Справа № 554/4025/20 Номер провадження 22-ц/814/2094/20Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
28 вересня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 липня 2020 року у складі судді Савченко Л.І.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної спілки споживчих товариств про стягнення невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, середнього заробітку за час затримки виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, заробітної плати і вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської обласної спілки споживчих товариств про стягнення невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, середнього заробітку за час затримки виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, заробітної плати і вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що він працював в Полтавській обласній спілці споживчих товариств на різних посадах. Розпорядженням № 20-К від 04 червня 2019 року його звільнено з посади за начебто вчинені прогули з 07.12.2018 року.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01.10.2019 року у справі № 554/5630/19 звільнення за прогули визнано незаконним, судом скасоване вказане розпорядження та змінено дату і формулювання звільнення з 20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02.12.2019 року додатково зобов'язано відповідача видати трудову книжку, яку він протиправно не видав при звільненні, в іншій частині рішення залишено без змін.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12.02.2020 року у справі № 554/10940/19 стягнуто на його користь невиплачену при звільненні заробітну плату, вихідну допомогу та середній заробіток з дня звільнення по 12.02.2020 року включно. Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.04.2020 року рішення залишено без змін. Вказаними рішеннями встановлено, що його середньоденний заробіток перед звільненням складав 212 грн. Рішення суду було виконане 05.05.2020 року.
Під час роботи на підприємстві він декілька разів перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності за період з 20.03.2019 року по 29.03.2019 року, з 22.04.2019 року по 26.04.2019 року, з 02.05.2019 року по 15.05.2019 року.
04 грудня 2019 року він направив відповідачу листа, в якому надіслав оригінали листків непрацездатності та заяву з проханням здійснити їх оплату, який був повернутий із відмовою його отримувати. 03 січня 2020 року ним було вдруге направлено оригінали цих листків із заявою, які були отримані відповідачем 09 січня 2020 року. Весь цей час він очікував виплати, однак в одному із судових засідань відповідач повідомив, що у нього немає банківських реквізитів для здійснення йому виплат. Тому 04.02.2020 року він направив відповідачу банківські реквізити із прохання здійснити оплату лікарняних, який було вручено 19.02.2020 року.
Враховуючи, що попередніми рішеннями судів на його користь було вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по 12.02.2020 року, то з відповідача на його користь підлягає стягненню з 13 лютого 2020 року середній заробіток, виходячи із 212 грн. за день по дату прийняття рішення судом по даній справі.
Також вказував, що йому, як інваліду 2 групи не виплачено відповідачем допомогу у зв'язку із погіршенням стану його здоров'я та спричинено моральну шкоду у сумі 4 723 грн., яку з урахуванням ступеню та інтенсивності моральних страждань вважає належним рівнем сатисфакції.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з Полтавської обласної спілки споживчих товариств невиплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 4 954 грн. 98 коп., середній заробіток за час затримки виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 13 лютого 2020 року по 21 липня 2020 року у сумі 23 766 грн. 40 коп. та моральну шкоду у сумі 4 723 грн.
23 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, яку з урахуванням здійснених відповідачем виплат 13.02.2020 року та 18.02.2020 року, визначив у розмірі 2 033 грн. 25 коп.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Полтавської обласної спілки споживчих товариств на користь ОСОБА_1 невиплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 2 033 грн. 25 коп., середній заробіток за час затримки виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 13.02.2020 року по 21 липня 2020 року у сумі 2 033 грн. 25 коп., а всього 4 066 грн. 50 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з Полтавської обласної спілки споживчих товариств в дохід держави судовий збір у сумі 333 грн. 28 коп.
Решту суми судового збору у розмірі 3 870 грн. 72 коп. віднесено на рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначений позивачем розмір середнього заробітку є непропорційним та несправедливим щодо відповідача, тому підлягає зменшенню, а вимоги про стягнення моральної шкоди є недоведеними.
Не погодившись частково з вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення в частині суми стягнуто середнього заробітку змінити шляхом збільшення стягнутої суми з 2033,25 грн. до 23766,40 грн., а в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дану позовну вимогу задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився із характером спірних правовідносин, проте зменшення судом суми середнього заробітку становить непропорційне втручання в його майнові права, оскільки вимогу про стягнення лікарняних було задоволено повністю, а тому зменшення середнього заробітку за час затримки її виплати є втручанням у його право власності.
Вважає, що посилання суду на висновки Верховного Суду, які, на його думку, є суперечливими, є безпідставним.
Зазначає, що висновки суду щодо недоведеності ним моральних страждань не відповідають дійсності, оскільки в Україні відсутня встановлена законом методика доказування та обґрунтування моральної шкоди, в кожній конкретній справі її доказування є предметом суб'єктивної оцінки.
Вказує, що усі протиправні дії відповідача, які були неодноразово предметом розгляду в судах, викликані його звільненням, носили умисний характер з метою його приниження, що спричинило моральні страждання.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Полтавської обласної спілки споживчих товариств просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Полтавською обласною спілкою споживчих товариств, де працював на різних посадах.
Згідно розпорядження № 20-к від 04.06.2019 року був звільнений з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2019 року (справа № 554/5630/19, провадження № 2/554/2084/2019) визнано протиправним і скасовано розпорядження Полтавської обласної спілки споживчих товариств № 20-к від 04.06.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 07.12.2018 року; змінено формулювання підстав та дати звільнення та вказано, що ОСОБА_1 звільнений з Полтавської обласної спілки споживчих товариств за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 20.05.2019 року; зобов'язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 про його звільнення з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, на підставі ст. 38 КЗпП України, з 20.05.2019 року; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вказане рішення Октябрського районного суду м. Полтави у частині відмови у задоволенні позовних вимог про покладення на Полтавську обласну спілку споживчих товариств обов'язку видати ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_1 із записом про звільнення з 20.05.2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, копію наказу про звільнення з 20.05.2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, копії всіх наказів про надання йому відпусток а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задоволено; в іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2019 року залишено без змін.
Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року, у справі № 554/10940/2019 стягнуто з Полтавської обласної спілки споживчих товариств на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 13 050 грн., невиплачену заробітну плату - 3 055 грн. 58 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати - 39 257 грн., всього 55 362 грн. 58 коп.
Також встановлено, що ОСОБА_1 в період роботи в Полтавській обласній спілці споживчих товариств мав тимчасову непрацездатність, що сторонами не заперечується та підтверджується листками непрацездатності серії АДЦ № 083833 від 29.03.2019 року за період з 20.03.2019 р. по 29.03.2019 р., серії АДЦ № 057822 від 22.04.2019 року за період з 22.04.2019 р. по 26.04.2019 р., серії АДЦ № 057855 від 15.05.2019 року за період з 02.05.2019 р. по 15.05.2019 р.
04 грудня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу Полтавської обласної спілки споживчих товариств лист із оригіналами лікарняних та заяви про здійснення їх оплати, що підтверджується описом вкладення до рекомендованого листа, який повернувся як не вручений 27.12.2019 р.
03 січня 2020 року позивач повторно надіслав відповідачеві оригінали листків непрацездатності, які були вручені одержувачу 09 січня 2020 року.
22 січня 2020 року за вих. № 05-05/2 Полтавською обласною спілкою споживчих товариств ОСОБА_1 направлено листа з проханням надати номер діючого карткового рахунку та реквізити банку з метою здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності на підставі наданих листків непрацездатності серії АДЦ № 083833 від 29.03.2019 року, серії АДЦ № 057822 від 22.04.2019 року, серії АДЦ № 057855.
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 надіслав на адресу Полтавської обласної спілки споживчих товариств листа від 13 лютого 2020 року, в якому вказав банківські реквізити і повторно прохав здійснити оплату лікарняних.
Як вбачається із платіжних доручень № 2168 від 13.02.2020 р. та № 2172 від 18.02.2020 р. ОСОБА_1 перераховано оплату за листками непрацездатності за січень 2020 року у сумі 1 252,55 грн. та матеріальне забезпечення з ТВП за рахунок коштів ФСС за січень 2020 року у сумі 1 099,45 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відповідальності Полтавської обласної спілки споживчих товариств за затримку розрахунку з оплати тимчасової непрацездатності, суд першої інстанції виходив з очевидної не співмірності заявлених позивачем сум середнього заробітку - 23 765,40 грн. із встановленим розміром заборгованості - 2 033,25 грн., характером цієї заборгованості та її складовими, діями позивача та відповідача, та визнав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме встановленим законодавством критеріям, розмір відшкодування, що дорівнює розміру заборгованості - 2 033 грн. 25 коп., з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України (п. 81, 82).
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (п. 83).
Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п. 86).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (п. 87).
Критерії, якими має керуватися суд, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України наведено у п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду, що їх враховано судом першої інстанції при визначенні розміру відповідальності Полтавської обласної спілки споживчих товариств за затримку розрахунку при оплаті тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .
Судом було вірно враховано, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 мала місце в період розгляду трудового спору щодо зміни дати і формулювання причин його звільнення, оригінали листків непрацездатності за березень, квітень, травень 2019 року направлені позивачем для оплати у грудні 2019 року та частково оплачені відповідачем за перші п'ять днів непрацездатності за рахунок коштів роботодавця у день їх отримання, крім того, на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за порушення строків розрахунку при звільненні за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2020 року в сумі 39 257 грн., що компенсує майнові втрати позивача, а розмір заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при оплаті листків непрацездатності не є співмірним розміру пов'язаних із затримкою такого розрахунку майнових втрат працівника та є несправедливим щодо відповідача та третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат впливатиме на виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо виплати заробітної плати іншим працівникам.
Розмір стягнутого судом відшкодування в сумі 2 033,25 грн. є достатнім для відновлення порушеного права позивача та ефективним способом судового захисту.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача щодо неврахування судом правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах, оскільки у вказаній постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Колегія суддів апеляційного суду також вважає хибними доводи апеляційної скарги щодо порушення судом права позивача на власність, оскільки відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою і його розмір визначається судом при вирішенні спору по суті, тому заявлений позивачем розмір відшкодування - 23 766,40 грн. не можна розцінювати як майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно зменшення судом суми відшкодування - невиправданим втручанням у право мирного володіння своїм майном.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем, що порушення його законних трудових прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих в'язків та вимагали і вимагають для цього додаткових зусиль для організації життя.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Стаття 237-1 КЗпП України визначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає : 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Вирішуючи справу в цій частині, суд першої інстанції не врахував презумпцію спричинення моральної шкоди та фактично поклав на позивача обов'язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на своєчасний та повний розрахунок при звільненні, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права.
Разом з тим, з огляду на фактичні обставини справи, поновлення порушеного права позивача саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією і немає потреби надавати будь-яку грошову компенсацію моральної шкоди, тому висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині є по суті правильними та справедливими і підстав для скасування такого рішення колегією суддів апеляційного суду не вбачається.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин підстав для скасування рішення районного суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі колегією суддів не вбачається, рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: С.Б. Бутенко
Судді: О.І. Обідіна
О.В. Прядкіна