м. Вінниця
09 жовтня 2020 р. Справа № 120/1581/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-кт Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач). За змістом позову позивач просить визнати протиправним і скасувати п. 23 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 07.02.2020 року №16 про відмову ОСОБА_1 як військовослужбовцю за контрактом у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням вперше при первинному огляді інвалідності ІІІ групи з 24.12.2019 року, внаслідок травми, пов'язаної і захистом Батьківщини із застосуванням принципу in dubio pro tributario, віддавши перевагу найбільш сприятливому для мене тлумаченню Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, щодо права ОСОБА_1 на одноразову грошову допомогу, яка є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності; зобов'язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 як військовослужбовцю за контрактом одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням йому вперше при первинному огляді інвалідності ІІІ групи з 24.12.2019 року, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 з урахуванням проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він звернувся до Міністерства оборони України через військову частину НОМЕР_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги згідно з ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як інваліду ІІІ групи з 24.12.2019 року. Проте, п. 23 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2020 №16 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі спливом дворічного терміну з моменту встановлення втрати працездатності. З таким рішенням Міністерства оборони України ОСОБА_1 не погоджується та вважає його протиправним. Позивач зазначає про те що, відповідач при винесенні оскаржуваного рішення не врахував той факт, що МСЕК за результатами первинного огляду 24.12.2019 року вперше встановила інвалідність внаслідок травми, пов'язаного із захистом Батьківщини, тому обмеження, передбачені ч. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 до спірних правовідносин не застосовуються.
Ухвалою суду від 14.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Зокрема, встановлено сторонам строк для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
05.05.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти позову у повному обсязі. Зазначає, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю групи інвалідності (ступеню витрати працездатності), проте при зміні групи інвалідності (ступеню втрати працездатності) протягом двох років з моменту її первинного встановлення. Оскільки позивачеві група інвалідності встановлена 24.12.2019 року, тобто понад вказаний Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності (28.07.2015 року первинне встановлення ступеня втрати працездатності ОСОБА_1 ), то, на переконання сторони відповідача, законодавчо відсутні підстави для отримання позивачем одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ груп інвалідності. Також представник відповідача зазначає, що у зв'язку зі встановленням втрати працездатності позивачу виплачено допомогу, тому вважає, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Крім того, представником відповідача подано до суду заяву про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом справи №240/10153/19, однак судом встановлено, що на час винесення судом рішення у даній справі справа №240/10153/19 розглянута Верховним Судом, відтак, у зупиненні провадження немає необхідності.
Також, на адресу суду позивачем подано заяву про розгляд справи з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2020 року у справі №640/1596/19, від 29.04.2020 року у справі № 120/3358/19-а, від 28.05.2020 року у справі № 240/10373/19 із застосуванням принципу in dubio pro tributario.
Правом подання заперечень на заяву позивача про розгляд справи з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2020 року у справі №640/1596/19, від 29.04.2020 року у справі № 120/3358/19-а, від 28.05.2020 року у справі № 240/10373/19 із застосуванням принципу in dubio pro tributario відповідач не скористався.
Суд зазначає, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX. Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:
"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Отже, з набранням чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Однак 17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX).
Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України.
Зокрема, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Крім того, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд враховує, що протягом вказаного 20-денного строку від учасників справи не надходили заяви (клопотання) про продовження строку для подання заяв по суті на підставі положень Закону № 731-IX.
Таким чином, на сьогодні відсутні будь-які процесуальні перешкоди для ухвалення рішення у цій справі.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Збройних Силах України, що підтверджується довідкою відповідача від 07.02.2020 року №85.
У період з 06.04.2015 року по 02.06.2015 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується відповідною довідкою військової частини НОМЕР_2 від 15.10.2019 року №584.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2015 року №350/135/1/2067/ПС про обставини травми ОСОБА_1 09.04.2015 року отримав бароакутравму лівого вуха, струс головного мозку, закриту черепно-мозкову травму, під час обстрілу позицій загону 120 мм САО «НОНА» на службі в зоні проведення АТО.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 28.07.2015 року №1341 отримана позивачем травма, ТАК, пов'язані із виконанням обов'язків військової служби.
Унаслідок цього Вінницькою обласною медико-соціальною комісією № 2 позивачеві встановлено 20 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою Вінницького обласного МСЕК № 2 серії 10ААА № 122356 від 05.10.2015 року.
Позивач отримав одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням 20 % втрати працездатності, без встановлення інвалідності у сумі 19292,00 грн. відповідно до п. 7 Порядку № 975, що підтверджується витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 07.02.2020 року №16.
Постановою Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 05.11.2019 року №380 по встановленню причинного зв'язку захворювань, контузій, травм, каліцтв встановлено, що отримана позивачем травма пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується витягом із протоколу засідання ВЛК ЦР по встановленню причинного зв'язку захворювань, контузій, травм, каліцтв. При цьому постанову про причинний зв'язок по довідці №1341, виданій 28.07.2015 року військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону скасовано.
За результатами первинного огляду Вінницькою обласною медико-соціальною комісією № 2 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою серії 12ААБ №637057 від 24.12.2019 року.
Департаментом соціальної політики населення Вінницької міської ради позивачеві встановлено статус особи з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується посвідченням особи з інвалідністю ІІІ групи серії НОМЕР_3 від 14.01.2020 року.
Бажаючи реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності, ОСОБА_1 14.01.2020 року звернувся до Міністерства оборони України через військову частину НОМЕР_2 з пакетом документів щодо призначення останньої.
Пунктом 23 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2020 року №16 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з абзацом 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у ст. 1 якого, зокрема, зазначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Положеннями ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями п. "б" ч. 1 ст. 16-2 даного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.
За приписами ч.ч. 2, 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на час встановлення позивачеві відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Відповідно до ч. 2 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Нормами Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Так, положення ст. 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
В свою чергу, ст. 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
На момент первинного встановлення позивачеві часткової втрати працездатності - 29.10.2015 Закон № 2011-ХІІ та Порядок № 975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року) у Законі № 2011-XIІ п. 4 ст. 16-3 доповнено абз. 2 наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Саме зазначена норма стала підставою для відмови позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги.
З даного приводу суд зауважує, що позивачеві 05.10.2015 року під час огляду органами МСЕК встановлено 20 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а під час огляду органами МСЕК 24.12.2019 року встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що в силу вимог ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлювати часовий проміжок для встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності), оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача, починаючи з 17.12.2019 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
При цьому, ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачеві вперше.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 року у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17), від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18), від 03.04.2020 у справі № 640/1596/19 (№ К/9901/35179/19) та від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 (№ К/9901/58213/18), яку застосовує суд при вирішенні даної справи.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Висновок Верховного Суду від 23.07.2020 року у справі № 240/10153/19 на який посилається відповідач, не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки базуються на відмінних фактичних обставинах. Так, у вказаній справі, яку переглядав суд касаційної інстанції, позивачеві, який звернувся за грошовою допомогою у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, групи інвалідності встановлено при повторному огляді МСЕК, тоді як в даній адміністративній справі ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності встановлено внаслідок травми, пов'язаного із захистом Батьківщини вперше за результатами первинного огляду.
Крім того, суд враховує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України") та ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачеві одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковим.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у рішенні Комісії №16 від 07.02.2020 року не наведено.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмовляючи позивачеві у призначені одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, а тому позов в частині визнання протиправним та скасування п. 23 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №16 від 07.02.2020 року підлягає задоволенню.
З приводу позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІІ групи, то суд зазначає таке.
Згідно з частиною 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржуване рішення порушує право позивача, гарантоване ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплати позивачеві одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи з 24.12.2019 року внаслідок травми, пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, з урахуванням проведених виплат, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та інших судових витрат судом не встановлено, то питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 23 протоколу комісії Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з 24.12.2019 року внаслідок поранення, травми пов'язаних із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2020 року №16.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , військовослужбовцю за контрактом, одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з 24.12.2019 року внаслідок поранення, травми пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням проведених виплат.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 )
Відповідач - Міністерство оборони України (пр-кт Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022)
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна