Справа № 618/796/20
Провадження № 2/618/180/20
06 жовтня 2020 року Дворічанський районний суд Харківської області в складі головуючого - судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання - Рябенко Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Дворічна в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 618/796/20 за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, до ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості,
встановив:
Акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н в сумі 135580 грн 55 коп., з яких 10600 грн 80 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 3800 грн 36 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦКУ; 121179 грн 39 коп. - нарахована пеня за період з 18.07.2006 до 31.07.2019 роки, а також судових витрат, пов'язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідачка отримала за кредитним договором № б/н від 18 липня 2006 року кредит у розмірі 4500 грн 00 коп грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік. При цьому, ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які надані їй для ознайомленні в письмовій формі, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, Банк керувався п. 3.2, 3.3 Договору, а підставі яких відповідачка при укладенні договору дала свою згоду щодо будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка натомість свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим має заборгованість, яка підтверджується відповідним розрахунком. На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за вказаним кредитним договором не погашена, що є порушенням законних прав позивача.
15 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якій відповідачка позовні вимоги визнала частково в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 4500 грн 00 коп. та відсотків за його користування у розмірі 3800 грн 36 коп., в іншій частині позовних просила відмовити, посилаючись на те, що в анкеті-заяві про приєднання зазначено, що вона згодна з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з ними. При цьому, у вказаній заяві зазначено, що їй видається картка, з кредитним лімітом у розмірі 4500 грн 00 коп., з відсотковою ставкою 36 % річних. А оскільки Умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Однак матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці витяги з Умов надання банківських послуг та Тарифів банку, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої розрахунки заборгованості, розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах та порядках нарахування.
25 вересня 2020 року до суду від позивача надійшов відповідь на відзив, в якому представник позивача просив суд позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі, зазначаючи, що позичальниця не зверталася в банк за фактом неправомірного нарахування відсотків, отже вона знала про розмір процентних ставок та погодилась з ними, а в анкеті-заяві своїм підписом підтвердила, що отримала повну інформацію про умови кредитування, приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг, які разом з Тарифами є договором про надання банківських послуг. Підпис відповідачки свідчить про те, що їй відомі та зрозумілі умови договору і є справедливими стосовно неї. Крім того, вона погодилась з тарифами, оскільки здійснювала погашення заборгованості, користувалась грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки в касах магазинів.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надавши заяву, в якій просив суд справу розглянути за його відсутності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, надавши до суду заяву, в якій справу просила розглянути за її відсутності, позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, а саме в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 4500 грн 00 коп. та відсотків за його користування у розмірі 3800 грн 36 коп.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 звернулася до ЗАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 18 липня 2006 року нею була підписана анкета-заява № б/н, згідно з якою Банк надав позичальнику кредит у розмірі 4 500 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік.
Згідно вищевказаного договору, відповідачка зобов'язана повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором.
Матеріали справи містять заяву, в якій зазначено, що вона разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку.
Крім того, банком додано до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та наказ банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви.
Згідно з інформацією зі Статуту акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 594, рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов'язків закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк».
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, відповідачка має, станом на 30 червня 2020 року, заборгованість за кредитним договором у розмірі 159570 грн 15 коп., з яких 10600 грн 80 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3800 грн 36 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦКУ; 145168 грн 99 коп. - нарахована пеня. Однак позивач вимагає стягнути з відповідачки лише частину заборгованості за кредитом, а саме 135580 грн 55 коп., з яких 10600 грн 80 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3800 грн 36 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦКУ; 121179 грн 39 коп. - нарахована пеня за період з 18.07.2006 до 31.07.2019 роки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року (справа № 188/1815/17) передбачає, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі) (Постанова ВС від 27 серпня 2020 року у справі № 188/1815/17).
Дійсно, у заяві позичальника від 18 липня 2006 року встановлений розмір кредитного ліміту у сумі 4500 грн 00 коп, а базова процентна ставка за кредитом встановлена в розмірі 36 % з розрахунку 360 днів в році. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов'язання.
Банк, надаючи вимогу про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами, а також пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг як невід'ємної частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, правила користування платіжною карткою. Тобто відсутні положення щодо порядку сплати пені, штрафів.
Посилання відповідача на те, що матеріали справи не місять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої розрахунки заборгованості, розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання, суд вважає обґрунтованими, оскільки в анкеті-заяві не вказано, з якими саме умовами ознайомилася та погодилася позивачка, підписуючи її, а Тарифів банку взагалі не надано позивачем до суду. Крім того, Умови та Правила надання батьківських послуг, які містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки, який має бути, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). А тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 липня 2006 року шляхом підписання анкети-заяви.
Посилання представника позивача на те, що відповідачка підписала анкету-заяву, а отже погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, на те, що вона користувалась грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки в касах магазинів, здійснювала розрахунки заборгованості, не свідчить про те, що ОСОБА_1 погоджувалась із запропонованими тарифами та вважала їх справедливими стосовно неї, оскільки вона як пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим паче співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Представник позивача, на підтвердження своїх вимог у відповіді на відзив, посилався також на низку постанов ВС 2018-2019 років, на що суд зазначає, що згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Крім того, відповідачка не оспорює факту укладання кредитного договору та не просить визнати його неукладеним, про що вказано у постанові від 10.04.2019 у справі 356/1635/16-ц; постанові від 28.03.2019 у справі № 428/2873/17; постанові від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц), на які посилався позивач.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, з урахуванням принципу справедливості, добросовісності та розумності та враховуючи наявність на стороні відповідача фізичної особи, яка є слабшою стороною у вказаних відносинах та немає необхідного досвіду та знань для розуміння змісту укладеного значного за обсягом договору про надання банківських послуг, суд вважає, що вимоги позивача слід задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 тіло кредиту у розмірі 4500 грн 00 коп. та відсотки у розмірі 3800 грн 36 коп., які були передбачені анкетою-заявою від 18 липня 2006 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі кредитного договору № б/н від 18.07.2006, ст. 526, 625, 633, 634, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 274 - 279, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Дворічанським РВ УМВС України в Харківській області 24 січня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2006 року у розмірі 8 300 (вісім тисяч триста) грн 36 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 133 (ста тридцяти трьох) грн 27 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Дворічанський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2020 року.
Суддя Ю. М. Гніздилов