ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.10.2020Справа № 910/11086/20
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», Дніпропетровська область, м. Павлоград
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про стягнення 2 957,27 грн, -
29.07.2020 року Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (відповідач) суми збитків в розмірі 2 957,27 грн, посилаючись на незбереження вантажу під час перевезення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 року у справі №910/11086/20 у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відстрочення сплати судового збору було відмовлено та залишено позовну заяву №8/3855 від 24.07.2020 без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.
07.08.2020 року позивачем до суду було надіслано засобами поштового зв'язку заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105473249444 отримав ухвалу суду від 12.08.2020 про відкриття провадження у справі 17.08.2020.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 01.09.2020 року (включно).
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Тобто, відзив на позов за своєю правовою природою не є доказом по справі, а є лише письмово оформленою правовою позицією відповідача щодо суті позовних вимог позивача.
В свою чергу, висловлення учасником справи своєї правової позиції по суті спору є процесуальним правом, а не обов'язком, можливість реалізації якого обумовлена вчиненням такої процесуальної дії у визначений судом строк.
Відтак, не подання відповідачем відзиву на позов не є обставиною, яка унеможливлює здійснення правосуддя у господарському процесі, що чітко вбачається із приписів ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, оскільки відповідачем не подано відзив на позов у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 09.10.2020 року по 13.10.2020 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 15.10.2019 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
20.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Трейдінг» (далі - покупець) та Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - постачальник, позивач), в подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», був укладений Договір поставки №20/13-ПУ (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у власність покупця кам'яне вугілля і вугільну продукцію, в кількості, асортименті, за ціною та на умовах, погоджених Сторонами в цьому Договорі і специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно Додаткової угоди від 03.12.2018 до Договору поставки № 20/13-ПУ від 20.05.2013 датою закінчення строку дії Договору є 31.12.2028.
У березні 2020 року відповідач здійснював перевезення вантажу - вугілля кам'яне марки г-газовий на адресу ВП «Ладижинська ТЕС» АТ «ДТЕК Західенерго» за залізничною накладною №46489696 у вагоні №67913475, копії яких містяться в матеріалах справи.
Після прибуття вагону на станцію призначення Ладижин Одеської залізниці працівниками залізниці було проведеноперевірку стану вантажу та виявлена нестача кам'яного вугілля, про що було складено комерційний акт за №409009/12 від 17.03.2020 року.
Як зазначено в позові вантажоодержувач ВП «ДТЕК Ладижинська ТЕС» АТ «ДТЕК Західенерго» зробив на залізничній накладній переуступний напис відправник вантажу - ПАТ «ДТЕК «павлоградвугілля» на пре'явлення претензії та позову до АТ «Укрзалізниця». Переуступний напис засвідчений підписам директора та головного бухгалтера, печаткою підприємства-вантажоодержувача.
За твердженнями позивача, загальна вартість недостачі вантажу, визначена ним на підставі доданих до позовної заяви довідок про вартість вантажу, з урахуванням норми недостачі вантажу 1%, становить 2 957,27 грн (70 050 кг (загальна маса нето у вагоні №67913475) * 1% = 700,5 кг (об'єм норми природної втрати) - 2 400 кг (виявлена нестача згідно комерційного акту за №409009/12 від 17.03.2020) = 1 699,5 кг (об'єм недостачі за вирахуванням норми природної втрати) : 1 000 кг = 1,6995 т * 1 740,08 грн (вартість вугільної продукції згідно довідки про вартість) = 2 957,27 грн).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість недостачі вантажу у сумі 2 957,27 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до пункту 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (надалі за текстом - Статут залізниць України), накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту залізниць України та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Матеріалами справи підтверджується прийняття відповідачем вантажу до перевезення від позивача та здійснення його перевезення до станції призначення Ладижин за залізничною накладною №46489696.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України визначено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно частини 2 статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
У відповідності до статті 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Пунктом 110 Статуту залізниць України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У пункті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно пункту 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Судом встановлено, що на підставі наявного в матеріалах справи комерційного акту №409009/12 від 17.03.2020 недостача у вагоні №67913475 становить 2400 кг. За даними довідки ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 01.04.2020 №1/7857 про вартість вугільної продукції, фактична вартість 1 тони вугілля кам'яного, що перевозилась за залізничною накладною №46489696 у цьому вагоні становить 1 740,08 грн з ПДВ.
Згідно з частиною 2 статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Стаття 131 Статуту залізниць України передбачає, що претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Відповідно до положень статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі нестачі вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
В свою чергу стаття 133 Статуту залізниць України передбачає, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику.
Суд встановив, що вказані вантажоодержувач зробив на спірній залізничній накладній переуступний напис відправнику вантажу - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на пред'явлення претензії та позову до AT «Укрзалізниця», а тому право позивача на пред'явлення позову підтверджено належними доказами.
З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем було вугілля кам'яне, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1 % від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах при розрахунку збитків.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.
Статтею 920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
За приписами статті 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Аналогічні положення закріплені в частині 2 статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та в статті 113 Статуту залізниць України.
Згідно зі статями 924 Цивільного кодексу України, 314 Господарського кодексу України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).
При цьому, судом враховано, що оскільки положення пункту 115 Статуту залізниць України не визначають вичерпного переліку документів, які можуть підтверджувати вартість вантажу, відтак, вказані обставини можуть бути встановлені судом за допомогою наданих позивачем доказів. За висновками суду обставини, встановлені у комерційному акті №409009/12 відповідачем не були спростовані та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини відповідача.
За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуюче викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості нестачі вантажу обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню в розмірі 2 957,27 грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлогравугілля» (ідентифікаційний код 00178353, місцезнаходження: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76) суму збитків в розмірі 2 957,27 грн. (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім гривень 27 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов