15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3000/20 пров. № А/857/9954/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
суддя у І інстанції Друзенко Н.В. ,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 04 червня 2020 року,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС) від 28 лютого 2019 року:
- № 0003271304 про збільшення їй суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 17237,59 грн, з яких 13790,07 грн за основним платежем та 3447,52 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0003281304, яким позивачці збільшено суму грошового зобов'язання з мита на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами (далі - Мито) на 7835,28 грн, з яких 6268,22 грн за основним платежем та 1567,06 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі № 460/3000/20, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що висновки контролюючого органу не ґрунтуються на беззаперечних доказах наявності у діях позивачки порушень чинного законодавства.
У апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно інформації, отриманої від митних органів Литовської Республіки, вартість імпортованого позивачкою транспортного засобу марки «RENAULT», модель «CAPTUR», ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_1 становить 7300 євро, однак митне оформлення було проведене декларантом виходячи із вартості такого у 5000 євро.
Оскільки ідентифікаційний номер транспортного засобу (або VlN-код кузова) є унікальним, то вказане свідчить про наявність у контролюючого органу підстав для висновку про вчинення декларантом податкового правопорушення і відповідач, використовуючи отриману від компетентного органу іноземної держави інформацію, діяв у спосіб і у межах повноважень, визначених чинним законодавством України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала висновки, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 13 липня 2018 року було здійснене митне оформлення автомобіля марки «Renault», модель «CAPTUR», календарний рік виготовлення 2015, модельний рік виготовлення 2015, номер кузова НОМЕР_1 за поданою декларантом (митним брокером) ПП «Логістикброк» митною декларацією типу ІМ40ДЕ №UA205090/2018/055822. У графі 15 «країна відправлення» зазначено «Німеччина», у графі 16 «Код країни відправлення». Митну вартість визначено за резервним методом визначення митної вартої (графа 43) на рівні 5000 євро або 160527,44 грн. За митне оформлення вказаного автомобіля було нараховано та сплачено 16052,74 грн Мита та 36236,29 грн ПДВ. Одержувачем вантажу за вказаною декларацією був ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від ОСОБА_1 .
При митному оформленні декларантом позивача було надано контролюючому органу свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 19 червня 2018 року та договір на покупку (Kaufvertrag) № 8628 від 10 липня 2018 року, за умовами якого вартість транспортного засобу марки «Renault», модель «CAPTUR», ідентифікаційний номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , становить 5000 євро, його продавцем виступає компанія «WERNER EGERLAND Automobillogistik GmbH & Со. KG», Zweigniederlassung Bonnstrasse 31-33, 50226, Frechen/Koln, (Німеччина), а покупцем - ОСОБА_3 . За митною декларацією ІМ40ДЕ №UA205090/2018/055822 автомобіль випущено у вільний обіг.
25 жовтня 2018 року Волинською митницею ДФС отримано звернення митних органів Литовської Республіки щодо підтвердження факту ввезення на митну територію України та митного оформлення транспортних засобів, зокрема, автомобіля «Renault», модель «CAPTUR», ідентифікаційний номер кузова (шасі) НОМЕР_1 . При цьому митними органами Литовської Республіки було надано копії експортної митної декларації Литовської Республіки MRN №18LTVC0100EK13DE01 та рахунку фактури (PVM Saskaita factura) серії EDT6 №150 від 10 липня 2018 року, за даними яких вказаний автомобіль був придбаний позивачкою у компанії UAB «EDT Baltic» за ціною 7300 євро.
На підставі отриманої від митних органів Литовської Республіки інформації Головним управління ДФС у Рівненській області проведено документальну невиїзну перевірку дотримання громадянкою ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації від 13 липня 2018 року № UA205090/2018/055822, результати якої оформлено актом перевірки № 350/17-00-13-04/ НОМЕР_3 від 18 лютого 2019 року.
У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що при декларуванні вказаного транспортного засобу, нарахуванні та сплаті платежів за митною декларацією від 13 липня 2018 року №UA205090/2018/055822 було допущено порушення вимог статті 49, частини 1 статті 51, статті 52, частини 2 статті 53, статті 257, частин 1 та 2 статті 270, частини 1 статті 272, частини 2 статті 277, статті 278, статті 289 Митного кодексу України (далі - МК), пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (даді - ПК), що проявилося у невідповідності відомостей заявленої у декларації митної вартості ввезеного транспортного засобу відомостям щодо його дійсної вартості, наданих уповноваженим органом іноземної держави, у результаті чого було занижено податкове зобов'язання по сплаті Мита на 6268,22 грн та ПДВ на 13790,07 грн.
З урахуванням зазначених висновків ГУ ДПС 28 лютого 2020 року було прийнято ППР № 0003271304 та № 0003281304, із якими ОСОБА_1 не погодилася та звернулася до адміністративного суд із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
На переконання апеляційного суду, матеріали адміністративної справи, що розглядається, дають підстави для висновку, що суть цього публічно-правового спору зводиться до можливості донарахування контролюючим органом грошових зобов'язань позивачці після завершення митного оформлення її транспортного засобу на підставі інформації, одержаної від митного органу Литовської Республіки.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 1 статті 52 МК передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Приписами частини 2 статті 52 МК встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно із частиною 1 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
За правилами частини 2 статті 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 4 статті 58 МК Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Положеннями частини 2 статті 544 МК передбачено, що здійснюючи митну справу, митні органи, зокрема, виконують завдання забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії.
Визначення сум податкових та грошових зобов'язань регламентовано приписами статті 54 ПК.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах (пункт 54.4 статті 54 ПК).
Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що ідентифікаційний номер кузова (шасі) ввезеного на митну територію України та розмитненого в інтересах позивачки автомобіля марки «Renault», модель «CAPTUR» є унікальним.
Частиною 2 статті 246 МК встановлено, що порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно із офіційно отриманою у відповідності до Порядку обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних держав, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1247 від 30 листопада 2012 року, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 25 грудня 2012 року за № 2171/22483, від митних органів Литовської Республіки інформації зазначений транспортний засіб був придбаний у позивачкою у компанії UAB «EDT Baltic» за ціною 7300 євро, що підтверджується копіями експортної митної декларації Литовської Республіки MRN №18LTVC0100EK13DE01 та рахунку фактури (PVM Saskaita factura) серії EDT6 №150 від 10 липня 2018 року.
Відтак, на переконання апеляційного суду, у контролюючого органу не було жодних правових підстав для неврахування отриманої інформації та з урахуванням приписів пункт 54.4 статті 54 ПК самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків.
При цьому наявність у ГУ ДФС підстав для проведення документальної невиїзної перевірки дотримання позивачкою вимог законодавства України з питань державної митної справи при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації від 13 липня 2018 року №UA205090/2018/055822, а також правильність визначення митних та податкових платежів контролюючим органом виходячи із вартості імпортованого транспортного засобу, що зазначена у інформації від митних органів Литовської Республіки, позивачкою фактично не оспорюється.
Відтак, на переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасування ППР ГУ ДПС №0003281304 та №0003271304 від 28 лютого є помилковим.
Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справ. Тому оскаржуване судове рішення слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити.
Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі № 460/3000/20 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко