Справа № 320/6960/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
13 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Земляної Г.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Бібко А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського кружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського кружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року № 0189978-5506-1033 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строк направлення (вручення) рішення, оскільки закон покладає на контролюючий орган обов'язок здійснити це до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), надіслання (вручення).
Рішенням Київського кружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд зазначив, що сам факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку. У будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення жодним чином не впливає на його законність.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права.
Скаргу, як і позов, обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено 14 серпня 2019 року, хоча мало бути винесено до 01 липня 2019 року, а фактично отримано позивачем 11 жовтня 2019 року, у зв'язку з чим апелянт вважає його таким, що вчинено всупереч чинного законодавства.
05 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив податкового органу на апеляційну скаргу, у якому відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанцій є законним, обґрунтованим, винесеними з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
У відповідності до статті 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що зареєстрований та проживає у м. Києві, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Радянським РУ ГУ МВС України у місті Києві 23 січня 1997 року (а.с. 11).
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить домоволодіння загальною площею 656,80 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 07 липня 2009 року та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23722934 від 01 вересня 2009 року (а.с.15, 16).
14 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0189978-5506-1033, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 31 113,17 грн. (а.с.17).
Вважаючи вказане податкове повідомлення - рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) (пп. 266.4.2 п. 266.1 статті 266 ПК).
Підпунктом 266.5.1 п.266.5 статті 266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 п.266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.1 п. 266.6 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пп.266.7.2 п.266.7 статті 6 Податкового кодексу України).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.
Підпунктом 266.10.1. пункту 266.10 Податкового кодексу України, передбачено, що податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пп. 266.10.2 п. 266.10 статті 266 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Згідно пп. 266.10.3 п. 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Таким чином, шестидесятиденний строк сплати земельного податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов висновку, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі отримання податкового повідомлення-рішення з нарахованим податковим зобов'язанням після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), звільняється лише від відповідальності за несвоєчасну сплату такого зобов'язання, проте не звільнений від його сплати в цілому на цій підставі.
У даному випадку обов'язок сплати податкового зобов'язання у позивача виник з часу отримання податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно.
Факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року по справі № 808/144/18.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що: відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив того, що обов'язок сплати податкового зобов'язання у позивача виник з часу отриманні податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно, факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку.
Податковим законодавством встановлено, що 60-ти денний строк сплати земельного податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення-рішення, відтак, суд дійшов правильного висновку про те, що обов'язок сплати податкового зобов'язання у позивача виник з часу отримання податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно. Сам факт порушення контролюючим органом строку направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку.
Отже, у будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення рішення само по собі не впливає на його законність та відсутність у позивача обов'язку щодо сплати податкового зобов'язання.
Вказаний висновок у повній мірі відповідає правовій позиції Верховного суду, висловленій у постанові від 13 лютого 2018 року по справі № 820/1975/17.
Отже, у випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, позивач не звільняється від обов'язку зі сплати податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Положення норм статті 102 ПК України встановлюють граничні строки давності погашення грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, правові умови їх застосування учасниками податкових правовідносин, права та обов'язки платників податків і межі компетенції державного контролюючого органу у зв'язку із застосуванням таких строків.
Абзацом 1 п. 102.1 статті 102 ПКУ встановлюється загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПК України, не пізніше 1095 дня, що настає за останнім днем таких видів граничних строків.
Правові підстави застосування такого права контролюючого органу випливають із права визначення сум податкових та грошових зобов'язань, встановлених нормами статті 54 ПК України.
Згідно п. 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Тобто, відповідно до статті 102 ПК України контролюючий орган має право виявити і самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПК України, не пізніше 1095 дня, що настає за останнім днем таких видів граничних строків й без проведення перевірки.
З урахуванням наведених вище приписів податкового законодавства повідомлення - рішення про сплату сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітний період, у даному випадку 2018 рік, повинно надсилатись платнику податків до 01 липня 2019 року, але в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем у межах строку, визначеного підпунктами 266.10.2, 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського кружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 13 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев