30 вересня 2020 року
м. Київ
справа №754/4316/19
провадження № 22-ц/824/11188/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
учасники справи:
позивач - Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1
на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року у складі судді Грегуля О.В.
у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення коштів у порядку зворотної вимоги (регресу), -
У березні 2019 року директор КНП «Консультативно-діагностичний центр»Деснянського району м. Києва Лимар Ю.В. звернувся до суду позовом стягнення коштів у порядку зворотної вимоги (регресу), в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Консультативно-діагностичний центр» 44 000 грн матеріальної шкоди, виплаченої ним у відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а також 1 921 грн судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що станом на 18 березня 2010 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Центральною районною поліклінікою Деснянського району м. Києва, правонаступником якої відповідно до рішення Київської міської ради від 17 квітня 2013 року №126/9183 є КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України - невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у справі №754/21058/14-ц за позовом ОСОБА_3 до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди стягнуто з КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2016 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року змінено шляхом зменшення розміру моральної шкоди з 200 000 грн до 40 000 грн.
Зазначав, що відповідно до постанови державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 25 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження та платіжного доручення від 18 травня 2016 року №1075 про сплату 40 000 грн за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року позивачем було виконано вказане судове рішення та сплачено кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Посилаючись на норми статті 1166, частини першої статті 1191 ЦК України, статті 130, пункту 3 статті 134 КЗпП України, вважав, що сплачені за рішенням суду кошти підлягають поверненню ОСОБА_1 , як винною особою, в порядку зворотної вимоги.
У зв'язку з вищевикладеним просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва 44 000 грн матеріальної шкоди, 1 921 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, 28 липня 2020 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
У мотивування скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду відсутня оцінка аргументів позивача щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, не зазначено, яким саме чином порушені права позивача, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Зауважує на тому, що моральна шкода не є дійсною прямою шкодою та не може бути стягнута з працівника. На думку апелянта, моральна шкода батькам померлої завдана не ОСОБА_1 , а саме КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, оскільки з позовом про відшкодування шкоди батьки померлої звернулись саме до підприємства.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, відповідно до якого працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 44 000 грн матеріальної шкоди.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що за позовом ОСОБА_1 має відшкодувати шкоду, завдану підприємству, в якому відповідач працювала, а тому вона має нести, у разі доведення, відповідальність за шкоду, завдану при виконанні трудових обов'язків.
Застосування норми матеріального права до обставин позову, наведеного позивачем, є виключним повноваженням суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №726/88/14-ц, у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №463/4040/15-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом установлено, що 18 березня 2010 року відповідач, перебуваючи у трудових відносинах з центральною районною поліклінікою Деснянського району м. Києва та працюючи на посаді лікаря гінеколога-онколога жіночої консультації, неналежно виконала свої професійні обов'язки внаслідок недбалого до них ставлення, що призвело до настання смерті ОСОБА_4 .
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2012 року, відповідача визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та призначено покарання у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у справі №754/21058/14-ц за позовом ОСОБА_3 до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, третя особа ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди стягнуто з КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2016 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року змінено шляхом зменшення розміру моральної шкоди з 200 000 грн до 40 000 грн.
На стадії примусового виконання судового рішення у справі №754/21058/14-ц відповідачем сплачено 40 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, що підтверджується платіжним дорученням №1075 від 18 травня 2016 року та 4 000 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 1837 від 22 березня 2016 року.
25 травня 2016 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням виконавчого документа у повному обсязі.
Зважаючи на те, що КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, як роботодавцем, виконано рішення суду про стягнення моральної шкоди у зв'язку з вчиненням працівником ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва виникло право на відшкодування шкоди заподіяної працівником підприємству на підставі КЗпП України.
Таким чином, вимоги про відшкодування виплаченої КНП «Консультативно-діагностичний центр» матеріальної шкоди, заподіяної злочином з вини працівника ОСОБА_1 у розмірі 44 000 грн, є обґрунтованими.
Відповідно до статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №132/2083/16-ц).
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).
Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».
Тобто, стаття 234 КЗпП не пов'язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду про вирішення трудового спору суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.
За необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті.
У випадку пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в порядку виконання рішення суду відповідачем сплачено 40 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, що підтверджується платіжним дорученням №1075 від 18 травня 2016 року та 4 000 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 1837 від 22 березня 2016 року.
Таким чином, право на звернення до суду з позовом про стягнення з працівника шкоди, заподіяної підприємству, у позивача виникло ще у 2016 році.
Разом з тим, з позовом КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва звернулось до суду у березні 2019 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
При цьому, позивачем не порушувалось питання про поновлення строку на звернення до суду та не було наведено жодних причин поважності пропуску такого строку.
Отже, колегією суддів не встановлено жодних поважних причин пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом у період з 2017 року по 2019 рік, оскільки виконавши рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року та сплативши 18 травня 2016 року 40 000 грн на відшкодування моральної шкоди і 22 березня 2016 року 4 000 грн судового збору, КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва до березня 2019 року не вчинило жодних дій, спрямованих на захист свого права та стягнення з винної особи працівника завданої підприємству шкоди.
У позовній заяві сторона позивача посилалась на положення статей 256-258, частину шосту статті 261 ЦК України та вважала, що у справах за регресними зобов'язаннями застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Проте, такі доводи є необґрунтованими з огляду на те, що відшкодування виплаченої КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва матеріальної шкоди, заподіяної злочином з вини працівника, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.
Вивчивши зібрані у справі письмові докази та встановивши обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди заподіяної працівником підприємству у зв'язку з вчиненням злочину та виплаченої КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь потерпілої особи, є обґрунтованими, проте позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки про існування права на відшкодування шкоди завданої працівником підприємству, КНП «Консультативно-діагностичний центр»Деснянського району м. Києва стало відомо ще у 2016 році, в той час, як з позовом останнє звернулось лише у березні 2019 року, не порушуючи при цьому питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду і не обґрунтовуючи підстави поважності причин пропуску такого строку.
На вищенаведені обставини та норми КЗпП України, зокрема положення статті 233 цього Кодексу, суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду з позовом, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском річного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви слід покласти на позивача.
Стягнути з КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року - скасувати.
У задоволенні позову Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення коштів у порядку зворотної вимоги (регресу) - відмовити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай