Справа № 686/8529/20
Провадження № 22-ц/4820/1220/20
06 жовтня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Костенка А.М. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.
секретар судового засідання Чебан О.М.
з участю представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/8529/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року у складі судді Бондарчука В.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Хмельницька інфекційна лікарня» Хмельницької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначала, що 14 серпня 2007 року її прийнято на роботу у Хмельницьку міську інфекційну лікарню на посаду медичної сестри у відділення для лікування дорослих хворих з інфекційними ураженнями нервової системи та респіраторних вірусних інфекцій. 07 квітня 2017 року вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про можливість розгляду її заяви про проходження служби у Збройних Силах України за контрактом. 18 квітня 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_2 видано припис про її вибуття у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 для проходження військової служби за контрактом. В зв'язку з чим 25 квітня 2017 року вона подала до головного лікаря Хмельницької міської інфекційної лікарні заяву про своє звільнення з посади медичної сестри з 26 квітня 2017 року на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв'язку із вступом до лав ЗСУ на контрактній основі. Наказом № 23 від 25 квітня 2017 року її було звільнено з вищезазначеної посади на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, а 27 квітня 2017 року між нею та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини військової частини НОМЕР_1 був укладений контракт про проходження військової служби, а саме призначено медсестрою поліклініки 10-го військового госпіталю Військово-Медичного клінічного центру строком на три роки, після спливу трирічного строку вона уклала новий контракт та продовжила проходження військової служби.
Проте, звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала, що вона незаконно була звільнена на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки нормами трудового законодавства встановлені гарантії збереження місця роботи і середнього заробітку для працівників, які прийняті на військову службу за контрактом. Крім того через військові дії, які тривають починаючи з 2014 року по сьогоднішній день в Україні діє особливий період, тому на неї поширюються гарантії визначені ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. 3 ст. 119 КЗпП України, відповідно до яких не передбачено можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу.
Тому уточнивши свої позовні вимоги Бондар просила визнати незаконним та скасувати наказ № 23 КП «Хмельницька інфекційна лікарня» Хмельницької міської ради від 25 квітня 2017 року про звільненні її ОСОБА_2 з посади сестри медичного відділення для лікування дорослих хворих з інфекційними ураженнями нервової системи та респіраторних вірусних інфекцій, яке проведене на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, поновити її на вказаній посаді та стягнути з КП «Хмельницька інфекційна лікарня» Хмельницької міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 квітня 2017 року по 28 травня 2020 року у розмірі 159372 грн. 46 коп. та судові витрати.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Бондар не погодилася з таким рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. Апелянт вказує, що її звільнення є незаконним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за нею повинно було зберігатися місце роботи та середній заробіток за весь час проходження нею військової служби за контрактом. На думку апелянта, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції невірно застосовував норми матеріального права, оскільки тримісячний строк звернення до суду для відновлення її порушеного права обчислюється з дня коли працівник дізнався про порушення свого права, а для вирішення спору щодо поновлення на роботі місячний строк з моменту отримання трудової книжки, хоча трудову книжку вона отримала 26 квітня 2017 року, проте сам наказ про звільнення взагалі не отримувала до березня 2020 року. Суд не врахував, що копію наказу про своє звільнення вона тривалий час не отримувала, тому що з 27 квітня 2017 року по даний час практично три роки перебувала на військовій службі за контрактом, в зв'язку з цим, тільки 18 лютого 2020 року звернулася з письмовою заявою про отримання копії цього наказу про звільнення та документів, на підставі яких він був прийнятий, отримані ці документи були нею на початку березня 2020 року. Крім того, приймаючи до уваги лише відмітку в книзі обліку трудових книжок Хмельницької міської інфекційної лікарні про отримання нею трудової книжки, суд не звернув увагу що це лише запис який посвідчує тільки факт отримання, але ніяким чином не свідчить про роз'яснення їй причин звільнення, оскільки причини звільнення було вказано в самому наказі про звільнення, який був нею отриманий лише в березні 2020 року.
З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року та постановити нове рішення яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
КП «Хмельницька інфекційна лікарня» Хмельницької міської ради подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що ОСОБА_3 дійсно працювала на посаді медичної сестри з 14 серпня 2007 року, проте 25 квітня 2017 року на ім'я головного лікаря Хмельницької міської інфекційної лікарні подала письмову заяву про звільнення з роботи на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, а також в своїй заяві посилаючись на ст. 38 КЗпП України, просила визнати причину звільнення поважною та звільнити її 26 квітня 2017 року, до своєї заяви додавши припис військового комісаріату, в якому строк прибуття ОСОБА_3 на військову службу був відсутній. 26 квітня 2017 року позивач отримала трудову книжку. Розписавшись у книзі обліку трудових книжок, крім того 25 квітня 2017 року вона була ознайомлена із змістом наказу під особистий підпис у «Книзі наказів головного лікаря з особового складу», тому доводи позивача що вона не знала і не розуміла причини звільнення є необґрунтованими. Оскільки позивач була ознайомлена із причинами звільнення, змістом наказу та отримала трудову книжку в строк визначений законом, а саме 26 квітня 2017 року, тому і тримісячний строк для звернення до суду для відновлення її порушеного права, розпочався з цієї дати. Крім того, 28 квітня 2017 року з позивачем був проведений повний розрахунок, шляхом отримання коштів на її банківську картку.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так судом правильно встановлено ОСОБА_4 з 14 серпня 2007 року працювала на посаді медичної сестри відділення для лікування дорослих хворих з інфекційним ураженням нервової системи та респіраторних вірусних інфекцій Комунального підприємства «Хмельницька міська інфекційна лікарня».
25 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до головного лікаря Комунального підприємства «Хмельницька міська інфекційна лікарня» із заявою про звільнення з 26 квітня 2017 року на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП у зв'язку із вступом до лав Збройних Сил України на контрактній основі, також в заяві просила відповідно до ст.38 КЗпП причину звільнення вважати поважною.
Наказом головного лікаря Комунального підприємства «Хмельницька міська інфекційна лікарня» № 23 від 25 квітня 2017 року на підставі її ж заяви та припису ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 було звільнено з 26 квітня 2017 року з посади медичної сестри у зв'язку із вступом до лав ЗСУ на контрактній основі, згідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України.
В трудовій книжці ОСОБА_4 було зроблено відповідний запис про звільнення її з роботи - у зв'язку з вступом до лав ЗСУ на контрактній основі по ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпП.
26 квітня 2017 року ОСОБА_4 отримала трудову книжку, розписавшись у книзі обліку трудових книжок Хмельницької міської інфекційної лікарні.
27 квітня 2017 року між Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_4 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового і сержантського складу строком на три роки.
18 травня 2019 року позивач змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_2 ».
27 квітня 2020 року між Міністерством оборони України в особі начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового і сержантського складу строком ще на 3 роки.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до ст.. 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
У відповідності до ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Нормами ст. 39 цього ж закону передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Судом достеменно встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, на неї поширюються гарантії, щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а тому висновки суду першої інстанції, що при винесенні оспорюваного наказу були порушені права позивача а наказ є таким, що суперечать нормам чинного законодавства є правомірними та обґрунтованими.
В той же час відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Позивач отримала трудову книжку 26 квітня 2017 року, з позовом про поновлення на роботі звернулась до суду 31 березня 2020 року, після спливу майже трьох років, тобто з пропуском строків звернення суду, передбачених ст. 233 КЗпП, поважних причин для поновлення такого строку судом не встановлено.
З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та законно відмовив в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги, про те що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції невірно застосовував норми матеріального права, оскільки тримісячний строк звернення до суду для відновлення порушеного права апелянта обчислюється з дня коли працівник дізнався про порушення свого права, а сам наказ про звільнення вона взагалі не отримувала до березня 2020 року, тільки 18 лютого 2020 року звернулася з письмовою заявою про отримання копії цього наказу про звільнення та документів, на підставі яких він був прийнятий, отримані ці документи були нею на початку березня 2020 року, запис в трудовій книжці посвідчує тільки факт її отримання, але ніяким чином не свідчить про роз'яснення причин звільнення, оскільки причини звільнення було вказано в самому наказі про звільнення, який був нею отриманий лише в березні 2020 року слід відхилити.
Як вбачається з копії трудової книжки, наданої позивачем суду, в трудовій книжці ОСОБА_1 було зроблено відповідний запис про звільнення її з роботи - у зв'язку з вступом до лав ЗСУ на контрактній основі по ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпП.
Тобто в трудовій книжці чітко було зазначено підстави звільнення позивача з роботи та норму КЗпП по якій її було звільнено.
Трудову книжку ОСОБА_1 отримала 26 квітня 2017 року, що ніким не заперечується.
При цьому слід звернути увагу, що за нормою ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Тобто законодавець визначив альтернативний момент початку перебігу місячного строку для звернення до суду за захистом порушеного права: з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а тому отримання саме наказу про звільнення не є обов'язковою умовою для початку перебігу строку звернення до суду.
В даному випадку роботодавець виконав вимоги закону та вручив працівнику в день звільнення трудову книжку з відповідним записом і саме з 26 квітня 2017 року почався перебіг місячного строку звернення працівника до суду за захистом порушеного права, однак позивач звернулась до суду лише 31 березня 2020 року.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 жовтня 2020 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Л.М. Грох