Справа № 620/1469/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
15 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В.,Сорочка Є.О.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та Чернігівського міського центру зайнятості на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення Чернігівського міського центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язання відповідача надати позивачу статус безробітного та призначити відповідну допомогу з дня подачі ним заяви відповідачу про надання статусу безробітного, а саме з 19.03.2020 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Чернігівського міського центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного ОСОБА_1 . Зобов'язано Чернігівський міський центр зайнятості повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу безробітного від 19.03.2020 року, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти вимог відмовити.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову у повному обсязі. На думку апелянта суд першої інстанції правильно оцінив факт незаконності відмови але неправильно застосував термін «дискреційні повноваження», оскільки в даному конкретному випадку наявний лише один варіант вирішення спірної ситуації. Крім того, апелянт зазначив, що судом не було описано у рішенні щодо розподілу судових витрат понесених на правову допомогу.
Чернігівський міський центр зайнятості також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2020 року позивач звернувся до Чернігівського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, до якої було додано наступні документи: копію паспорта; копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; копію диплома з додатком; копію трудової книжки; додатковий договір № 2 від 27.05.2013 року про розірвання договору про надання послуг № ДМ/40-122 від 01.02.2012 року; копію довідки до акта огляду МСЕК; копію форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається МСЕК.
Чернігівським міським центром зайнятості було зроблено електронний запит до Єдиного державного реєстру страхувальників та встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Євроасистанс» 13.11.2013 року було укладено договір цивільно-правового характеру, дані щодо припинення договору відсутні.
01.04.2020 року враховуючи те, що ОСОБА_1 не було надано документів, які підтверджують припинення договору цивільно-правового характеру укладеного з ТОВ «Євроасистанс», було прийнято рішення про відмову у наданні статусу безробітного відповідно до пп. 1 п. 23 Порядку № 792.
Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено відсутність на дату прийняття рішення про надання статусу безробітного документів, зазначених у пунктах 17 і 18 цього порядку.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
У спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Конституції України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III (далі - Закон №1533-ІІІ).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі, зокрема, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, допомога по безробіттю є одним з видів соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон №1533-ІІІ, відповідно до якого страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Частиною 1 статті 22 Закону №1533-ІІІ визначено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 статті 22 Закону №1533-ІІІ застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Аналіз наведених норм Закону №1533-ІІІ свідчить про те, що страхуванню на випадок безробіття підлягають не тільки особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), але й ті, які працюють на інших підставах, передбачених законом. Право на допомогу по безробіттю мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними. У разі звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особа має право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу від 19.09.2018 року за № 792, яка набрала чинності з 1 січня 2019 року (далі - Порядок № 792).
Відповідно до п. 4 Порядку № 792 для взяття на облік у центрі зайнятості особи, які шукають роботу, 1) пред'являють: громадяни України - паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України; довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); 2) інформують про освіту, досвід роботи, зайнятість або перебування у трудових відносинах.
Особі, яка пред'явила документи, зазначені в пункті 4 цього Порядку, кар'єрний радник забезпечуватиме її супровід та організацію надання послуг.
Кар'єрний радник сприяє особам, які шукають роботу, в пошуку роботи, плануванні кар'єри шляхом:
надання консультацій щодо працевлаштування, зокрема інформації про вакантні посади, про заходи для самостійного пошуку роботи, початку підприємницької діяльності;
консультування про можливості професійної підготовки, перепідготовки, формування та розвитку професійних навичок і компетентностей, які користуються попитом на ринку праці, у тому числі щодо вибору/зміни професії (виду професійної діяльності) та/або можливостей започаткування та провадження підприємницької діяльності;
проведення профорієнтації, профдіагностики;
інформування про суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, про застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Кар'єрний радник вносить до Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості отримані про особу, яка шукає роботу, персональні дані: прізвище, ім'я та по батькові; серію та номер паспорта або дані іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України або дані посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист; зареєстроване місце проживання чи місце перебування; число, місяць та рік народження; реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відповідну відмітку в паспорті) та інші відомості, передбачені цим Порядком. На підставі цих даних формується персональна картка особи, яка шукає роботу. Форма персональної картки та додатки до неї затверджуються Мінсоцполітики. (п. 6 Порядку № 792).
Згідно п. 14 Порядку № 792, статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», а саме: 1) особі працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) особі з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю";3) особі, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Відповідно п. п. 21, 22 Порядку № 792, для прийняття рішення про надання статусу безробітного кар'єрний радник вносить відомості з документів, зазначених у пунктах 17-19 цього Порядку, до Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості та аналізує персональну картку особи, яка шукає роботу.
Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного.
В даному випадку, підставою для відмови у наданні позивачу статусу безробітного слугувало встановлення факту його зайнятості, а саме наявності в Єдиному державному реєстрі страхувальників інформації про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Євроасистанс» 13.11.2013 року було укладено договір цивільно-правового характеру. При цьому данні щодо припинення договору відсутні.
Проте, колегія суддів зазначає, що згідно статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка це основний документ про трудову діяльність працівника, який підтверджує страж роботи, а також дає змогу власнику при прийнятті на роботу мати уяву про досвід роботи працівника. До трудової книжки заносяться, у тому числі: вiдомостi про роботу.
З трудової книжки позивача вбачається, що у ній наявний запис (№ запису 14) від 16.03.2020 року про звільнення позивача (наказ №08 від 16.03.2020 року).
Щодо укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Євроасистанс» 13.11.2013 року договору цивільно-правового характеру, колегія суддів зазначає наступне.
Як правильно зазначив суд першої інстанції відповідно до відомостей з Пенсійного фонду України будь-які податки і збори по цивільно-правовому договору з ТОВ «Євроасистенс» на користь позивача не сплачувалися.
Так, у матеріалах справи наявний лист Чернігівського обласного центру зайнятості від 25.03.2020 року № 08/697, у якому відповідач просив ТОВ «Євроасистанс» письмово повідомити період перебування в цивільно-правових відносинах ОСОБА_1 з ТОВ «Євросистанс» та надати належним чином завірені копії цивільно-правової угоди, актів виконаних робіт.
Крім того, Чернігівський обласним центром зайнятості було надіслано на адресу засновника та керівника підприємства ТОВ «Євросистанс» лист від 09 квітня 2020 року №08/816, в якому відповідач просив посприяти в отриманні документів про перебування ОСОБА_1 в цивільно-правових відносинах та надати належним чином завірені копії цивільно-правової угоди, актів виконаних робіт.
Проте, жодних відповідей чи документів, які б підтверджували факт укладання між позивачем та ТОВ «Євроасистенс» цивільно-правового договору ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції надано не було.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи те, що позивач заперечує факт укладання з ТОВ «Євроасистенс» цивільно-правового договору, а також те, що відповідачем не було доведено обставин, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови у наданні позивачу статусу безробітного.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача надати позивачу статус безробітного та призначити відповідну допомогу з дня подачі ним заяви відповідачу про надання статусу безробітного, а саме з 19.03.2020 року, суд вважає необхідним зазначити наступне.
За Рекомендацією № R (80) 2 комітету державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
З огляду на те, що судовим розглядом справи встановлено обставини протиправності рішення Чернігівського міського центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного ОСОБА_1 , та враховуючи, що питання щодо надання статусу безробітного віднесено до компетенції відповідача, суд вважає необхідним задовольнити частково зазначену вимогу шляхом зобов'язання Чернігівський міський центр зайнятості повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу безробітного від 19.03.2020 року, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно зі ст.17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач правомірності прийняття оскаржуваного рішення не довів, натомість доводи позивача про порушення відповідачем належної правової процедури знайшли своє підтвердження та обґрунтування.
Доводи представника позивача про те, що судом не було описано у рішенні щодо розподілу судових витрат понесених на правову допомогу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем не було заявлено вимогу про стягнення останньої.
Крім того, у випадку якщо позивач вважає, що судом не було вирішено питання про судові витрати, останній не позбавлений можливості щодо звернення до суду першої інстанції з заявою у відповідності до с.252 КАС України про ухвалення додаткового рішення у справі.
Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та Чернігівського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
Є.О. Сорочко