Справа № 678/442/16-ц
Провадження № 22-ц/4820/33/20
07 жовтня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Грох Л.М., Купельського А.В.,
секретар судового засідання - Чебан О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди з апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2018 року та на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2018 року,
встановив:
В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , в обґрунтування якого зазначала, що ОСОБА_2 в порушенням норм ДБН і Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць влаштував під вікнами її житлового будинку вольєр для собаки, внаслідок чого їй стало неможливо проживати в будинку. ОСОБА_1 зазначила, що добровільно зносити чи переносити в інше місце вольєр відповідач відмовився, тому вона звернулася до суду з позовом. Зважаючи на викладене ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд зобов'язати ОСОБА_2 знести або перенести вольєр для собаки на відстань не менше 12 м від її будинку та стягнути моральну шкоду у розмірі 13000 грн., яка полягає в душевних стражданнях, завданих протиправною поведінкою відповідача.
Ухвалою Летичівського районного суду від 18 травня 2017 року судом від представника позивача ОСОБА_3 прийнято відмову від позову, провадження у справі закрито.
Ухвалою Летичівського районного суду від 31 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2151,20 грн. В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу та витрат, пов'язаних з явкою до суду відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Летичівського районного суду від 18 травня 2017 року та ухвалу Летичівського районного суду від 31 травня 2017 року скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення моральної шкоди передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Летичівського районного суду від 12 січня 2018 року задоволено самовідвід судді Летичівського районного суду Лазаренка А.В .
Розпорядженням голови Летичівського районного суду справу для розгляду передано до Старокостянтинівського районного суду.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 18 червня 2018 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_3 в частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 знести або перенести вольєр для собаки не менше 12 м від будинку позивача. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання знести або перенести вольєр для собаки не менше 12 м від будинку позивача. Вирішено питання судових витрат.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеними вище судовими рішеннями апелянт ОСОБА_1 просила їх скасувати та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалити нові судові рішення.
В апеляційній скарзі на ухвалу Старокостянтинівського районного суду від 18 червня 2018 року апелянт, зокрема, зазначила, що судом не враховано положення ст. ст. 133, 138, 141 ЦПК України, які регулюють питання відшкодування судового збору, витрат, пов'язаних із розглядом справи та витрат, пов'язаних із переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників. Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції провадження у справі з приводу відшкодування моральної шкоди відкрито не було. ОСОБА_1 просила апеляційний суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про прийняття відмови від частини позовних вимог та закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача знести або перенести вольєр, вирішити питання судових витрат, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1541,60 грн. сплаченого судового збору, представника позивача ОСОБА_3 компенсацію за понесені витрати у зв'язку з проживанням, переїздом до іншого населеного пункту та за відрив від звичайних занять, постановити окремі ухвали щодо суддів першої інстанції та апеляційної інстанцій, що брали участь у вирішенні даної справи.
В апеляційній скарзі на рішення Старокостянтинівського районного суду від 18 червня 2018 року апелянт ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції було розглянуто та вирішено позовну вимогу щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь моральної шкоди, однак провадження щодо цієї вимоги судом першої інстанції не було відкрито, відповідні докази судом не досліджувалися. На думку апелянта судом проігноровано норми ст. 376 ЦПК України, оскільки в ухваленні спірного рішення приймав участь суддя, якому було заявлено відвід. Апелянт просила скасувати рішення суду та направити справу з позовною вимогою щодо стягнення моральної шкоди до суду першої інстанції на новий розгляд, постановивши окрему ухвалу щодо судді першої інстанції Андрощука Є.М. з підстав допущених ним порушень норм матеріального і процесуального права.
В запереченні на апеляційні скарги відповідач ОСОБА_2 вказав на необґрунтованість наведених в них доводів, оскільки він переніс належний йому вольєр для собаки на дозволену законом відстань від житлового будинку ОСОБА_1 . Позивач не бажає отримувати від нього присуджену їй судом грошову суму у розмірі моральної шкоди, а в суд звернулася з позовом не з метою захисту своїх інтересів, а у зв'язку з неприязними стосунками, які склалися між ними, з метою створення йому проблем та незручностей.
За наслідком розгляду вказаних скарг ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року провадження щодо апеляційного перегляду судових рішень у даній справі закрито.
Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Під час проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів в порядку ч.ч. 4, 5 ст. 212 ЦПК України, після переривання зв'язку ОСОБА_3 не вийшов на зв'язок із апеляційним судом, причини не можливості участі в судовому засіданні не повідомив.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги на ухвалу суду та часткового задоволення апеляційної скарги на рішення суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до протоколу засідання та постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Меджибіжської селищної ради №10 від 30 серпня 2016 року за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою території населених пунктів, що виразилось у встановленні вольєру для собаки ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 152 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (т. 1, а.с. 16-17).
Як вбачається зі змісту актів тимчасової комісії з розгляду земельних спорів Меджибіжської селищної ради від 22 лютого 2017 року, 28 березня 2017 року, 21 квітня 2017 року під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 самостійно переніс будку для собаки до свого будинку та переобладнав вольєр для собаки у тимчасове підсобне приміщення (т. 1, а.с. 74, 130, 183).
Закриваючи провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання знести або перенести вольєр для собаки не менше 12 метрів від будинку суд першої інстанції вказав, що позивач частину своїх позовних вимог не підтримує внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, про що останнім подана відповідна заява.
Задовольняючи позов частково суд в рішенні зазначив, що з урахуванням обставин справи, суті позовних вимог, характеру діяння особи, що заподіяла шкоду, моральних страждань позивача, а також добровільного усунення відповідачем наслідків своєї протиправної поведінки, з урахуванням засад виваженості, справедливості та розумності, розмір заподіяної позивачу шкоди, яку належить стягнути з відповідача становить 500 грн.
Колегія суддів вважає, що постановлена судом ухвала є законною та обґрунтованою, в той час як рішення суду не в повній мірі є обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи 11 січня 2018 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся в суд з письмовою заявою про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 знести або перенести вольєр для собаки не менше 12 метрів від будинку позивача у зв'язку з їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову (т. 2, а.с. 108-118).
Колегія суддів вважає, що суд, закриваючи провадження та вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача судового збору, який був сплачений позивачем при поданні позову щодо позовних вимог, які були задоволені відповідачем після відкриття провадження у справі, повно та об'єктивно встановив обставини справи та дійшов вірних висновків щодо наявності процесуальної підстави для закриття провадження у справі щодо частини заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи апелянта щодо відсутності процесуальної підстави для розгляду заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 13000 грн. не є обґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем 25 квітня 2017 року подано заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 152). Відсутність у тексті ухвали суду першої інстанції даних щодо відкриття провадження у справі на позовну вимогу про стягнення моральної шкоди не є безумовною підставою для скасування судового рішення з вказаної підстави, позаяк це не призвело до неправильного вирішення справи (т. 2, а.с. 63).
Разом з тим колегія суддів зазначає, що посилання апелянта щодо не вирішення при постановленні оскаржуваного рішення суду питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, що були понесені останнім у зв'язку з апеляційними оскарженнями судових рішень у даній справі є частково обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно з положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційних скарг на судові рішення суду першої інстанції підлягає розподілу між сторонами саме у рішенні суду за наслідками розгляду справи, а не при постановленні ухвали про закриття провадження в частині позовних вимог.
Разом з тим суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 640 грн. (т. 2, а.с. 12) за подання апеляційних скарг на ухвали Летичівського районного суду від 18 та 31 травня 2017 року (апеляційні провадження №22-ц/792/1354/17, №22-ц/792/1375/17), питання щодо розподілу якого належало вирішити за результатами розгляду справи по суті.
Так, відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій ст. 293 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року оскаржувані позивачем ухвали від 18 та 31 травня 2017 року були скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а.с. 56), тому питання про повернення судового збору сплаченого апелянтом у цих апеляційних провадженнях у загальному розмірі 640 грн. підлягало розгляду судом першої інстанції у відповідності з пунктом 37 вищевказаної Постанови, чого останнім зроблено не було.
Таким чином, ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, а саме на 3,85% (500/13000х100%) до стягнення з відповідача на користь позивача за розгляд апеляційним судом скарг на ухвали Летичівського районного суду від 18 та 31 травня 2017 року також підлягає сума у розмірі 24,64 грн. (640 грн.х3,85%/100%).
Колегія суддів звертає увагу також на те, що суд, стягуючи на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 500 грн. допустився помилки та не врахував, що належним розміром стягнення судового збору є сума у розмірі 61,60 грн. (1600 грн.х3,85%/100%), а не 200 грн., як помилково зазначив суд першої інстанції.
В частині сплачених позивачем інших сум судового збору при поданні апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 133 ЦПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 8 липня 2011 року питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги та закриття (припинення) провадження у справі, у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, статтею 7 Закону № 3674-VI врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI «Про судовий збір»). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.
Як вбачається зі змісту ухвали Хмельницького апеляційного суду від 24 січня 2019 року позивачу повернуто сплачений судовий збір у розмірі 320 грн. згідно квитанції від 21 грудня 2017 року №34 (т. 2, а.с. 95) судовий збір у розмірі 340 грн. згідно квитанції від 21 лютого 2018 року (т. 3, а.с. 249), судовий збір у розмірі 826 грн. 80 коп. згідно квитанції від 27 липня 2018 року (т. 3, а.с. 249) та судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп. згідно квитанції від 27 липня 2018 року (т. 3 а.с. 249). Вказана ухвала є чинною, відтак підстав для стягнення відповідних сум судового збору в даній справі не вбачається.
Враховуючи, що позивачем за подання касаційної скарги на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року сплачено 352,40 грн. судового збору, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 13,56 грн. (352,40 грн.х3,85%/100%), що є пропорційною розміру задоволених позовних вимог.
В частині решти витрат, які представник позивача просив компенсувати, зокрема, які пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту у зв'язку з розглядом справи та найманням житла, добові, а також компенсацію за відрив від звичайних занять, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача було здійснено переїзди до іншого населеного пункту у зв'язку з розглядом справи, за проїзні квитки сплачено: 30.01.2017 року - 65,99 грн. (т. 1, а.с. 193), 30.01.2017 року - 28,55 грн. (т. 1 а.с. 193); 01.02.2017 року - 76,19 грн. (т. 2 а.с.124); 23.02.2017 року - 37,93 грн. (т. 1 а.с. 199), 25.02.2017 року - 82,38 грн. (т. 2 а.с. 126); 05.04.2017 року - 56,72 грн. (т. 2 а.с. 130); 07.04.2017 року - 94,40 грн. (т. 2 а.с. 130); 05.04.2017 року - 52,40 грн. (т. 2 а.с. 130); 07.04.2017 року - 30,44 грн. (т. 1 а.с.195); 17.05.2017 року - 56,32 грн. (т. 2 а.с. 131); 19.05.2017 року - 93,63 грн. (т. 2 а.с. 131); 17.05.2017 року - 32,55 грн. (т. 2 а.с. 131); 19.05.2017 року - 30,44 грн. (т. 2 а.с.131); 15.06.2017 року - 58,71 грн. (т. 2 а.с. 132); 15.06.2017 року - 32,55 грн. (т. 2, а.с. 132); 17.06.2017 року - 90,77 грн. (т. 2, а.с. 132); 06.07.2017 року - 35,01 грн. (т. 2, а.с. 133); 06.07.2017 року - 37,80 грн. (т. 2, а.с. 133); 08.07.2017 року - 88,52 грн. (т. 2, а.с. 133); 26.07.2017 року - 42,71 грн. (т. 2, а.с. 137); 26.07.2017 року - 32,55 грн. (т. 2, а.с. 137); 28.07.2017 року - 11,75 грн. (т. 2, а.с. 137); 29.07.2017 року - 153,90 грн. (т. 2, а.с. 137); 12.09.2017 року - 45,24 грн. (т. 2, а.с. 141); 12.09.2017 року - 55,50 грн. (т. 2, а.с. 141); 15.09.2017 року - 91,85 грн. (т. 2, а.с. 141); 04.10.2017 року - 141,55 грн. (т. 2, а.с. 143); 07.10.2017 року - 155,06 грн. (т. 2, а.с. 143); 18.10.2017 року - 230,50 грн. (т. 2, а.с. 148); 21.10.2017 року - 155,06 грн. (т. 2, а.с. 148); 11.01.2018 року - 33,37 грн. (т. 2, а.с. 149); 13.01.2018 року - 168,13 грн. (т. 2, а.с. 149); 12.01.2018 року - 55,27 грн. (т. 2, а.с. 228); 36,60 грн. (т. 2, а.с. 228); 12.02.2018 року - 38,99 грн. (т.2, а.с. 229). Також, за проживання у готелі«Случ» у м. Старокостянтинів Хмельницької області сплачено 390 грн. (т. 2, а.с. 230).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 138 ЦПК України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи та вимоги процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги про стягнення на користь представника позивача витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту у зв'язку з розглядом справи та найму житла задоволенню не підлягають, оскільки такі витрати покладаються на сторони.
Щодо вимог ОСОБА_3 про стягнення компенсації за відрив від звичайних занять, що пов'язаний з явкою до суду у справі слід зазначити наступне.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 138 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», згідно якої сума компенсації (відшкодування) за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 приймав участь у судових засіданнях 31.01.2017 року, 24.02.2017 року, 15.03.2017 року, 06.04.2017 року, 18.05.2017 року, 19.10.2017 року, 12.01.2018 року, 13.02.2018 року. Оскільки судові засідання не завжди розпочинались вчасно, колегія суддів вважає, що фактичний час відриву ОСОБА_3 від звичайних занять належить обчислювати, починаючи з часу призначення судового засідання до його завершення, в той час як суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що відрив від звичайних занять ОСОБА_3 належить розраховувати виключно в період фактичної участі ОСОБА_3 у судових засіданнях без урахування витраченого часу до фактичного початку судового засідання.
Таким чином, належним розрахунком грошової компенсації, пов'язаної з відривом ОСОБА_3 від звичайних занять у зв'язку з представництвом в суді інтересів ОСОБА_1 буде наступний розрахунок.
31.01.2017 року - 08:10 год. (час призначення дати засідання), 8:32 год. (фактичний час початку судового засідання), 8:47 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 37 хв. (т. 1, а.с. 47).
24.02.2017 року - 14:00 год. (час призначення дати засідання), 15:44 год. (фактичний час початку судового засідання), 16:00 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 2 год. (т. 1, а.с. 75).
15.03.2017 року - 10:00 год. (час призначення дати засідання), 10:11 год. (фактичний час початку судового засідання), 12:35 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 2 год. 35 хв. (т. 1, а.с. 98).
06.04.2017 року - 14:00 год. (час призначення дати засідання), 14:28 год. (фактичний час початку судового засідання), 16:17 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 2 год. 17 хв. (т. 1, а.с. 133).
18.05.2017 року -15:00 год. (час призначення дати засідання), 15:09 год. (фактичний час початку судового засідання), 15:56 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 56 хв. (т. 1, а.с. 185).
19.10.2017 року - 10:00 год. (час призначення дати засідання), 10:15 год. (фактичний час початку судового засідання), 10:58 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 43 хв. (т. 2, а.с. 54).
12.01.2018 року - 09:00 год. (час призначення дати засідання), 10:12 год. (фактичний час початку судового засідання), 10:30 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 1 год. 30 хв. (т. 2, а.с. 192).
13.02.2018 року - 8:10 год. (час призначення дати засідання), 15:35 год. (фактичний час початку судового засідання), 16:40 год. (час завершення судового засідання), тобто всього часу відриву від звичайних занять 1 год. 10 хв. (т. 2, а.с. 238).
Колегія суддів приходить до висновку, що обґрунтованим розміром компенсації ОСОБА_3 за відрив від звичайних занять є 217,06 грн., згідно розрахунку 157,23 грн. (8 год. 08 хв. - час позивача витрачений в ході судових засідань у 2017 році Х 19 грн.34 коп. - мінімальна погодинна оплата праці, встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» станом на 01 січня 2017 року) + 59,83 грн. (2 год. 40 хв. - час позивача витрачений в ході судових засідань у 2018 році Х 22 грн. 41 коп. - мінімальна погодинна оплата праці, встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01 січня 2018 року).
Враховуючи встановлені вище обставини справи колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, невірно застосувавши норми процесуального права помилково вирішив питання розподілу судових витрат у справі та компенсації представнику позивача за відрив від звичайних занять, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягнення сума судового збору в розмірі 99,80 грн. (13,56 грн. + 24,64 грн. + 61,60 грн.), а не 200 грн., як помилково зазначив суд першої інстанції та компенсація представнику позивача за відрив від звичайних занять в розмірі 217,06 грн., а не 137,32 грн., як невірно зазначив суд першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 379, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2018 року залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2018 року задовольнити частково.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2018 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 99 грн. 80 коп. судових витрат по сплаті судового збору в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 компенсацію за відрив від звичайних занять в розмірі 217 грн. 06 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2020 року.
Судді: Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.В. Купельський