П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/15/20
Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Єщенка О.В.,
при секретарі - Філімоненко А.О.,
за участю: апелянта - ОСОБА_1 та її представника - Каранфілова Вадима Вікторовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії, визнання нечинними та скасування постанов, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа: ОСОБА_2 , та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 03 квітня 2020 року просила суд: визнати дії головного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Тріфонова О.Ю. протиправними та заборонити вчинення подібних дій відносно позивачки; визнати протиправними та нечинними постанови про стягнення виконавчого збору від 25 листопада 2019 року ВП №58681793 та накладення штрафу від 25 листопада 2019 року ВП №58681793; скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25 листопада 2019 року ВП №58681793; скасувати постанову про накладення штрафу від 25 листопада 2019 року ВП №58681793.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 17 січня 2019 року по справі №520/6084/18 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа рада опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батька, який проживає окремо - задоволено частково. Судом встановлено, що ОСОБА_2 має право на побачення з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи з 10.00 г. до 14.00 г. у присутності матері ОСОБА_1 , а також у день народження ОСОБА_3 , тобто кожного 31 січня відповідно року з 10.00г. до 14.00 год.; зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 у спілкуванні та відвідуванні дитини ОСОБА_3 у визначений судом час, згідно п.2 рішення суду. 15 березня 2019 року Суворовським районним судом м.Одеси видано виконавчий лист №520/6084/18.
20 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до першого Суворівського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про примусове виконання вказаного виконавчого листа (а.с.92).
25 березня 2018 Головним державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Тріфоновим О.Ю. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №58681793 з примусового виконання виконавчого листа №520/6084/18, виданого 15 березня 2019 року Суворовським районним судом м. Одеси.
У пункті 2 вказаної постанови зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
03 квітня 2019 року на адресу Відділу надійшла заява боржника ОСОБА_1 про те, що вона отримала постанову про відкриття виконавчого провадження 28 березня 2019 року та повідомила, що до Одеського апеляційного суду нею направлена апеляційна скарга на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалу про відкриття апеляційного провадження не отримувала станом на 03 квітня 2019 року.
19 квітня 2019 на адресу Відділу надійшла повторно заява боржника ОСОБА_1 , в якій вона повідомила, що 17 квітня 2019 року вона отримала ухвалу Одеського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 15 квітня 2019, якою поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження та одночасно зупинено дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року.
25 квітня 2019 Головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» прийнята постанова про зупинення виконавчого провадження №58681793.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, вступна та резолютивна частини якої проголошена у присутності ОСОБА_1 та її представника, рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 17 січня 2019 року по справі №520/6084/18 залишено без змін. Вказане судове рішення набирало законної сили з дня його прийняття.
14 листопада 2019 року на адресу Відділу надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про поновлення виконавчого провадження №58681793, разом із якою надано вступну та резолютивну частини постанови Одеського апеляційного суду по справі №520/6084/18, якою апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 залишено без задоволення, та рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року - залишено без змін.
15 листопада 2019 року головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. прийнята постанова про поновлення виконавчого провадження №58681793 та винесена вимога державного виконавця (від 15 листопада 2019 за вих.№49038) якою роз'яснено та попереджено про відповідальність боржника (позивачки) за невиконання рішення суду, та повідомлено, що найближчою суботою - 23 листопада 2019 року о 10:00 год., головним державним виконавцем відділу буде перевірятися виконання рішення суду.
Постанова про поновлення виконавчого провадження №58681793 та вищезазначена вимога виконавця була направлена боржнику (позивачці) за адресою проживання: АДРЕСА_1 рекомендованою кореспонденцією із повідомлення про вручення.
22 листопада 2019 року головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. у порядку ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» складено вимогу №46001, якою зобов'язано з'явитись ОСОБА_1 на прийом до головного державного виконавця 25 листопада 2019 року о 10:00 год..
23 листопада 2019 Головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. здійснено перевірку виконання рішення суду боржницею ОСОБА_1 , та на момент виходу за адресою проживання виявлено, що боржниця, перебуваючи вдома, відмовилась виконувати рішення суду, вимогу державного виконавця проігнорувала в повному обсязі, мотивуючи це тим, що вона (зі її слів) не отримувала постанову апеляційного суду, та в подальшому збирається подавати касаційну скаргу на вказане рішення. Фотокопію постанови отримала. Виклик виконавця про явку до Відділу на 25 листопада 2019 боржниця ОСОБА_1 категорично відмовилась отримувати, при цьому головним державним виконавцем було попереджено, що у разі її не явки буде накладатись штраф, що було зафіксовано актом державного виконавця.
25 листопада 2019 Головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. в робочу кабінеті №3 в присутності головного державного виконавця Семко Б.О. було складено акт про не явку боржниці ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби на виклик виконавця та не повідомлення про причини такої не явки.
25 листопада 2019 керуючись ч.3 ст.64-1, ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. винесена постанова про накладання штрафу на боржницю у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить в сумі 1700 грн., та попереджено ОСОБА_1 , що у разі невиконання без поважних причин рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладання штрафу у подвійному розмірі, та надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
25 листопада 2019 керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. винесена постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 58681793 з боржниці ОСОБА_1 на користь держави в розмірі 8346 грн..
Зазначені постанови направлені позивачці за адресою проживання рекомендованою кореспонденцією із повідомлення про вручення. Згідно повідомлення остання 02.12 2019 року їх особисто отримала.
Вважаючи дії головного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Тріфонова О.Ю. протиправними, а також вважаючи протиправними постанови про стягнення виконавчого збору від 25 листопада 2019 року ВП №58681793 та накладення штрафу від 25 листопада 2019 року ВП №58681793, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не виконано Суворовського районного суду м.Одеси від 17 січня 2019 року по справі №520/6084/18, а оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та про накладення штрафу винесені відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства з додержанням процедури.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 2 ч.1 ст.3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як, зокрема, постанови судів у цивільних справах.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
За приписами частин п'ятої та шостої статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
З аналізу вказаних норм Закону вбачається, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до виконання виконавчого документу самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Враховуючи, що добровільного виконання рішення не відбулося, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір, що свідчить про відсутність підстав для скасування постанови відповідача про стягнення виконавчого збору.
Стосовно спірної постанови про накладення штрафу колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1-3 ст.63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, тобто встановленого 10-деного строку на виконання рішення суду, повинен особисто перевірити виконання рішення боржником.
Згідно ст.75 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу наведеного вбачається, що підставою для винесення постанови про накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення немайнового характеру. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником, та які не залежали від його власного волевиявлення.
При цьому, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6571/16.
Звертаючи з даним позовом до суду та подаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 стверджувала, що обов'язок виконання рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 17 січня 2019 року по справі №520/6084/18 у неї відсутній, оскільки з моменту проголошення Одеським апеляційним судом постанови, якою залишено без змін рішення Суворовського районного суду м.Одеси, не пройшов строк на касаційне оскарження.
Разом з тим, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Таким чином, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року по справі №520/6084/18 набрало законної сили 07 листопада 2019 року - з дня ухвалення постанови Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, а тому підлягає виконанню в незалежності від вчинення дій по касаційному оскарженню.
При цьому в судовому засіданні позивачка підтвердила суду апеляційної інстанції, що 07 листопада 2019 року вона особисто була присутня при оголошенні постанови Одеського апеляційного суду і саме з цієї дати їй було відомо про набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року, яким встановлено графік спілкування ОСОБА_2 з його дитиною, і яке є обов'язковим для виконання.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 64-1 Закону виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5), зокрема розділом IX врегульовані питання організації виконання рішень немайнового характеру.
Відповідно до п.8 Розділу IX Інструкції №512/5, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
Згідно п.9 Розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття старшим державним виконавцем оскаржуваної постанови від 25 листопада 2019 року про накладення штрафу на позивачку у розмірі 1700 грн., був акт від 23 листопада 2019 року (т.1 а.с.110-зв.б.) державного виконавця, у якому зазначено, що боржник рішення суду відмовився виконувати.
При цьому, колегія суддів наголошує, що єдиними підставами для не виконання рішення суду 23 листопада 2019 року (в суботу), тобто в день визначений судом для побачення ОСОБА_2 з донькою, позивачкою зазначено саме відсутність факту отримання рішення апеляційного суду та бажання його оскаржити в подальшому в касаційному порядку, що, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність належних правових підстав для не виконання відповідного рішення суду.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення, що відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року по справі №640/9234/19.
Колегія суддів зазначає, що оскільки позивачкою не наведено жодних поважних причин невиконання судового рішення, окрім власної незгоди з його змістом, державним виконавцем обґрунтовано прийнято спірну постанову про накладення штрафу.
При цьому судова колегія не приймає до уваги посилання позивачки на те, що 23.11.2019 року ОСОБА_2 взагалі не приходив на побачення з донькою, а рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 17 січня 2019 року її не зобов'язано передавати доньку державному виконавцю для організації її побачення з батьком, оскільки її відмова у виконанні рішення суду пов'язана не з присутністю/відсутністю ОСОБА_2 , а з її незгодою з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та бажанням оскаржити їх у касаційному порядку, що і зафіксовано в акті державного виконавця від 23.11.2019 року.
Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на набрання рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 17 січня 2019 року законної сили після його апеляційного перегляду та в незалежності від касаційного оскарження, у позивача були відсутні правові підстави для не виконання вказаного судового рішення.
Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування спірних постанов є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 16 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Єщенко О.В.