 19 грудня 2018 року у розмірі 37398,64 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року, залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року, позов задоволено повністю.
28 вересня 2020 року до Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 460/1811/19, у якій скаржник просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження заявник касаційної скарги визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, доводить неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми пунктів 200.12, 200.7.2, 200.7.1, статті 200.15 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 803/521/17, від 15 травня 2020 року у справі № 814/495/16, від 14 квітня 2020 року у справі № 803/24797/15, від 10 березня 2020 року у справі № 120/1378/19-а.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема за приписами пункту першого, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Скаржник посилається на те, що суди не врахували постанови Верховного Суду, при цьому скаржник не вказує, який саме висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 803/521/17, від 15 травня 2020 року у справі № 814/495/16, від 14 квітня 2020 року у справі № 803/24797/15, від 10 березня 2020 року у справі № 120/1378/19-а не застосовано судами попередніх інстанцій, не обґрунтовує у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та не доводить подібність правовідносин між цією справою та справами наведеними скаржником у касаційній скарзі.
Більш того, посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 803/521/17, від 15 травня 2020 року у справі № 814/495/16 є не доцільними, з огляду на те, що зазначеними постановами справи направлені на новий розгляд, а тому остаточні висновки щодо відповідних норм права Верховний Суд не формулював.
Суд вважає безпідставним посилання відповідача на зазначені висновки Верховного Суду, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
У скарзі викладено обставини справи, процитовано висновки акта перевірки та норми Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 460/1811/19 - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко