Справа № 545/3134/19 Номер провадження 22-ц/814/1908/20Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
28 вересня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2020 року у складі судді Гальченко О.О.
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В грудні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 11.06.2010 року та наявність заборгованості, яка виникла станом на 19.11.2019 року у сумі 126927,05 грн. і складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 49663,39 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 5878 грн., заборгованості за пенею - 124801,05 грн., враховуючи право кредитодавця на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості, просив про стягнення з ОСОБА_1 126927,05 грн. заборгованості, яка складається з: 49663,39 грн. заборгованості за кредитом, 5878 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 71385,66 заборгованістю за пенею та комісією за період з 11.06.2010 року по 01.05.2019 року, з покладенням на відповідача понесених по справі судових витрат - 1921 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 11 червня 2020 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, проте, своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом - 1967,53 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 29,80 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням в частині незадоволених позовних вимог, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу та, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач особистим підписом засвідчила, що погодилася із Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку. Крім того, підписання відповідачем довідки про умови кредитування свідчить про те, що сторони узгодили умови кредитування та тарифи Банку. Отже між сторонами було укладено договір приєднання в порядку ч. 1 ст. 634 ЦПК України.
Вказує, що факт укладення кредитного договору та розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався, доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту не надано, а тому заборгованість підлягає стягненню у повному обсязі. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування.
Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач не повернула його, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками та неустойкою.
Відповідач користувалася кредитними коштами та періодично здійснювала погашення кредиту, користувалася послугою «Оплата частинами», що підтверджується випискою по картковому рахунку та розрахунком заборгованості, які є належними та допустимими доказами по справі.
Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, що надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.
Вказує також, що матеріалами справи доведено наявність неналежного виконання боржником зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим кредитор має усі законні підстави для нарахування та стягнення неустойки.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.
Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що 11 червня 2010 року відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та отримання платіжних карт «Кредитка Універсальна» та «Зарплатна карта».
В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку своїм підписом відповідачка підтвердила, що ця Заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами та пені, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що є в матеріалах справи, не є складовою договірних правовідносин сторін, а тому підстав вважати, що сторонами в установленій письмовій формі узгоджено так істотні умови кредитного договору, як розмір процентів за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені), по справі не має.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та нормам процесуального і матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та додаткового обґрунтування не потребують.
Встановивши, що заборгованість відповідача за тілом кредиту, що доведена позивачем, становить 1967,53 грн., суд першої інстанції обґрунтовано стягнув дану суму заборгованості на користь позивача.
За правилами статей 13, 89, 77, 78, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач свого процесуального обов'язку належними чином не виконав, не довів належними та допустимими доказами факт укладення договору з використанням сервісу «Оплата частинами» на суму 14 604,39 грн. та відповідно перевищення кредитного ліміту, що заперечується відповідачем, також Банком не доведено наявність підстав для стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своєю правовою природою проценти від простроченої суми за частиною другою статті 625 ЦК України є формою цивільно-правової відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання, яка виникає у разі прострочення боржника та не є складовою самого зобов'язання.
Проте, як вбачається зі змісту позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», позивач просить стягнути на його користь заборгованість у розмірі 126927,05 грн. за кредитним договором № б/н від 11.06.2010 року, у тому числі 5878 грн. процентів від простроченої суми, виходячи з 86,4% річних, що колегія суддів розцінює як приховані відсотки за користування кредитними коштами, розмір яких в установленному законом порядку сторонами не погоджений. Матеріально-правових вимог про стягнення з відповідача процентів за статтею 625 ЦК України, як відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, відповідно до вимог Цивільного процессуального кодексу, позивачем по справі не заявлено та відповідних обставин суду не доведено, тому доводи апеляційної скарги представника позивача в цій частині є безпідставними, суперечать принципу диспозитивності цивільного судочинства та відхиляються апеляційним судом.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційним судом не вбачається.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: С.Б. Бутенко
Судді: О.І. Обідіна
О.В. Прядкіна