28 вересня 2020 року м. Київ
Справа №759/14068/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/9209/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Голопапи Д.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Коваль О.А. 24 березня 2020 року, у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПроКредитБанк» про стягнення суми,
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що заявником не наведено достатніх мотивів та не надано достатніх доказів, тому що, не забезпечення такого позову, шляхом накладення арешту на майно відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог або зробить не ефективним захист прав позивача за захистом яких він звернувся.
Не погодився із вказаною ухвалою ОСОБА_1 , ним до суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій посилається на порушенням норм процесуального права та неповне встановлення всіх обставини справи. Вказує на те, що вирішення питання про забезпечення позову за заявою, поданою після відкриття провадження у справі має вирішуватися виключно судом, а не суддею. Суддя Святошинського районного суду м. Києва одноосібно розглянув заяву про забезпечення позову, чим допустив порушення процесуальних вимог, а саме ст. 89 ЦПК України. В ній зазначається, що саме суд, а не суддя має оцінювати наявні у справі докази, у тому числі докази, додані до заяви про забезпечення позову на її обґрунтування. Скаржник вказує про порушення норм процесуального права, а саме на те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, а це є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового. Також вказує на те, що висновок суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову є необ'єктивним і упередженим.
Враховуючи вищевикладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «ПроКредит Банк» вказує на те, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що заявником не доведено того, що неприйняття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Враховуючи викладене просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а дії ОСОБА_1 визнати як зловживанням процесуальними правами.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Гречко Д.В., підтримала доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник АТ «ПроКредит Банк» - адвокат Ніколенко А.В. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що в серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до АТ «ПроКредитБанк», в якому просив стягнути з АТ «ПроКредитБанк» на його користь 14526549, 58 грн, з яких: 255968,78 грн - інфляційні нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України (за період прострочення з вересня 2017 року по червень 2019 року); 74580,82 грн - 3% річних від простроченої суми за ч.2 ст. 625 ЦК України (за період прострочення з 29 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року); 14196000,00 пеня у розмірі 3% річних за кожен день прострочення на підставі ч.5 ст. 10 Закону України « Про захист прав споживачів» (за період з 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року).
16 березня 2020 року позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на нерухоме майно АТ «ПроКредит Банк» на суму 14526549,58 грн, до вирішення справи по суті.
Заява мотивована тим, що головний акціонер Банку - державна Німецька кредитна установа для відбудови (KfW) вийшла зі складу акціонерів і передала свої акції невідомій юридичній особі. АТ «ПроКредит Банк» активно вдається до масового продажу належного йому нерухомого майна, що підтверджується відповідними роздруківками із веб-сайту Банку. Вищенаведене, у своїй сукупності, свідчить про те, що фінансове становище АТ «ПроКредит Банк» погіршується і він штучно вдається до відчуження своїх активів, результатом чого може бути визнання Банку неплатоспроможним та введення щодо нього відповідних процедур. Вказане може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову позивач вказував на те, що фінансове становище АТ «ПроКредит Банк» погіршується і він штучно вдається до відчуження своїх активів, результатом чого може бути визнання Банку неплатоспроможним та введення щодо нього відповідних процедур. Настання таких обставин може негативно вплинути на реальність ефективного захисту позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, а тому є всі підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Банку.
Проте позивач не навів переконливих доводів та відповідних їм доказів на підтвердження вимог про забезпечення позову у наведений ним спосіб.
Так, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову та додані до неї документи не містить доказів на підтвердження утруднення виконання рішення у разі його задоволення, оскільки надані позивачем документи не свідчать про погіршення фінансового становища АТ «ПроКредит Банк» та штучного відчуження своїх активів. Скаржником не підтверджено реальними доказами подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, а саме визнання банка неплатоспроможним. Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку з урахуванням фактичних обставин справи. В даній справі апеляційний суд не вбачає порушень чинного законодавства судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги відносно розгляду заяви неповноважним складом суду, оскільки заяву розглянуто «суддею», а не «судом», відхиляються колегією суддів виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Отже, в даному випадку поняття суд та суддя, є тотожними, оскільки суддя здійснюючи правосуддя діє від імені суду. А тому посилання ОСОБА_1 на порушення судом норм процесуального права є безпідставними.
Посилання ОСОБА_1 на порушення судом першої інстанції строків розгляду заяви про забезпечення позову не приймаються до уваги колегії суддів, з огляду на те, що вказане саме по собі не є підставою для скасування ухвали суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 01 жовтня 2020 року.