07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/903/20 пров. № А/857/6638/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,
з участю секретаря Ратушної М.І.,
представника відповідача Мельник О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління у Волинській області, Західного міжрегіонального управління (м. Львів) Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Плахтій Н.Б.,
час ухвалення рішення - 24.04.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не вказано,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - відповідач 1), Західного міжрегіонального управління (м. Львів) Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача 1 (або правонаступника - відповідача 2) виплатити вихідну допомогу при звільненні у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невиплати позивачу вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Зобов'язано відповідача 1 виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області в розмірі не менше середнього місячного заробітку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивача звільнено з державної служби відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889) у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області. На момент виникнення спірних правовідносин ст. 87 цього Закону не містила підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні за цим пунктом наведеного закону. Крім того, звертає увагу на те, що нормами наведеного спеціального закону врегульовано питання звільнення державних службовців та передбачено виключні підстави для виплати середньої місячної заробітної плати.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Інші учасники справи в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу у їхній відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача з посади у зв'язку з ліквідацією державної установи відповідач 1 зобов'язаний був застосувати до спірних відносин положення ст. 44 КЗпП України та здійснити виплату вихідної допомоги при звільненні в розмірі не менше середнього місячного заробітку. А оскільки позивач перебував у відносинах публічної служби із відповідачем 1, запис про припинення якого станом на час розгляду справи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, тому в частині позовних вимог до відповідача 2 слід відмовити.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач працювала в органах юстиції Волинської області з 08.09.2004 року по 30.12.2019 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 10-12).
Наказом відповідача 1 від 26.12.2019 року № 1519/3 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Волинській області 30.12.2019 року відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 у зв'язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з припиненням державної служби (а.с. 13).
31.12.2019 року позивач звернулася до Голови ліквідаційної комісії відповідача 1 із заявою, в якій просила виплатити їй вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати при звільненні у зв'язку з ліквідацією відповідача 1 (а.с. 19).
Листом від 07.02.2020 року вих. № 775/478/10.3-06/10.3 їй було відмовлено у виплаті вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, оскільки у разі звільнення державного службовця у зв'язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати вихідної допомоги (а.с. 20).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 889 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону № 889 дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Ст. 5 Закону № 889 встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до правової позиції, неодноразово викладеної Верховним Судом України та Верховним Судом, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Підстави для припинення державної служби визначені у ст. 83 Закону № 889, відповідно до п. 4 ч. 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 (в редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Ч. 4 ст. 87 Закону № 889 передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Крім того, необхідно звернути увагу і на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25.09.2019 року, ч. 1 ст. 87 Закону № 889 доповнено п. 1-1, а саме виокремлено підставу для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію п. 1 ч. 1 ст. 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019 року, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб'єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині четвертій цієї статті на час виникнення спірних відносин залишилося незмінне.
Разом з тим, як зазначалося вище, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа № 21-8а14), 27.05.2014 року (справа № 21-108а14), 28.10.2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася в постановах Верховного Суду, зокрема від 12.12.2018 року в справі № 826/25887/15, 17.07.2019 року в справі № 820/2932/16.
В постанові Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - Постанова № 870) не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій відповідача 1.
Разом з тим функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - відповідача 2, який визначено його правонаступником.
З 30.10.2019 року - дня утворення відповідача 2 до нього перейшли повноваження та функції, зокрема відповідача 1, який втратив такі повноваження та функції згідно з п. 3 Постанови № 870.
Відтак, фактично відповідач 1 не ліквідований, а реорганізований.
Таким чином, роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури звільнення у зв'язку з реорганізацією та ліквідацією державного органу, зокрема і в частині виплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Оскільки позивача звільнено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 у разі ліквідації державного органу, і спеціальним законодавством (на час виникнення спірних відносин) не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників за вказаною вище підставою, у зв'язку з чим до спірних відносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством, тому позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 КЗпП.
Так як станом на час розгляду даної справи запис про припинення юридичної особи відповідача 1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Волинській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 140/903/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року