м. Вінниця
09 жовтня 2020 р. Справа № 120/1439/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Стрижавської селищної ради (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, код ЄДРПОУ 04330007) про зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у надані дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 0,2257 га, яка розташована на території смт. Стрижавка. Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.04.2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
24.04.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому Стрижавська сільська рада заперечує щодо заявлених позовних вимог. Крім того, повідомлено, що 23.10.2019 року за вх. № 320/02-6 до виконавчого комітету Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області надійшла заява із додатками (викопіювання 2 арк., копія паспорта, копія ідентифікаційного коду) від гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель не наданих у власність або користування в АДРЕСА_2 . 21.11.2019 року відбулося засідання постійної комісії селищної ради з питань раціонального використання земельних ресурсів, охорони навколишнього середовища та агропромислового комплексу на якій було вирішено відмовити позивачу у наданні дозволу на розробку проекту для особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 , як вбачається з протоколу № 212 вищевказаної комісії. Також дане питання було винесене на 53 сесію Стрижавської селищної ради 7 скликання. Рішенням 53 сесії Стрижавської селищної ради 7 скликання № 35 від 27 11.2019 року «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 » відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність по АДРЕСА_2 в межах населеного пункту смт. Стрижавка, у зв'язку з тим, що в поданих матеріалах до заяви відсутнє погодження землекористувача, щодо вилучення земельної ділянки, що суперечить п.6 ст. 118 Земельного кодексу України (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Щодо доводів позивача про те, що відомості про землекористувача земельної ділянки по АДРЕСА_2 відсутні і тому не потребують надання згоди землекористувача, зазначила, що в копії із Публічної кадастрової карти території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, доданої до заяви від 23.10.2019 року за вх. № 320/02-6 гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель не наданих у власність або користування в АДРЕСА_2 загальною площею 0,3600 га, згідно земельно-облікових документів Стрижавської селищної ради користувачем якої рахується ОСОБА_2 . Згідно цього була надана відповідь позивачу. За будинковолодінням по АДРЕСА_3 відповідно до «Погосподарської книги № 5 з № 377 по № 470 с. Коло-Михайлівка» рахується 0,36 га на 01.01.1983 рік, голова будинковолодіння - ОСОБА_3 . Станом на 2020 рік згідно земельно-облікової книги №3 Стрижавської селищної ради за будинковолодінням рахується земельна ділянка загальною площею 0,36 га, користувачем якої є ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , А/з № 40 від 21.04.2012 року. Крім того, із загальної площі 0,36 га сформована земельна ділянка кадастровий номер: 0520655900:02:009:0979 площею 0,1500 га цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 користувачем якої рахується ОСОБА_2 землі житлової та громадської забудови в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, що чітко вказано у Викопіюванні з Публічної кадастрової карти та викопіювання з плану зонування території смт. Стрижавка. Частина земельної ділянки із загальної площі 0,36 га розміром 0,2254 га не сформована. Отже, обґрунтування, що відповідач відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2254 га по АДРЕСА_2 безпідставне.
04.05.2020 року представником відповідача подано до суду відповідь на відзив, де звернуто увагу суду на те, що позивачем подано заяву до компетентного органу про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель не наданих у власність або користування в АДРЕСА_2 . Разом із тим, в частині правомірності прийнятого рішення 53 сесії Стрижавської селищної ради 7 скликання № 35 від 27 11.2019 року «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 » вважаю, що воно не відповідає фактичними обставинам справи, а посилання на необхідність додаткового подання згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки взагалі абсурдними, з урахуванням того, що землекористувач ОСОБА_2 помер. Також, акцентував увагу суду на тому, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що в копії із Публічної кадастрової карти території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області доданої до заяви від 23.10.2019 року за вх. № 320/02-6 гр. гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель не наданих у власність або користування в АДРЕСА_4 загальною площею 0,3600 га, згідно земельно-облікових документів Стрижавської селищної ради користувачем якої рахується ОСОБА_2 . При цьому відповідач посилається на доказ, того що ОСОБА_2 є землекористувачем земельної ділянки відповідно до земельно-облікової книги № 3 Стрижавської селищної ради, відповідно до якої за будинковолодінням рахується земельна ділянка загальною площею 0,36 га, разом із тим не надає жодного правовстановлюючого документу, який би посвідчував таке право. Так, ОСОБА_2 був землекористувачем земельної ділянки загальною площею 0,36 га, з якої йому відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №249075 від 09 грудня 2009 року оформлено право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0520655900:02:009:0979 площею 0,1500 га цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 землі житлової та громадської забудови в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області. Разом із тим, позивачем не заперечується факт того, що частина земельної ділянки із загальної площі 0,36 га площею 0,2254 га є не сформованою, тобто вільною від будь-яких обтяжень з боку третіх осіб. І саме заяву про відведення цієї земельної ділянки подано позивачем. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , А/з № 40 від 21.04.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть. В свою чергу, право користування земельною ділянкою посвідчується договором оренди, який укладається відповідно до Закону України «Про оренду землі», а право користування до 2002 року посвідчувалось Державним актом на право постійного користування землею, а право власності відповідним Державним актом на право власності на земельну ділянку, чи записом в Державному реєстрі речових прав. Жодного доказу, що покійному ОСОБА_2 було передано у користування чи/або у власність земельну ділянку площею 0,2254 га відповідачем не надано, оскільки такого документу не існувало взагалі.
Одночасно із відповіддю на відзив представником позивача подано клопотання про вирішення питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Правом подання заперечень на відповідь на відзив та на клопотання про вирішення питання розподілу судових витрат відповідач не скористався.
Також суд зазначає, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX. Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:
"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Отже, з набранням чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Однак 17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX).
Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України.
Зокрема, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Крім того, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд враховує, що протягом вказаного 20-денного строку від учасників справи не надходили заяви (клопотання) про продовження строку для подання заяв по суті на підставі положень Закону № 731-IX.
Таким чином, на сьогодні відсутні будь-які процесуальні перешкоди для ухвалення рішення у цій справі.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
23.10.2019 року за вх. № 320/02-6 до виконавчого комітету Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області надійшла заява із додатками (викопіювання 2 арк., копія паспорта, копія ідентифікаційного коду) від гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель не наданих у власність або користування в АДРЕСА_2 .
Рішенням 53 сесії Стрижавської селищної ради 7 скликання № 35 від 27 11.2019 року «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 » відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність по АДРЕСА_2 в межах населеного пункту смт Стрижавка, у зв'язку з тим, що в поданих матеріалах до заяви відсутнє погодження землекористувача, щодо вилучення земельної ділянки, що суперечить п.6 ст. 118 Земельного кодексу України (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно- правові акти.
Так, частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
Згідно із пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.
Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п.8 ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
За приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Також вказаною частиною ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі сільськогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Пунктом "а" ч. З ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Судом встановлено, що рішенням №35 Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 53 сесії 7 скликання «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 » від 27 листопада 2019 року відмовлено у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2254 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 обґрунтована тим, що відсутнє погодження землекористувача щодо вилучення земельної ділянки.
Щодо доводів відповідача про те, що згідно земельно-облікових документів Стрижавської селищної ради користувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 0,3600 га рахується ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
ОСОБА_2 був землекористувачем земельної ділянки загальною площею 0,36 га, з якої йому відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №249075 від 09 грудня 2009 року оформлено право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0520655900:02:009:0979 площею 0,1500 га цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 землі житлової та громадської забудови в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області.
Разом із тим, частина земельної ділянки із загальної площі 0,36 га площею 0,2254 га є не сформованою, тобто вільною від будь-яких обтяжень з боку третіх осіб.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , А/з № 40 від 21.04.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Суд звертає увагу відповідача на те, що право користування земельною ділянкою посвідчується договором оренди, який укладається відповідно до Закону України «Про оренду землі», а право користування до 2002 року посвідчувалось Державним актом на право постійного користування землею, а право власності відповідним Державним актом на право власності на земельну ділянку, чи записом в Державному реєстрі речових прав.
Жодного доказу, що ОСОБА_2 було передано у користування чи/або у власність земельну ділянку площею 0,2254 га відповідачем не надано.
Більш того, відповідно до листа №445/02-6 від 2 березня 2020 року Стрижавської селищної ради наданого у відповідь на адвокатський запит, вбачається, що у земельно-облікових документах Стрижавської селищної ради інформація про земельну ділянку площею 0,2254 га по АДРЕСА_2 відсутня.
Отже, беручи до уваги зазначені обставини справи, в силу того, що відомості про землекористувача земельної ділянки по АДРЕСА_2 відсутні, тому рішення №35 Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 53 сесії 7 скликання «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 » від 27 листопада 2019 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, суд виходить з наступного.
Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так само як і передача земельної ділянки у користування у даному випадку належить до дискреційних повноважень Стрижавської селищної ради.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Крім того, надання земельної ділянки у користування є комплексним процесом, що складається з етапів надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розробки проекту вказаного проекту, його погодження та затвердження у встановленому Земельним кодексом України та прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у користування.
Суд зазначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування, а тому заявлені позивачем вимоги є передчасними та за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження Стрижавської селищної ради.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право, при цьому не порушуючи права третіх осіб. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову у частині зобов'язання Стрижавської селищної ради надати ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 0,2257 га, яка розташована на території смт. Стрижавка необхідно відмовити.
Одночасно суд ураховує, що в статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Зважаючи на протиправність оскаржуваного рішення, застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, на переконання суду, належним способом захисту, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 0,2257 га, яка розташована на території смт. Стрижавка з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині рішення суду.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.
Про витрати на професійну правничу допомогу зазначено у статті 134 КАС України.
Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано: ордер про надання правничої (правової) допомоги Серія АВ №1003773, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ВН №000262, договір про надання правової допомоги від 24.02.2020 року №24/02, акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2020 року, детальний розрахунок суми судових витрат, які понесено позивачем у зв'язку із розглядом справи від 30.04.2020 року, а також квитанцію №FPT_АВ040796100_13566166 від 04.05.2020 року до договору про надання правової допомоги, що підтверджує оплату в розмірі 3011,75 грн. за надані адвокатські послуги.
Як видно з матеріалів справи між адвокатським бюро «БОРИСА САЮКА» в особі керуючого - адвоката Саюка Б.О. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги.
Винагорода за надання послуг - гонорар адвоката обчислюється у погодинній оплаті та складає 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року за годину роботи Адвокатського бюро.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року у справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
У цьому випадку доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №FPT_АВ040796100_13566166 від 04.05.2020 року до договору про надання правової допомоги, що підтверджує оплату в розмірі 3011,75 грн. за надані адвокатські послуги.
Як видно з акта здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2020 року, а також детального опису робіт (наданих послуг) надано позивачеві такі юридичні послуги:збирання доказів (підготовка адвокатського запиту, опрацювання нормативно-правових актів, судової практики) - 35 хв., підготовка позовної заяви - 2 год, підготовка відповіді на відзив - 40 хв., підготовка клопотання про долучення до справи доказів на професійну правничу допомогу - 20 хв.
Надання вказаних адвокатських послуг повністю підтверджується матеріалами справи і, на думку суду, є доведеним, а витрати є фактичними і неминучими, їхній розмір - обґрунтованим.
З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг та час, необхідний для їх надання, суд приходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3011,75 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №35 Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 53 сесії 7 скликання «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 » від 27 листопада 2019 року.
Зобов'язати Стрижавську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,2254 гектара за рахунок земель не наданих у власність або користування в АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при звернення до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 3011,75 грн. (три тисячі одинадцять гривень сімдесят п'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 )
Відповідач - Стрижавська селищна рада (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, код ЄДРПОУ 04330007)
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна