29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"13" жовтня 2020 р. Справа № 924/199/20
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Сорока Д.В., розглянувши матеріали
за позовом ТОВ "Євразія - Сервіс", с.Кременчуки, Красилівського району, Хмельницької області
до ТОВ "Серединецьке", с. Мокіївці, Шепетівського району, Хмельницької області
до ТОВ "Агротек", м. Дніпро
про визнання припиненою поруки ТОВ "Євразія - Сервіс" за договором поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018 року.
Представники сторін:
Від позивача: Савчук Ю.М.;
Від відповідача 1: не з"явився;
Від відповідача 2: Гладка В.О. - згідно ордера №1039410 від 12.10.2020р. (в режимі відеоконференції)
В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: з оголошенням перерви в судовому засіданні від 05.10.2020р.
27.02.2020 року на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява ТОВ "Євразія - Сервіс", с.Кременчуки, Красилівського району, Хмельницької області до ТОВ "Серединецьке", с. Мокіївці, Шепетівського району, Хмельницької області до ТОВ "Агротек", м. Дніпро про визнання припиненою поруки ТОВ "Євразія - Сервіс" за договором поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020 року вказану позовну заяву передано для розгляду судді Вибодовському О.Д.
Ухвалою від 02.03.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 03.08.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Повноважний представник позивача позов підтримав в повному обсязі, наполягав на його задоволенні.
Відповідач 1 не скористався правом участі свого представника в судових розглядах спору, відзиву на позов не подав, причин не вказав; належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду спору, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими повістками.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень наголошує, що позивач був обізнаний про існування додаткових угод до договору лізингу, про що свідчить п. 1.3. договору поруки. З посиланням на умови договору поруки та фінансового лізингу наголошує на безпідставному твердженні про збільшення основного зобов'язання та про необізнаність із існуванням відповідної додаткової угоди.
Звертає увагу суду і на неможливості припинення основного договору 21.12.2017 року, оскільки договір поруки було укладено лише в 2018 році.
Загалом відповідач підсумовує, що забезпечене порукою зобов'язання не є припиненим, не було змінене без згоди поручителя та на даний час залишається таким самим за розміром та характером виконання.
Наголошує на п. 6.2. договору поруки, а також на необхідності застосування нової редакції ч. 4 ст. 559 ЦК України, чинної на даний час.
Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).
Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов'язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
16.03.2015 року між ТОВ “Агротек” (лізингодавець) та ТОВ “Серединецьке” (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №16АФ-15, за умовами якого лізингодавець зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти майно та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку №1 “Специфікація”.
Строк користування (строк лізингу) не може бути менше одного року (п. 1.2. договору лізингу).
Відповідно до п. 4.1. договору лізингу всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та додатку №2 “Графік внесення лізингових платежів” до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний в цьому договорі.
Лізингові платежі складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі; платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна (п. 4.5. договору лізингу).
У п. 10. 1 договору лізингу передбачено, що ціна договору становить гривневий еквівалент 228 240,96 Євро, що становить 5 197 366,20 грн.
У п. 11.1. договору погоджено строк дії договору - з 16.03.2015 року по 20.05.2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору.
Договір лізингу набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому (п. 11.2. договору лізингу).
Договір лізингу підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.
У додатку №1 до договору лізингу сторонами погоджено специфікацію майна на суму 200 387,17 євро, у додатку №2 - графік внесення лізингових платежів (з 20.04.2015 року по 20.05.2016 року на загальну суму 194 004,81 євро), а також у додатку №3 підписано акт приймання-передачі предмету лізингу на загальну суму 200387,17 євро, що становить 5074289,58 грн..
13.07.2016 року сторонами договору лізингу укладено додаткову угоду №2 до договору лізингу, якою збільшено ціну договору до 270 397,23 євро, що становить 6 157 323,48 грн., а також визначено інший графік платежів до 20.10.2017 року. Окрім того, у додатковій угоді №2 продовжено строк дії договору лізингу до 20.10.2017 року включно.
30.03.2018 року сторонами договору лізингу укладено додаткову угоду №3 до договору лізингу, якою збільшено ціну договору до 282 745,13 євро, що становить 6 438 502,45 грн., а також визначено інший графік платежів до 20.06.2019 року. Окрім того, у додатковій угоді №3 продовжено строк дії договору лізингу до 20.06.2019 року включно.
30 березня 2018 року між ТОВ “Агротек” (лізингодавець), ТОВ “Євразія-Сервіс” (поручитель) та ТОВ “Серединецьке” (лізингоодержувач) укладено договір поруки №2П/16АФ-15 (далі - договір), предметом якого є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.3015 року (основний договір).
Сторони договору встановлюють, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними та ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують (п. 1.2. договору).
Згідно п. 1.3. договору поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його повноважень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
Сторони договору визначають, що це зобов'язання підписано сторонами у відповідності до чинного законодавства України, та відповідає положенням ст.ст. 553-559 Цивільного кодексу України (п. 1.5. договору).
У п. 2.1. договору погоджено, що у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором лізингодавець має право на власний розсуд пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором протягом 2-х робочих днів з моменту прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання; лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 банківських днів до моменту настання строку виконання зобов'язань за основним договором повідомляє лізингодавця та поручителя про неможливість виконання зобов'язання за основним договором.
У п. 2.2. договору, сторони встановили, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства.
В силу положень п. 3.1. договору, поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня від дати отримання письмової вимоги лізингодавця про прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання або листа лізингодавця про неможливість виконати зобов'язання за основним договором, виконати відповідне зобов'язання шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості лізингоодержувача за основним договором на рахунок лізингодавця, зазначений в цьому договорі.
У п. 6.2. договору, сторони встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
Сторони договору встановлюють, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім) (п. 6.3. договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.
Позивач, вважаючи, що договір поруки припинився з підстав, викладених у позовній заяві, звернувся з даним позовом до суду.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, суд враховує наступне:
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, виходячи із змісту статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, що випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 30.03.2018 року між сторонами у справі укладено договір поруки №2П/16АФ-15, за умовами якого позивач поручився перед відповідачем 2 за належне виконання відповідачем 1 умов договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 року, а також всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу.
У статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено підстави припинення договору поруки.
Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: 1) підвищення суми кредиту або розміру процентів, пені, штрафів, тощо; 2) відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; 3) установлення (збільшення розміру) неустойки; 4) встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; 5) включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів, тощо (відповідна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 № 3-196гс14, від 20.02.2013 № 6-172цс12, від 21.05.2012 № 6-18цс11, від 10.10.2012 № 6-112цс12).
Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачами 13.07.2016 року та 30.03.3018 року укладено додаткові угоди №2 та №3 до договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2016 року, якими змінено графік сплати лізингових платежів, а також ціну договору, що становила у редакції договору фінансового лізингу від 16.03.2015 року 200387,17 євро (5074289,58 грн.), в редакції додаткової угоди №2 - 270 397,23 євро, що становить 6 157 323,48 грн., в редакції додаткової угоди №3 - 282 745,13 євро, що становить 6 438 502,45 грн., тобто, такими угодами збільшено обсяг основного зобов'язання.
Натомість, учасниками справи не надано, а судом не отримано доказів обізнаності позивача із умовами додаткових угод, оскільки угоди №№2, 3 є двосторонніми та укладеними за участі лише відповідачів, а умови договору поруки не містять посилань на додаткові угоди №2 та №3.
Аналогічно із п. 1.1. та 1.3. договору поруки випливає, що поручитель обізнаний із умовами договору фінансового лізингу, а також солідарно відповідає за зобов'язаннями, які потенційно можуть виникнути із укладених в подальшому додаткових угод до такого договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що поручитель не був обізнаний із умовами додаткових угод №№2 та 3 до договору фінансового лізингу від 16.03.2015 року, якими збільшено обсяг основного зобов'язання.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
На підставі наведеного положення закону сторони у п. 6.3. договору поруки врегулювали, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).
В даному контексті, на переконання суду, п. 1.3. договору поруки врегульовує питання змін та доповнень, які не стосуються збільшення основного зобов'язання, оскільки останнє вирішено у п. 6.3. договору.
Відтак, сторони договору поруки, скориставшись ст. 6 ЦК України, передбачили, що збільшення обсягу основного зобов'язання без згоди поручителя матиме наслідком те, що відповідальність поручителя залишиться без змін, а саме, в обсязі зобов'язання, із яким він обізнаний та за який поручився.
В силу наведеного така підстава припинення поруки як зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, що визначена ст. 559 ЦК України, не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки сторонами в договорі відповідно до чинного законодавства врегульовано в інший спосіб наслідки зміни зобов'язання без згоди поручителя, що призвели до збільшення обсягу його відповідальності.
Вищезазначеним спростовуються відповідні доводи позивача.
Оскільки відсутні докази обізнаності поручителя із додатковими угодами №№2 та 3 до договору фінансового лізингу, поручитель, відповідно до п. 6.3. договору поруки, відповідає за зобов'язаннями відповідача 1 в обсязі, визначеному договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 року без внесених змін.
Із договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 року та графіку внесення лізингових платежів вбачається, що відповідач 1 взяв на себе зобов'язання зі сплати платежів по лізингу до 20.05.2016 року.
Відповідно до п. 6.2. договору поруки, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
Таким чином, сторони у договорі поруки за взаємною згодою передбачили інший строк для пред'явлення вимоги до поручителя, ніж той, який існував у редакції ст. 559 ЦК України, станом на момент укладення договору поруки, що також не суперечить законодавству. Аналогічна позиція в частині можливості визначення будь-якого строку для пред'явлення вимоги кредитора до поручителя в договорі поруки викладена в постанові ВСУ у справі №6-6цс14 від 17.09.2014 року та постанові ВСУ від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16.
Зазначеним спростовуються доводи позивача щодо застосування шестимісячного строку пред'явлення вимоги кредитора до поручителя, визначеного ст. 559 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору поруки.
Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які боржник зобов'язаний згідно з умовами договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється зі спливом шестимісячного строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання (пункт 84 постанови ВП ВC від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15 та постанові ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №1519/2-3165/11).
Як зазначалося вище, сторонами у договорі поруки визначено трирічний строк для пред'явлення вимоги до поручителя за простроченими зобов'язаннями по кожному із періодичних платежів, а пропуск такого строку є безумовною підставою для припинення поруки, що передбачено і в ст. 559 ЦК України, в п. 6.2. договору поруки, а також викладено у судовій практиці ВП ВС.
У додатку №2 до договору фінансового лізингу №16АФ від 16.03.2015 року передбачено графік внесення лізингових платежів - із 20.04.2015 року по 20.05.2016 року. Тобто, трирічних строк звернення відповідача 2 до позивача із вимогою здійснити погашення заборгованості відповідача 1 на підставі договору поруки по останньому платежу сплив 20.05.2019 року.
Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів звернення відповідача 2 із відповідними вимогами до поручителя в межах трирічного строку від строку сплати кожного періодичного платежу, в тому числі, останнього платежу. Наведене також не заперечується відповідачем 2.
З всього вищевикладеного, суд приходить до висновку про припинення поруки позивача за зобов'язаннями відповідача 1 перед відповідачем 2, що випливають із договору фінансового лізингу від 16.03.2015 року №16АФ-15, у зв'язку з не зверненням кредитора до поручителя в межах трирічного строку від настання строку погашення кожного періодичного платежу (аналогічні висновки викладені у постановах ВС від 15.07.2019 року у справі №711/191/14-ц; від 21.02.2018 року у справі №668/5023/15-ц та від 14.11.2018 рок у справі №757/6407/14-ц).
Окрім того, з приводу обраного способу захисту суд звертає увагу, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України,) можна зробити висновок про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (про визнання договору поруки припиненим, про визнання поруки такою, що припинена) (лист ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” від 27.09.2012 № 10-1393/0/4-12).
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання припиненою поруки ТОВ "Євразія - Сервіс" за договором поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018 року, та, відповідно, задоволення позову в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно у зв'язку з задоволенням позову.
Окрім того, у позовній заяві позивач просить стягнути понесені витрати на правничу допомогу адвоката.
Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.
Проте, позивачем не надано жодних доказів понесення витрат на правову допомогу адвоката, що виключає можливість їх відшкодування відповідачами.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати припиненою поруку ТОВ "Євразія - Сервіс" за договором поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018 року, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Євразія-Сервіс” (31026, Україна, Хмельницька область, Красилівський район, с.Кременчуки, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 32046019), товариством з обмеженою відповідальністю “Агротек” (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 32232765), та товариством з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Мокоіївці, код ЄДРПОУ 32678262).
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Агротек” (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 32232765) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Євразія-Сервіс” (31026, Україна, Хмельницька область, Красилівський район, с. Кременчуки, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 32046019) 960,5 грн. (дев'ятсот шістдесят грн. 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Мокоіївці, код ЄДРПОУ 32678262) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Євразія-Сервіс” (31026, Україна, Хмельницька область, Красилівський район, с. Кременчуки, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 32046019) 960,5 грн. (дев'ятсот шістдесят грн. 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” ГПК України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 16.10.2020 року.
Суддя О.Д.Вибодовський
Віддрук. у 4 прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу (31026, Хмельницька обл., Красилівський р-н, с. Кременчуки, вул. Заводська, буд. 1);
3 - відповідачу 1 (30440, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Мокіївці);
4 - відповідачу 2 (49083, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Собінова, буд. 1).
Виготовлено з АСДС помічник судді Т.М.Козій дата 16.10.2020р.