Справа № 367/3065/20
Провадження № 33/824/3826/2020
Головуючий в суді першої інстанції: Кафтанов В.В.
Доповідач: Трясун Ю.Р.
21 вересня 2020 року місто Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., розглянувши апеляційну скаргу захисника Фогеля Володимира Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
за участю особи, притягнутої
до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
захисника Фогеля В.В.
Постановою судді Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Відповідно до постанови, 13 травня 2020 року о 22 год. 30 хв. в м. Бучі по вул. Чкалова, 3, ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає ситуації, тремтіння пальців рук, почервоніння очей). Від проходження огляду на стан сп'яніння у визначеному законом порядку відмовився у присутності двох свідків.
В апеляційній скарзі захисник Фогель В.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати постанову Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року, а провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Одночасно апелянт заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, оскільки вважає, що строк він пропустив із поважних причин.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що копію постанови ОСОБА_1 отримав лише 07 серпня 2020 року, відтак строк на апеляційне оскарження постанови пропущено з поважних причин.
В доводах апеляційної скарги апелянт вказує, що при ухваленні постанови судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, порушено принцип законності та верховенства права, а викладена в постанові позиція суду не узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини та Конституційного суду України.
Захисник зазначає, що поза увагою суду залишились неправомірні дії працівників поліції, зокрема те, що в ході затримання ОСОБА_1 було завдано тілесні пошкодження.
Також, апелянт вказує, що відсутня відеофіксація моменту затримання ОСОБА_1 та його доставлення співробітниками правоохоронних органів в службовий автомобіль.
Щодо наявного в матеріалах справи диску із відеозаписами з нагрудної камери працівників поліції, то захисник звертає увагу на те, що на першому відео не зафіксований час, дата коли було зроблено відео, також не видно номерів автомобіля який, був зупинений. На другому відеозаписі не зафіксовано того, як працівник поліції представляється, при цьому останній не роз'яснює ОСОБА_1 його прав.
Щодо четвертого відео, то захисник зазначає, що затриманий ОСОБА_1 сидів в службовому автомобілі, в той момент, як працівники поліції під тиском пропонували у спеціально-відведеній будівлі пройти огляд на стан сп'яніння, також, на відео затриманий чітко сказав, що не бачить свідків (не було чіткого освітлення), від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився.
Також не відомо чи пропонував працівник поліції ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер», оскільки на відео даного моменту не зафіксовано.
Крім того, захисник вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_1 працівником поліції не було роз'яснено його прав, передбачених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, не повідомлено про процедуру проведення тесту на алкоголь, не проінформовано про порядок застосування спеціального технічного засобу, не надано свідоцтва про державну реєстрацію спеціального технічного засобу та свідоцтва про його повірку.
Також апелянт зазначає, що відсутні докази, які б підтверджували рух автомобіля, факт керування ОСОБА_1 автомобілем, а також причину зупинки транспортного засобу.
При цьому захисник пояснює, що свідки, які зазначені в протоколі не були свідками керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Щодо зазначених у протоколі ознак сп'яніння, то захисник вказує, що із наявного в матеріалах справи відеозапису даних ознак у ОСОБА_1 не вбачається.
В апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що у письмових поясненнях свідків відсутні відомості щодо суті вчиненого водієм правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема відносно того, з якими саме ознаками сп'яніння перебував ОСОБА_1 , та з якого саме моменту вони стали свідками, у зв'язку з чим з їх пояснень неможливо встановити, чи були підстави вважати, що водій ОСОБА_1 перебував у стані сп'яніння.
Захисник вказує, що матеріали справи не містять відомостей про номер, серію відеокамери, дату виробництва та назву камери, на яку здійснювався відеозапис, при цьому відсутній оригінал відеозапису, а також свідоцтва, що стосуються технічного приладу відеокамери.
Апелянт підсумовує, що з протоколу про адміністративне правопорушення та доданого до протоколу відеозапису вбачається, що в діях ОСОБА_1 відсутня подія та склад адміністративного правопорушення, так як особа була в стані шоку від швидких та жорсткий дій зі сторони співробітників правоохоронних органів.
Дослідивши доводи клопотання про поновлення строку, апеляційний суд вважає, що апелянт пропустив строк на апеляційне оскарження постанови суду з поважних причин.
Із матеріалів справи вбачається, що копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримав 07 серпня 2020 року.
З урахуванням положень ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, апеляційний суд вважає, що апелянт пропустив строк на оскарження постанови з поважних причин, а тому його апеляційна скарга підлягає розгляду.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Фогеля В.В., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх доказів в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
На думку апеляційного суду, суддя першої інстанції, розглядаючи справу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, в повній мірі дотримався вимог закону.
Оскаржуючи судове рішення, апелянт зазначає про те, що дії працівників поліції по відношенню до ОСОБА_1 були неправомірними, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що це питання не є предметом апеляційного розгляду і дії працівників поліції можуть бути оскаржені в передбаченому законом порядку.
В доводах апеляційної скарги захисник зазначає, що працівниками поліції до протоколу не додано низки документів, які стосуються приладу, на який було здійснено відеозапис, у зв'язку з чим апеляційний суд зазначає, що будь - яких вимог до долучених до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписів чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено.
Так, положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Оскаржуючи судове рішення, апелянт також зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Для перевірки вказаних обставин судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудної камери працівника поліції, відеореєстратора, а також з камери відеоспостереження, сукупність яких надає суду можливість дійти висновку, що ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ» та був зупинений працівниками поліції.
При цьому сам захисник у своїй апеляційній скарзі спростовує свої доводи про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, оскільки зазначає, що працівниками поліції не було повідомлено причину зупинки транспортного засобу, чим фактично погоджується із тим, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.
В той же час із дослідженого відеозапису вбачається, що працівник поліції повідомив ОСОБА_1 причину запинки, а саме відсутність у керованого ним автомобіля увімкнених задніх габаритів.
Щодо доводів захисника про те, що наявні в матеріалах справи пояснення свідків не містять суті правопорушення, оскільки в них не зафіксовано ознак сп'яніння, а також того, що дані свідки бачили як ОСОБА_1 керує транспортним засобом, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованим.
Так відповідно до п. 6 Розділу 2 Інструкції, огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Положеннями ч. 2 ст. 266 КУпАП також передбачено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків.
Таким чином, закон вимагає обов'язкової присутності свідків лише під час процедури проходження огляду на місці зупинки або відмови від проходження такого огляду.
Факт керування транспортним засобом встановлюється будь-якими фактичними даними, які в розумінні ст. 251 КУпАП є доказами.
Крім того відповідно до п. 2 Розділу 1 Інструкції «про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відтак повноваженнями щодо встановлення наявності у водія ознак сп'яніння наділений лише працівник поліції.
Щодо доводів захисника про те, що ОСОБА_1 не повідомлено про процедуру проведення тесту на алкоголь, не проінформовано про порядок застосування спеціального технічного засобу, не надано свідоцтва про державну реєстрацію спеціального технічного засобу та свідоцтва про його повірку, то апеляційний суд зазначає наступне.
Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що процедура огляду на стан сп'яніння розпочинається із запитання працівника поліції до водія чи буде він проходити огляд для визначення стану сп'яніння та лише у разі згоди водія на проведення такого огляду повідомляє про порядок проходження такого огляду та за вимогою водія демонструє йому всі необхідні свідоцтва та сертифікати.
В той же час, в даному випадку, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду, відтак у працівників поліції відсутня була необхідність у здійсненні вищевказаних дій.
Досліджені під час розгляду в справі про адміністративне правопорушення докази повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву.
Відповідно до п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення, зокрема, стану алкогольного сп'яніння.
Отже, відмова водія від проходження відповідно до п. 2.5 ПДР України огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, ОСОБА_1 повинен був виконати вимоги інспектора патрульної поліції пройти огляд на стан сп'яніння. Не виконавши це, він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, про що судом першої інстанції зроблений правильний висновок.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Апеляційний суд вважає, що суд цих вимог закону дотримався в повній мірі та ухвалив рішення, яке є вмотивованим, а викладені в ньому висновки відповідають фактичним обставинам справи, відтак підстав для скасування оскаржуваної постанови немає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,-
Апеляційну скаргу захисника Фогеля В.В. в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.Р.Трясун