номер провадження справи 33/69/20
13.10.2020 Справа № 908/1879/20
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.
При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.
Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/1879/20
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Асканія Дістріб'юшн” (02121, м. Київ, вул. Бориспільське шосе, буд. 41-В)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна компанія “Економ Плюс” (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 10-А)
про стягнення суми
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Гриневич Я.О., довіреність № б/н від 13.09.2020
27.07.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 26/06/2020/1 від 26.06.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю “Асканія Дістріб'юшн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна компанія “Економ Плюс” про стягнення 25837,06 грн. суми боргу, яка складається з: 24297,84 грн. основного боргу, 673,92 грн. інфляційного збільшення, 865,30 грн. 3% річних.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 27.07.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1879/20 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.07.2020 вказану вище позовну заяву залишено без руху; позивачу наданий строк - протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.08.2020 суддею Мірошниченко М.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1879/20 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 33/69/20. Судове засідання призначено на 15.09.2020.
08.09.2020 до суду від представника позивача Дубової О.Т. надійшла заява вих. № 03/09/2020 від 03.09.2020 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 вказано вище заяву передано на розгляд судді Боєвій О.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.09.2020 (суддя Боєва О.С.) заяву вих. № 03/09/2020 від 03.09.2020 представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Асканія Дістріб'юшн” Дубової О.Т. про участь у судовому засіданні 15.09.2020 о 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів позивача через систему vkz.court.gov.ua у справі № 908/1879/20 задоволено.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 розгляд справи відкладений на 13.10.2020.
12.10.2020 до суду від представника позивача Дубової О.Т. надійшла заява вих. № 05/10/2020 від 05.10.2020 про участь у судовому засіданні, яке призначено на 13.10.2020, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через систему vkz.court.gov.ua.
Суд відмовив у задоволенні заяви позивача, оскільки заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду подана з порушеннням ч. 2 ст. 197 ГПК України, а саме: заява подана пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, яке призначено на 13.10.2020.
У судове засідання 13.10.2020 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
У судовому засіданні 13.10.2020 справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання № 113/13 від 02.09.2013, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 24297,84 грн. Зазначено, що за видатковими накладними, переліченими в позові, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 32133,69 грн., за накладними на повернення товару відповідачем був повернутий товар на загальну суму 835,85 грн. Також відповідач здійснив оплату у сумі 7000,00 грн. Відтак, заборгованість склала 24297,84 грн., яку, згідно з прохальною частиною позову, просив стягнути з відповідача. На прострочену заборгованість позивачем нараховані інфляційні збитки у розмірі 673,92 грн. та 3% річних у розмірі 865,30 грн.
Відповідач у письмовому клопотанні про перенесення судового засідання, що надійшло до суду 15.09.2020, повідомив про оплату 14.09.2020 відповідачем частини боргу у сумі 17891,54 грн.
Ухвалою суду від 15.09.2020 ухвалено позивачу надати письмове пояснення щодо того, за якими саме накладними відбулося повернення товару відповідачем, з урахуванням того, який саме товар (найменування, кількість) повертався; обґрунтований розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням того, за якими накладними повертався товар, обґрунтований розрахунок основного боргу.
13.10.2020 від позивача надійшло письмове пояснення вих. № 09/10/2020-1 від 09.10.2020, в якому зазначено, що за накладними на повернення товару №№ 1306, 1370, 1537, 1505 був повернутий товар, який переданий відповідачу за видатковими накладними, які не є предметом спору.
Також 13.10.2020 від позивача надійшло письмове пояснення вих. № 12/10/2020 від 12.10.2020, в якому зазначено, що за період дії договору постачальник поставив товар за переліченими видатковими накладними на загальну суму 32133,69 грн. Наведений розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, відповідно до якого інфляційне збільшення суми боргу дорівнює 673,92 грн. Наведений розрахунок 3% річних від простроченої суми, за яким 3% річних склали 865,30 грн. Зазначено, що за накладними на повернення товару №№ 1306, 1370, 1537, 1505 був повернутий товар, який переданий відповідачу за видатковими накладними, які не є предметом спору. Повідомлено, що позивачем не нараховувались 3% річних та інфляційні витрати на вартість товару, який був повернутий за накладними на повернення товару №№ 1306, 1370, 1537, 1505. До подання позовної заяви відповідачем було сплачено частину суми боргу у розмірі 7000,00 грн. До клопотання про перенесення судового засідання відповідач надав платіжне доручення № 683209 від 14.09.2020, яким підтвердив часткову сплату заборгованості перед позивачем у сумі 17891,54 грн. З огляду на зазначене, наявну заборгованість можна розрахувати наступним чином: 32133,69 грн. + 673,92 грн. + 865,30 грн. - 7000,00 грн. - 17891,54 грн. = 8781,37 грн. Отже, сума основного боргу дорівнює 7242,15 грн., інфляційні втрати - 673,92 грн., 3% річних - 865,30 грн.
У судове засідання 13.10.2020 представник позивача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, про відкладення розгляду справи на 13.10.2020 позивач був повідомлений у судовому засіданні 15.09.2020. Також про обізнаність позивача про судовий розгляд справи 13.10.2020 вбачається з заяви позивача вих. № 05/10/2020 від 05.10.2020 про участь у судовому засіданні, яке призначено на 13.10.2020, в режимі відеоконференції.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею; якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, враховуючи, що пріоритетом для спрощеного позовного провадження є швидке вирішення справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд,
02.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Асканія Дістріб'юшн” (постачальник за договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговельна компанія “Економ Плюс” (покупець, відповідач) укладений договір постачання № 113/13 з протоколом розбіжностей від 02.09.2013, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у встановлені терміни товар у власність покупця відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість (п. 1.1).
Згідно п. 1.2 право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару.
У розділі 5 договору сторони визначили ціну товару та порядок розрахунків. Згідно п. 5.1 загальна сума договору складає суму товару, отриманого за всіма накладними на постачання товару за цим договором.
Згідно п. 5.5 покупець здійснює розрахунки на умовах відстрочки платежу терміном 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Згідно п.п. 7.1, 7.3 договір діє з моменту його підписання сторонами по 31.12.2014. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору за місяць до закінчення терміну дії договору, вказаного в п. 7.1 договору.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Асканія Дістріб'юшн” поставило ТОВ “Торговельна компанія “Економ Плюс” у період з 15.03.2019 по 25.05.2019 товар за переліченими у позові видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи, на загальну суму 32133,69 грн.
На усіх видаткових накладних у графі «отримав(ла)» міститься підпис особи - представника відповідача, який скріплений прямокутним штампом юридичної особи відповідача.
Відповідач 16.04.2020 перерахував позивачу 7000,00 грн. з призначенням платежу: «оплата за каву, чай зг. угоди 113/13 від 02.09.2013», що підтверджується банківською випискою за 16.04.2019.
Відповідач повернув позивачу товар: на загальну суму 224,45 грн. відповідно до накладної на повернення товару № 1306 від 15.03.2019, на загальну суму 25,02 грн. відповідно до накладної на повернення товару № 1370 від 16.03.2019, на загальну суму 460,70 грн. відповідно до накладної на повернення товару № 1537 від 16.03.2019, на загальну суму 125,68 грн. відповідно до накладної на повернення товару № 1505 від 19.03.2019, усього на загальну суму 835,85 грн.
У позовній заяві позивач виклав розрахунок основного боргу: 32133,69 грн. (сума видаткових накладних) - 835,85 грн. (сума накладних на повернення товару) - 7000,00 грн. (оплата відповідача за період дії договору) = 24297,84 грн.
При цьому, у письмовому поясненні вих. № 12/10/20202 від 12.10.2020 позивач зазначив, що за накладними на повернення товару №№ 1306, 1370, 1537, 1505 був повернутий товар, який переданий відповідачу за видатковими накладними, які не є предметом спору. Зазначено, що наявну заборгованість можна розрахувати наступним чином: 32133,69 грн. + 673,92 грн. + 865,30 грн. - 7000,00 грн. - 17891,54 грн. = 8781,37 грн. Отже, сума основного боргу дорівнює 7242,15 грн., інфляційні втрати - 673,92 грн., 3% річних - 865,30 грн.
Таким чином, фактично позивач збільшує розмір основної суми боргу з 24297,84 грн., що заявлена до стягнення, до 25133,69 грн. (32133,69 грн. (сума видаткових накладних) - 7000,00 грн. (оплата відповідача за період дії договору) = 25133,69 грн.) (без врахування здійсненої оплати відповідачем 17891,54 грн.). Таке збільшення суперечить п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, оскільки позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач за отриманий товар з позивачем не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом, за яким відкрите провадження у дійсній справі.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.
Правовідносини між сторонами урегульовані договором поставки.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом ст. 2 ГПК України суд при здійсненні судочинства зобов'язаний керуватися принципами верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності.
Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з приписами ст.ст. 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У позовній заяві позивач виклав розрахунок основного боргу: 32133,69 грн. (сума видаткових накладних) - 835,85 грн. (сума накладних на повернення товару) - 7000,00 грн. (оплата відповідача за період дії договору) = 24297,84 грн.
При цьому, у письмовому поясненні вих. № 12/10/20202 від 12.10.2020 позивач зазначив, що за накладними на повернення товару №№ 1306, 1370, 1537, 1505 був повернутий товар, який переданий відповідачу за видатковими накладними, які не є предметом спору. Зазначено, що наявну заборгованість можна розрахувати наступним чином: 32133,69 грн. + 673,92 грн. + 865,30 грн. - 7000,00 грн. - 17891,54 грн. = 8781,37 грн. Отже, сума основного боргу дорівнює 7242,15 грн., інфляційні втрати - 673,92 грн., 3% річних - 865,30 грн.
Таким чином, фактично позивач збільшує розмір основної суми боргу з 24297,84 грн., що заявлена до стягнення, до 25133,69 грн. (32133,69 грн. (сума видаткових накладних) - 7000,00 грн. (оплата відповідача за період дії договору) = 25133,69 грн.) (без врахування здійсненої оплати відповідачем 17891,54 грн.). Таке збільшення суперечить п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, оскільки позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У письмовому клопотанні про перенесення судового засідання відповідач зазначив про часткову оплату за отриманий товар у сумі 17891,54 грн. До клопотання додано копію платіжного доручення № 683209 від 14.09.2020, відповідно до якого відповідач перерахував позивачу 17891,54 грн. з призначенням платежу «оплата за каву, чай зг. угоди 113/13 від 02.09.2013».
Позивач проти вказаної оплати не заперечив.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи здійснення відповідачем оплати у сумі 17891,54 грн. після відкриття провадження у справі, провадження у справі № 908/1879/20 за вимогою про стягнення суми 17891,54 грн. основного боргу слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 7242,15 грн. (32133,69 грн. (сума видаткових накладних) - 7000,00 грн. (оплата відповідача за період дії договору) - 17891,54 грн. (оплата після відкриття провадження у справі).
Разом з тим, позивачем, як зазначено вище, заявлено до стягнення 24297,84 грн. основного боргу. Враховуючи здійснену відповідачем оплату після відкриття провадження у справі в сумі 17891,54 грн., заборгованість складає 6406,30 грн. (24297,84 грн. - 17891,54 грн.).
Доказів погашення заборгованості у сумі 6406,30 грн. матеріали справи не містять. Відповідач наявність та розмір заборгованості у сумі 6406,30 грн. не заперечив.
Враховуючи наведене, приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, якими встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача судом стягується 6406,30 грн. основної заборгованості.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 15.04.2019 по 12.06.2020 у розмірі 865,30 грн. та 673,92 грн. інфляційних втрат за загальний період з квітня 2019 по травень 2020.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№ 703/2718/16-ц, 646/14523/15-ц.
Приймаючи до уваги встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
Розглянувши складений позивачем розрахунок 3% річних суд визнає його неправильним.
Так, у заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач зазначив, що оплата у сумі 7000,00 грн. здійснювалась відповідачем не за кожною видатковою накладною, а за договором. Відповідачем фактично був оплачений повністю товар за видатковими накладними № 1/6004 від 15.03.2019, № 1/6030 від 15.03.2019 та частково оплачений товар у сумі 1541,89 грн. за видатковою накладною № 1/6035 від 15.03.2019.
За умовами пункту 5.5 договору покупець здійснює розрахунки на умовах відстрочки платежу терміном 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно до приписів ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Позивачем при розрахунку 3% річних вказані приписи законодавства не враховані. Так, за видатковими накладними №№ 1/6004, 1/6030, 1/6035 від 15.03.2019 позивач нараховує 3% річних за період з 15.04.2019 по 16.04.2019. Разом з тим, тридцятий календарний день припадає на 14.04.2019, який є вихідним днем (неділя), відтак останнім днем оплати було 15.04.2019. Відповідач 16.04.2019 здійснив оплату за вказаними накладними. Таким чином, за вказаними видатковими накладними 3% річних за період з 15.04.2019 по 16.04.2019 нараховані позивачем неправомірно, оскільки прострочення оплати склало 1 календарний день. Також за видатковою накладною № 1/7283 від 28.03.2019 позивач нараховує 3% річних на суму боргу 547,80 грн. за період з 28.04.2019 по 12.06.2020, що є неправильним, оскільки 30-й календарний день з дати видаткової накладної - 27.04.2019 (вихідний день субота), тому оплата мала бути здійснена 29.04.2019, а 3% річних слід нараховувати з 30.04.2019. Аналогічне стосується також видаткової накладної № 1/7385 від 28.03.2019. По видатковим накладним №№ 1/10022, 1/12549 від 25.04.2019 також позивачем неправильно визначений початок строку нарахування 3% річних.
За перерахунком суду, здійсненим за допомогою інформаційної системи «Законодавство» загальна сума 3% річних склала 864,35 грн., яка стягується з відповідача на користь позивача. У стягненні 0,95 грн. 3% річних судом відмовляється у зв'язку з необґрунтованістю позову у цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
У листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Слід враховувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається зі слідуючого місяця.
При розрахунку інфляційних втрат суд враховує дані рекомендації виходячи з принципів пропорційності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також враховуючи поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат.
Разом з тим, за накладними №№ 1/6004, 1/6030, 1/6035 від 15.03.2019 позивач нараховує інфляційні втрати за квітень 2019, що є неправильним, оскільки оплата мала бути здійснена відповідачем 15.04.2019, а фактично оплачено 16.04.2019.
За перерахунком суду, здійсненого за допомогою інформаційної системи «Законодавство», загальна сума інфляційних втрат у межах заявленого позивачем періоду складає 598,60 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача. У стягненні 75,32 грн. інфляційних судом відмовляється у зв'язку з необґрунтованістю позову у цій частині.
На підставі викладеного, позов у цілому задовольняється частково.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається повністю на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна компанія “Економ Плюс” (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 10-А, код ЄДРПОУ 34268112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Асканія Дістріб'юшн” (02121, м. Київ, вул. Бориспільське шосе, буд. 41-В, код ЄДРПОУ 30468065) 6406 (шість тисяч чотириста шість) грн. 30 коп. основного боргу, 864 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 35 коп. 3% річних, 598 (п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 60 коп. інфляційних втрат, 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Провадження у справі № 908/1879/20 за вимогою про стягнення 17891 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто одна) грн. 54 коп. основного боргу закрити.
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 15 жовтня 2020.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя М.В. Мірошниченко