ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.10.2020Справа № 910/9913/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9913/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія»
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 21979,58 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач) про стягнення 21979,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу №07.1/404-МТР від 29.12.2015 несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму основної заборгованості у розмірі 16721,26 грн, інфляційні втрати у розмірі 3747,91 грн та 3% річних у розмірі 1510,41 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9913/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.08.2020 до відділу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з підстав того, що зобов'язання зі сплати боргу за спірним договором припинено шляхом проведення в лютому 2017 року зарахування зустрічних однорідних вимог. Окрім того, просить застосувати строки позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості та неустойки за договором №07.1/404-МТР від 29.12.2015.
Позивач своїм право на подання відповіді на відзив у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
29.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу №07.1/404-МТР (далі - договір) за умовою пункту 1.1 якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі «товар», відповідно до додатку, що є невід'ємною його частиною.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що номенклатура та кількість товару повинні відповідати додатку.
Умови поставки товару, перелік вантажовідправників та вантажоотримувачів вказуються в додатку, що є невід'ємною частиною даного договору (пункт 3.1 договору).
Так, у додатку до договору (з урахуванням додаткових угод №2 від 17.06.2016 та №3 від 27.12.2016) сторони погодили товар, що поставляється, а саме його найменування, одиницю вимірювання, кількість, ціну одиниці, загальну вартість, виробника та вантажоодержувача.
Умовами пункту 3.2 договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару, якщо виникла необхідність його складання (за вимогою однієї із сторін), в інших випадках - дата складання видаткової накладної з відміткою про отримання товару.
У пункті 5 додатку до договору (з урахуванням додаткової угоди №3 від 27.12.2016) сторони погодили два етапи поставки: перший до 24.07.2016; другий до 31.12.2016.
Після відвантаження товару та передачі (оформлення) всіх товаросупроводжувальних документів, передбачених пунктами 3.4.1, 3.4.2, 3.5 договору, продавець направляє покупцю для підписання акт прийому-передачі товару між продавцем та покупцем (3 оригінальні екземпляри), який має бути підписаним та поверненим покупцем протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання від продавця (пункт 3.8 договору).
Ціна товару і загальна вартість товару погоджена сторонами у розділі 4 договору. Так, ціна товару встановлюється в національній валюті України та вказується в додатку, що є його невід'ємною частиною, а загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.
В пункті 1 додатку до договору (з урахуванням додаткової угоди №3 від 27.12.2016) визначено, що загальна вартість товару складає 717221,41 грн.
Засобом платежів є національна валюта України - гривня (пункт 5.1 договору).
У пункті 5.2 договору передбачено, що покупець проводить оплату товару на умовах, зазначених у додатку, що є його невід'ємною частиною, а саме протягом 20 календарних днів по факту поставки (пункт 6 додатку).
Пунктом 11.1 договору передбачено, що він набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання взаємних зобов'язань сторін.
Додатки до договору є його невід'ємною частиною, мають переважну силу перед раніше укладеними доповненнями і додатками (або відміняють їх), і вступають у дію, якщо зроблені в письмовій формі, мають порядковий номер, дату прийняття і підписи повноважних представників сторін, завірені печатками (пункт 11.2 договору).
Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов даного договору, позивачем було здійснено поставку відповідачу узгодженого у додатку товару, що підтверджується видатковими накладними №07086 від 08.07.2016 на суму 668726,76 грн, №07087 від 08.07.2016 на суму 8211,48 грн, №11221 від 22.11.2016 на суму 29139,78 грн, №12231 від 23.12.2016 на суму 127341,15 грн, №06131 від 13.06.2017 на суму 21402,22 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та скріплені печатками. Окрім того, як вбачається зі зворотної накладної від покупця №7261 від 26.07.2016 частину товару було повернуто, а саме на суму 187640,46 грн, відтак загальна вартість поставленого товару за договором становить 667180,93 грн.
Тоді як, відповідач свого обов'язку з оплати отриманого товару належним чином не виконав, сплативши лише 650459,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1744-П17 від 20.02.2017 на суму 629057,45 грн, №8191-П17 від 05.07.2017 на суму 21402,22 грн та не заперечується відповідачем. Відтак у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за отриманий товар в сумі 16721,26 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 16721,26 грн.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про припинення зобов'язань за договором в частині стягнення основного боргу у зв'язку з їх зарахуванням.
Умови припинення господарських зобов'язань визначено статтею 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Так, статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №922/359/19 та від 28.02.2018 у справі №910/4312/17.
Як зазначає позивач у позовній заяві, основний борг виник у зв'язку з неповною оплатою відповідачем товару за договором купівлі-продажу. Відповідач же у відзиві на позовну заяву вказує на те, що у зв'язку з несвоєчасною поставкою товарів за цим же договором та поставкою неякісних товарів відповідачем нараховано позивачу штраф та здійснено зарахування цих вимог шляхом направлення на адресу позивача відповідної заяви.
Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України)
За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Аналіз вищенаведених приписів чинного законодавства свідчить, що зараховані, як зустрічні, в порядку статті 601 ЦК України можуть бути лише саме основні зобов'язання. В свою чергу, вимоги про сплату неустойки (пені, штрафу) чи передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №910/16135/18 та від 05.07.2018 у справі №914/3013/16.
Відтак, штраф не є однорідною вимогою за своєю правовою природою, а тому не може бути зарахований як зустрічна вимога на підставі статті 601 ЦК України, у зв'язку з чим суд відхиляє твердження відповідача про припинення зобов'язань в частині сплати основного боргу в заявленому розмірі.
Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В пункті 11.4 договору сторони також визначили, що позовна давність за даним договором стосовно оплати, кількості та якості товару, стягнення неустойки встановлюється тривалістю в три роки.
Згідно з частинами 1, 6 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
За змістом частини першої та третьої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня вчинення дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС №663/2070/15-ц від 23.05.2020.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 30.03.2020 у справі №916/299/19, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.
В обґрунтування застосування строків позовної давності відповідач вказує на те, що з позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 16721,26 грн позивач мав звернутися до суду у строк до 13.01.2020, оскільки отриманий товар за видатковими накладними №07086, №07087, №11221, №12231 мав бути оплачений відповідачем у строк відповідно до 28.07.16, до 12.12.16 та до 12.01.2017 включно, відтак з урахуванням приписів пункту 11.4 договору позивачем пропущений трирічний строк позовної давності.
При цьому, зі змісту відзиву вбачається, що оплату згідно платіжного доручення №8191-П17 від 05.07.2017 на суму 21402,22 грн відповідач вважає оплатою за отриманий товар за видатковою накладною №06131 від 13.06.2017.
В матеріалах справи наявні два платіжних доручення №1744-П17 від 20.02.2017 на суму 629057,45 з призначенням платежу «оплата за зап/час до насосів, ДУЗ, заява від 16.02.17р. №10/329, провед. проц. зак. непередбач. &25318107 &дог. 07.1/404-МТР 29.12.2015 ПДВ 104842,91 грн» та №8191-П17 від 05.07.2017 на суму 21402,22 грн з призначенням платежу «оплата за зап. частини до насосів, ДУЗ, провед. проц. зак. непередбач. &25318107 &договір 07.1/404-МТР/ ДОД 29.12.2015 ПДВ 3567,04 грн».
Отже платіжне доручення №8191-П17 від 05.07.2017 не містить визначальних реквізитів за наявності яких можливо було б ідентифікувати дійсну належність даної оплати відповідачем саме за видатковою накладною №06131 від 13.06.2017. Доказів того, що сторони узгодили віднести дану оплату на погашення боргу за поставлений товар саме за вищезазначеною видатковою накладною матеріали справи також не містять.
У випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16.
Відтак, платіжне доручення №8191-П17 від 05.07.2017 на суму 21402,22 грн, за відсутності ідентифікуючих реквізитів в ньому, не може слугувати беззаперечним доказом того, що оплата за ним була здійснена в рахунок оплати товару за видатковою накладною №06131 від 13.06.2017, а лише факт співпадіння сум таким доказом не є.
Отже, враховуючи наявність непогашеної заборгованості за минулі періоди і відсутність в платіжному дорученні №8191-П17 від 05.07.2017 ідентифікуючих ознак, здійснений платіж відноситься на погашення заборгованості в хронологічному порядку.
З огляду на викладене, враховуючи здійснений платіж 05.07.2017, строк позовної давності перервався і відповідно новий строк позовної давності після його переривання, передбачений статтею 267 Цивільного кодексу України, почався 06.07.2017 і закінчується 06.07.2020 включно.
До Господарського суду міста Києва позивач звернувся з даним позовом 06.07.2020, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті, відтак позивач звернувся до суду в строк позовної давності, а тому позовні вимоги в частині стягнення боргу у розмірі 16271,26 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1510,41 грн за період з 04.07.2017 по 06.07.2020 та інфляційні втрати у розмірі 3747,91 грн за період з 01.09.2017 по 31.05.2020.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки за розрахунком суду в межах визначеного позивачем періоду заборгованості належною до стягнення є сума інфляційних втрат у розмірі 3734,54 грн.
Частковому задоволенню підлягають і вимоги в частині заявлених 3% річних, оскільки позивачем здійснено їх нарахування поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, а факт вчинення дій щодо визнання основного боргу не є підставою для переривання строку позовної давності щодо інших нарахувань. За розрахунком суду 3% річних в межах строку позовної давності належною до стягнення є сума 3% річних у розмірі 1506,96 грн.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат слід відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, в той час як відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити оплату.
За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 21979,58 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Крилова, буд. 25; код ЄДРПОУ 36104221) основний борг у розмірі 16721 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять одна) грн 26 коп., інфляційні втрати у розмірі 3734 (три тисячі сімсот тридцять чотири) грн 54 коп., 3% річних у розмірі 1506 (одна тисяча п'ятсот шість) грн 96 коп. та судовий збір у розмірі 2100 (дві тисячі сто) грн 39 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2020.
Суддя Т.В. Васильченко