06 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 2а-9964/10/1370 пров. № А/857/5230/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Большакової О.О., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Михальської М.Р.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (головуючий суддя: Качур Р.П., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення - 27.03.2020) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, -
встановив:
Державна податкова інспекція у Жовківському районі Львівської області 03.11.2010, звернулася з адміністративним позовом про стягнення з ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 58610 грн.
Обґрунтовує позов тим, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Iveco Ford (державний номерний знак НОМЕР_1 ), 2000 року випуску та відповідно до Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» при першій реєстрації повинен був сплатити податок з власників транспортних засобів до місцевого бюджету Залізничному району м. Львова. Платіжний документ про сплату вказаного податку відсутній, податок до бюджету не надійшов, а тому його фактично не сплачено. Відтак, такий підлягає стягненню податковим органом в примусовому порядку.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 позов задоволено повністю. Стягнено з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Жовківського району Львівської області податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин в розмірі 58610 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот десять) гривень.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 2а-9964/10/1370 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою ДПІ у Жовківському районі Львівської області № 11695/17-0 від 17.08.2010 на ім'я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль Iveco Ford (державний номерний знак НОМЕР_1 ) 2000 року випуску, відомостей про сплату ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у базах даних (електронних реєстрах) немає.
З розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів при першій реєстрації транспортного засобу встановлено, що відповідач повинен був сплатити 58610 грн податку з власників транспортних засобів
Згідно листа № 10148/17-0 від 17.07.2010 позивач запрошував відповідача 27.07.2010 прибути до податкового органу щодо питання першої реєстрації автомобіля в Україні у 2009-2010 роках, для надання пояснень про проведення процедури постановки на облік транспортного засобу та пред'явлення документів, що підтверджують сплату податку.
Львівським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління державтоінспекції Головного управління МВС у Львівській області № 9/2074 від 31.08.2010 підтвержено здійснення першої реєстрації 16.03.2010 на ім'я ОСОБА_1 автомобіля Iveco Ford 2000 року випуску ДНЗ НОМЕР_1 .
Відсутність надходження до місцевого бюджету коштів зі сплати податку з власників транспортних засобів у сумі 58610 грн за реєстрацію у березні 2010 року автомобіля Iveco Ford 2000 року випуску ДНЗ НОМЕР_1 стала фактичною підставою для звернення контролюючого органу до суду із цим позовом.
Разом з тим у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 01.07.2013 у справі № 1-233/11 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/33195653), яким встановлено, що ОСОБА_2 , обіймаючи посаду начальника Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУ МВС України у Львівській області, протягом січня - березня 2010 року здійснив реєстрацію транспортних засобів без сплати та з частковою сплатою податку з власників транспортних засобів, у тому числі: транспортного засобу IVECO FORD 2000 року випуску, зареєстрованого 10.06.2009 на ім'я ОСОБА_1 , несплата податку 58610 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом, законодавчо визначений порядок узгодження сум податкового зобов'язання, шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень, не дотримано, що виключає визнання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів податковим боргом та, як наслідок, безпідставність звернення позивача до суду за його стягненням.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» № 1963-ХІІ від 11.12.1911 (тут і надалі Закон № 1963-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Статтею 5 Закону № 1963-ХІІ передбачено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд.
У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.
Згідно ст. 6 Закону № 1963-ХІІ, у разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередні роки.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що проведенню процедури державної реєстрації транспортного засобу, передує сплату податку з власників транспортних засобів, за такий транспортний засіб.
На момент реєстрації транспортних засобів на ім'я відповідача, діяв «Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (далі Порядок № 1388).
Згідно з п. 2 Порядку № 1388, такий є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.
Відповідно абз. 1 п. 3 Порядку № 1388, державна реєстрація транспортних засобів проводиться в числі іншого з метою здійснення контролю за дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів.
Згідно з ч. 4 п. 8 Порядку № 1388, державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів, а також внесення в установленому порядку інших платежів.
Пунктом 3.4 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом МВС № 379 (далі Інструкція № 379), встановлено, що працівниками РЕП ДАІ здійснюється контроль за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів, у тому числі податку з власників транспортних засобів.
Згідно з п. 3.11 Інструкції № 379, після проведення всіх перевірок у заяву про реєстрацію транспортного засобу уповноваженою посадовою особою РЕП ДАІ, яка приймає рішення, вноситься чіткий запис про прийняте щодо реєстрації транспортного засобу рішення, яке підтверджується підписом із зазначенням П.І.Б. та дати.
Пунктом 8 Порядку № 379 встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 379, для проведення реєстрації транспортного засобу посадовими особами РЕП ДАІ приймаються до розгляду письмові заяви власників транспортного засобу.
Згідно з п. 3.2 Інструкції № 379, особа власника транспортного засобу або уповноваженої ним особи встановлюється на підставі паспорта громадянина України або іншого документа, що його замінює.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вказує, що обов'язковою передумовою прийняття посадовою особою відповідного державного органу рішення про першу реєстрацію транспортного засобу з присвоєнням державного номерного знака, є факт пред'явлення заявником оригіналу квитанції (платіжного доручення) про сплату податку. Відсутність документів про сплату податку є підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на ім'я відповідача зареєстровано транспортний засіб марки Iveco Ford (державний номерний знак НОМЕР_1 ) 2000 року випуску, на підставі заяви № 981 від 13.03.2010.
На вказаній заяві, посадова особа МРЕВ проставила відмітку про перевірку сплати заявником вказаних сум транспортного податку; у графі «перевірено» є підпис уповноваженої особи МРЕВ (а. с. 56).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на момент реєстрації автомобіля марки Iveco Ford 2000 року випуску, ОСОБА_1 надавав для перевірки докази (квитанцію) про сплату податку у сумі 58610,00 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у випадку не подання відповідачем доказів сплати податку, реєстрацію вказаного автомобіля за ОСОБА_1 , уповноважений орган не міг би здійснити.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, «inter alia», санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, ненадходження до бюджету коштів за реєстрацію зазначеного автомобіля, які відповідачем були сплачені, не можуть ставитися йому у вину.
Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення боргу, що виник на підставі довідки про результати перевірки повноти та своєчасності сплати податку з власників транспортних засобів № 11695/17-0 від 17.08.2010 (а. с. 6).
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.200 (тут і надалі № 2181-ІІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (пункт 1.3 статті 1 названого Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Порядок узгодження сум податкових зобов'язань визначений статтею 5 цього Закону.
Статтею 5 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що порядок узгодження сум податкових зобов'язань, оскарження рішень контролюючих органів та визначення податкового боргу, які, зокрема, зводяться до того, що нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання відбувається шляхом направлення платнику податкового повідомлення та його подальшого узгодження або оскарження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно матеріалів, податковим органом не приймалося жодного податкового рішення стосовно відповідача.
Відповідно до приписів ст. 6 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
Податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту. Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Аналіз положень наведених норм свідчить про законодавчо визначений порядок узгодження сум податкового зобов'язання контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень. Однак, у спірних правовідносинах контролюючим органом відповідного рішення не приймалось, що виключає визнання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів податковим боргом, а отже звернення позивача до суду за його стягненням.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 справа № 2а-1383/11/1370, від 29.03.2019 справа № 2а-5668/11/1370.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки контролюючим органом, у спірних правовідносинах, не дотримано процедуру стягнення податкового боргу, а матеріалами справи підтверджено, що на момент реєстрації автомобіля марки Iveco Ford 2000 року випуску, ОСОБА_1 надавав для перевірки докази (квитанцію) про сплату податку у сумі 58610,00 грн, підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Апеляційна скарга Головного управління ДПС у Львівській област не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 2а-9964/10/1370 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. О. Большакова
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 15.10.2020.