01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Колдіна О.О. суддя-доповідач: Епель О.В.
13 жовтня 2020 року Справа № 752/4480/19 (2т.)
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Степанюка А.Г., Шурка О.І.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Подкопаєвої І.А.,
представника відповідача Дубіни Х.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про:
- визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі меншому, ніж визначено постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016, та зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016 без обмеження максимальним розміром;
- визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та зобов'язання здійснити виплату позивачу нарахованої щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 24.12.2018 адміністративний позов задоволено повністю.
Зазначене рішення суду набрало законної сили.
Позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням вказаного судового рішення, в якій просив суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання такого судового рішення, накласти на керівника відповідача штраф в розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб за неподання звіту та невиконання судового рішення.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2020 зазначену заяву позивача задоволено частково: накладено на ОСОБА_2 , як керівника ГУ ПФУ в м. Києві в період з 22.05.2019 по 24.12.2019, штраф за неподання звіту про виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі № 752/4480/17 та його невиконання у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 80 280,00 грн., половину якого стягнуто на користь позивача, а іншу половину до Державного бюджету України.
У задоволенні заяви позивача в іншій частині вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні заяви позивача.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог, апелянт наполягає на тому, що ним було виконано рішення суду в цій справі і 07.02.2020 подано до суду відповідний звіт про його виконання, зокрема щодо нарахування і виплати позивачу 118 384,61 грн.
Крім того, апелянт зазначає, що суд наклав штраф на ОСОБА_2 , як керівника ГУ ПФУ у м. Києві, але наказом ПФУ № 1097 від 24.12.2019 наказ про її призначення керівником на відповідний період часу було визнано нечинним.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта, правильності висновків суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 витребувано додаткові докази та продовжено строку розгляду цієї справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.
Обставини, установлені судом першої інстанції.
05.05.2016 Голосіївським районним судом м. Києва ухвалено постанову, якою Правобережне ОУПФУ в м. Києві (правонаступником якого є ГУ ПФУ в м. Києві) зобов'язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до положень ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру 10 мінімальних пенсій за віком та 100% від мінімальної пенсії за віком відповідно, починаючи з 01.01.2016.
26.07.2016 зазначене судове рішення набрало законної сили.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві було встановлено порушення прав позивача при виконанні вказаної постанови суду, а саме:
- нарахування пенсії у меншому розмірі, ніж визначено рішенням суду та не виплата її в повному обсязі, у зв'язку з чим визнано протиправними дії Правобережного ОУПФУ в м. Києві (правонаступником якого є ГУ ПФУ в м. Києві) щодо нарахування ОСОБА_1 щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі меншому, ніж визначено постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016;
- зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити нарахування щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016, без обмеження максимальним розміром;
- визнано протиправними дії Правобережного ОУПФУ в м. Києві (правонаступником якого є ГУ ПФУ в м. Києві) щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю;
- зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити виплату нарахованої щомісячної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Крім того, зазначеним рішенням зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.
22.05.2019 зазначене рішення Голосіївського районного суду м. Києва набрало законної сили.
Станом на 23.10.2019 (день звернення заявника до суду) звіт щодо виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.12.2018 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не подано.
Згідно з інформацією, наданої ГУ ПФУ в м. Києві, що міститься в підсистемі призначення та виплати пенсії від 13.09.2019, починаючи з 01.01.2016 ОСОБА_1 нараховується пенсія в розмірі 11814,00 грн., що не відповідає розміру пенсії, яка повинна нараховуватись відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2016, беручи до уваги розмір мінімальної пенсії за віком, установлений Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік.
Також з наданої інформації вбачається, що виплата пенсії здійснюється у розмірі, меншому ніж нараховано.
Згідно наданого представником позивача розрахунку, який ґрунтується на інформації ГУ ПФУ в м. Києві про розмір нарахованої і виплаченої пенсії ОСОБА_1 , заборгованість органів Пенсійного фонду перед ОСОБА_1 з виплати пенсії становить 426536,25 грн.
Після звернення ОСОБА_1 до Голосіївського районного суду м. Києва із заявою про застосування наслідків, передбачених ст. 382 КАС України у зв'язку з невиконанням рішення суду, ГУ ПФУ в м. Києві подано звіт про виконання рішення суду від 24.12.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 в січні 2020 року нарахована та виплачена пенсія в розмірі 2254,35 грн., а також заборгованість з пенсійних виплат в розмірі 118384,61 грн., з огляду на що відповідач у справі вважає, що виконав рішення суду належним чином.
Однак, зазначений звіт поданий з порушенням встановленого судом строку та не містить інформації про виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.12.2018 (ухвалене в цій справі), яке набрало законної сили 22.05.2019.
У період з 22.05.2019 по 24.12.2019 обов'язки керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві було покладено на ОСОБА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України регламентовано, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Аналогічна норма закріплена у частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У частинах першій, другій, третій статті 382 КАС України закріплено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано інститут судового контролю за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судового рішення та реальне відновлення прав особи, які ним захищені.
При цьому, статтею 382 КАС України передбачено можливість застосування заходів судового контролю не до конкретного відповідача у справі, а до суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням суду, ухваленим у цій справі 05.05.2016, яке набрало законної сили 26.07.2016, відповідача було зобов'язано вчинити конкретні дії та в наступному, судовим рішенням, ухваленим у цій же справі в порядку судового контролю за виконанням вказаного рішення суду від 05.05.2016, встановлено протиправність дій відповідача та порушення прав позивача при виконанні такого рішення суду та, у зв'язку з цим, зобов'язано відповідача вчинити певні дії та подати до суду відповідний звіт протягом місяця.
Зазначений строк на подання вказаного звіту сплив 24.06.2019 (перший робочий день після закінчення місячного строку).
Однак, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів цієї справи, у вказаний строк такий звіт відповідачем не було подано, а фактично його подано лише 07.02.2020 /т.2 а.с.60/, тобто більше, ніж через півроку, та вже після того, як позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України.
Більш того, ані вказаним звітом, ані доданими до нього документами не підтверджується повне та фактичне виконання відповідачем його зобов'язань, установлених судовими рішеннями в цій справі.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд.
У свою чергу, Європейський суд з прав людини рішення у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок і саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04), пункти 51, 54).
Більш того, у пункті 46 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (також рішення ЄСПЛ у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27.05.2004; у справі «Лізанець проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007).
Відповідний державний орган повинен вжити всіх необхідних заходів для виконання судового рішення або передати його іншому компетентному органу для виконання (рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), № 59498/00, п. 68).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Доводи апелянта про те, що ним було виконано рішення суду в цій справі і 07.02.2020 подано до суду відповідний звіт про його виконання, зокрема щодо нарахування і виплати позивачу 118 384,61 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище, та зазначає, що ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було доведено здійснення повного виконання (зокрема проведення повної виплати присуджених позивачу нарахувань) судового рішення в цій справі, з урахуванням рішення про встановлення судового контролю.
Більш того, з довідкою від 27.08.2020 № 1723, наданої безпосередньо самим апелянтом на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про витребування в нього доказів, додатково підтверджується, що рішення суду в цій справі виконано лише частково.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції наклав штраф на ОСОБА_2 , як керівника ГУ ПФУ у м. Києві, але наказом ПФУ № 1097 від 24.12.2019 наказ про її призначення керівником на відповідний період часу було визнано нечинним, судова колегія відхиляє, оскільки у період, у межах якого відповідача було зобов'язано подати звіт про виконання судового рішення в цій справі, саме на ОСОБА_2 було покладено обов'язки керівника цього органу, що також підтверджується доказами, наданими безпосередньо апелянтом на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів у цій справі.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги та перевіривши рішення суду першої інстанції у її межах, відповідно до статті 308 КАС України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року - без змін.
Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 15 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя
Судді: