про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду
08 жовтня 2020 р. Справа № 480/4393/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення соціальної допомоги та надбавки,-
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до директора Департаменту соціального захисту населення при Сумській міській раді в особі Масік Тетяни Олександрівни , в якій просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача 365 352 грн. соціальної допомоги за період від 18.09.2017р. по 31.06.2020р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача 129 816 грн. надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю за період від 18.09.2017р. по 31.06.2020р.
Ухвалою суду від 20 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (а.с.26-27), мотивоване тим, що позов подано в інтересах неповнолітньої особи, однак сам позов не містить обґрунтування порушення прав саме ОСОБА_2 , а тому, на думку департаменту, позов подано не належним позивачем. Зазначає, що позов не містить посилання на конкретний акт індивідуальної дії, яким було порушено права ОСОБА_1 , а лише містить вимогу щодо стягнення коштів. Враховуючи зазначене, департамент позбавлений можливості чітко визначити, які саме дії оскаржуються позивачем. Крім того, позовна заява подана з порушенням строку для звернення до адміністративного суду, оскільки ОСОБА_1 надбавка на догляд була призначена з 18.09.2017р., а тому позивач фактично була повідомлена про розмір надбавки з моменту отримання. Також позовна заява не містить РНОКПП позивача, відсутній обґрунтований розрахунок ціни позову, оскільки позов стосується стягнення коштів та відсутні відомості про не подання іншого позову з даного питання, що суперечить ст.160 КАС України.
Дослідивши доводи поданого клопотання про залишення позову без розгляду, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;
5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду;
6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява;
7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;
8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;
10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Щодо подання позовної заяви з недотриманням вимог, встановлених ст.160 КАС України, слід відмітити, що відповідно до наведеної норми у позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта влад просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
При вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі суду слід також визначитися з такими питаннями: які саме права, свободи чи інтереси позивача порушені, в чому саме вони полягають і якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень вони порушені; чи належать спірні правовідносини до публічно-правових; чи не підлягають порушені права чи інтереси фізичної або юридичної особи захисту в порядку іншого судочинства.
Стаття 160 КАС України стандартизує структуру позовної заяви - містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), які дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Разом із тим, суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі.
Характерною помилкою щодо застосування статей 160, 161 КАС України є формальний підхід до цих норм, внаслідок чого позовні заяви безпідставно залишаються без руху та повертаються.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Суд також звертає увагу на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух.
Разом із тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово висловлював у своїх рішеннях позицію щодо необхідності уникнення судами зайвого формалізму. Зокрема, у справі Miragall Escolano v. Spain (рішення від 25.01.2000р.)
Так, у рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000року та по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позову з вказаних формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі №9901/736/18.
Разом з цим, суд вважає, що обставини, які свідчать про недодержання вимог, передбачених процесуальним законодавством для звернення до суду, мають бути такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Недоліки щодо не зазначення реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача за його наявності або номеру і серії паспорту для фізичних осіб-громадян України, та розрахунку ціни позову не є такими, що неможливо усунути на стадії розгляду справи та без обмеження права позивача на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що відповідно до ч. 1,2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Суд зазначає, що соціальна допомога та надбавка за догляд за дитиною з інвалідністю непрацюючий матері за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
На переконання суду, неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяців.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання соціальної допомоги та надбавки за догляд за дитиною з інвалідністю є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань, а тому позов не може бути залишений без розгляду.
Крім того, в матеріалах справи містяться копії відповідей на звернення ОСОБА_1 з питання призначення допомоги на дитину з інвалідністю, датовані 02.03.2020р. та 06.04.2020р. (а.с.10-12), в той час як позов подано до суду 15.07.2020р., тобто шестимісячний строк звернення до суду і не був би пропущений у даному випадку.
Також суд вважає необґрунтованим залишення позову без розгляду на тій підставі, що він не містить обґрунтування порушення прав саме ОСОБА_2 , а тому, на думку департаменту, позов подано не належним позивачем, оскільки згідно з п.2.1 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України від 30.04.2002р. №226/293/169, у цьому Порядку під законними представниками дітей з інвалідністю треба розуміти батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителів, опікунів, піклувальників.
Заява про призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства, яку визнано недієздатною, а також на дитину з інвалідністю подається одним із їх законних представників за зареєстрованим місцем проживання або за місцем фактичного проживання особи, яка подає заяву (п.2.4).
До державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю віком до 18 років призначається надбавка на догляд за ними.
Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю.
Одиноким матерям (одиноким батькам) надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається незалежно від факту роботи навчання та служби (п.3.4).
Відтак, у разі недоплати з вини відповідного органу державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та надбавки на догляд за дитиною порушуються як права та законні інтереси дитини, так і права її матері на отримання належних їй коштів у відповідному розмірі.
Крім того, з приводу доводів відповідача про те, що позов не містить посилання на конкретний акт індивідуальної дії, яким було порушено права ОСОБА_1 , суд вважає необхідним відмітити, що згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).
Отже, позивач вправі самостійно визначати, яким шляхом слід поновити його порушене право, та захист такого права не обов'язково має здійснюватися саме у формі визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Враховуючи, що позивач посилається на факт недоплати їй соціальної допомоги та надбавки за догляд за дитиною з інвалідністю, то, на думку суду, такий спосіб захисту її права на отримання їх у належному розмірі як стягнення недоплачених сум за відповідний період не суперечить закону і забезпечує ефективний захист її прав у сфері публічно-правових відносин.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 240, 248, 256 КАС України, суд -
У задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по адміністративній справі № 480/4393/20 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення соціальної допомоги та надбавки - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Осіпова