07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3221/20 пров. № А/857/9265/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,
з участю секретаря Ратушної М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про зобов'язання проведення розрахунку за неотримане речове майно,-
суддя в 1-й інстанції - Лунь З.І.,
час ухвалення рішення - 30.06.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не вказано,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідки про вартість неотриманого речового майна, що належить позивачу до видачі станом на 21.12.2019 року та невиплати компенсації за неотримане речове майно; зобов'язання речової служби відповідача надати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 21.12.2019 року; зобов'язання відповідача провести розрахунок із позивачем за неотримане речове майно станом на 21.12.2019 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу довідки про вартість неотриманого речового майна, що належить позивачу до видачі станом на 21.12.2019 року та невиплати компенсації за неотримане речове майно. Зобов'язано речову службу відповідача надати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 21.12.2019 року. Зобов'язано відповідача провести розрахунок із позивачем за неотримане речове майно станом на 21.12.2019 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та не встановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач немає календарної вислуги за останнім контрактом більше ніж 5 років, а тому він не набуває права на отримання речового майна, яке він отримав під час військової служби за останнім контрактом та, відповідно, і грошової компенсації за нього. Відповідач вважає, що в даному випадку підстави для складання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, відсутні. Окрім цього, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду встановлений ч.5 ст.122 КАС України, а тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу у їхню відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України. 06.11.2019 року згідно з витягом з наказу відповідача (по стройовій частині) № 227 позивача, заступника начальника факультету бойового застосування систем управління та зв'язку з морально-психологічного забезпечення, звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29.10.2019 року № 353 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу з 21.12.2019 року виключено із списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Сколівського РВК Львівської області.
24.02.2020 року позивач звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив зобов'язати речову службу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації виготовити довідку про вартість не отриманого речового майна, що належало йому станом на 21.12.2019 року, а також на підставі вказаної довідки просив виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Вказане звернення позивача від 24.02.2020 року не було розглянуте відповідачем. Доказів протилежного до матеріалів справи сторонами не надано.
Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011) передбачає, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (далі - Порядок) передбачає, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
П. 3 Порядку визначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно п. 4, 5 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5 Порядку).
З аналізу вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача з 21.12.2019 року виключено із списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення, проте не було видано довідки встановленого зразка про вартість неотриманого речового майна.
Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
У зв'язку з тим, що з позивачем не було проведено повного розрахунку, останній звернувся 24.02.2020 року до відповідача про виготовлення довідки про вартість не отриманого речового майна та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
В п. 4 Порядку передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. (Постанова Верховного Суду від 23.08.2019 року у справі № 2040/7697/18, адміністративне провадження № К/9901/16211/19).
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач звертався до відповідача про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, проте відповіді на таку заяву не було надано.
Водночас, відповідач вказує, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки його звільнено в грудні 2019 року, із заявою позивач звертався у лютому 2020 року, а позов до суду подано у квітні 2020 року.
Апеляційний суд зазначає наступне.
Ст. 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.ч.1, 2 ст. 122 КАС України).
Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Віднесення справ стосовно невиплати військовослужбовцям, звільненим з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно, до юрисдикції адміністративних судів робить актуальним питання про строки звернення до суду за захистом цього права, оскільки фактично спір стосується відновлення майнового стану у зв'язку із неотриманням належного їм речового майна під час проходження служби.
Колегія суддів указує що предметом у зазначеній категорії справ, належать, до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2011 у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст. 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Специфічний характер правовідносин у категорії спорів, що розглядаються, у яких на публічно-правовий характер спору накладається майновий аспект, змушує брати до уваги ці особливості при визначенні того, які норми визначають строки звернення до суду для цих справ.
В той же час враховуючи специфіку публічно - правових спорів, для вирішення яких КАС України визначені спеціальні строки, то колегія суддів вважає достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права загальний шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 04.07.2019 року у справі № 821/2/18.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Щодо посилання відповідача на абз.10 п.4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затв. наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (з наступними змінами, далі - Інструкція), згідно якого особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі, то колегія суддів вважає таке необґрунтованим з огляду на таке.
За змістом наказу № 227 від 06.11.2019 року позивача звільнено з військової служби у запас за п.п. "б" (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232.
Таким чином, фактично звільнення позивача у відставку відбулося достроково у зв'язку з хворобою, а не за закінченням терміну контракту, тому в даному випадку підлягають застосуванню положення абз. 13 п. 4 розділу ІІІ Інструкції, якими право отримання грошової компенсації за неотримане речове майно не ставиться в залежність від календарної вислуги.
Разом з тим, варто зазначити, що згідно Інструкції, грошова компенсація вартості речового майна надається військовослужбовцям за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, то згідно з ч. 1 ст. 91 Закону № 2011 порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, Порядком № 178 така умова компенсації вартості за не отримане речове майно не передбачена.
Згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, суд застосовує Порядок № 178, як нормативний акт вищої сили, а не наказ Міністерства оборони України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на наведене та з метою ефективного захисту права позивача апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність видачі довідки про вартість неотриманого речового майна та проведення розрахунку із позивачем за неотримане речове майно станом на 21.12.2019 року на підставі виданої довідки.
Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що доказів перебування позивача у запасі перед укладенням контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 24.10.2016 року в матеріалах справи немає та відповідачем не надані. Крім цього, посилання відповідача на те, що позивач під час укладення контракту 24.10.2016 року перебував у статусі «підполковника запасу», не є належним доказом та підставою вважати, що останній був прийнятий на військову службу за контрактом із запасу, а відтак, вимога щодо наявності календарної вислуги більше ніж 5 років для отримання грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно до нього не застосовується.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно витягу з наказу № 227 від 06.11.2019 року позивач проходив військову службу з 09.04.1986 року по 04.02.2014 року, з 24.03.2015 року по 12.04.2016 року, з 24.10.2016 року по 21.12.2019 року, що не заперечується сторонами, тобто безперервної військової служби не було.
Відповідно до ч.4 ст. 5 Закону № 2232 до військових звань громадян України, які перебувають у запасі чи у відставці або проходять службу у військовому резерві, додаються слова відповідно "запасу", "у відставці" або "резерву".
Як вбачається з копії контракту, доданого позивачем до матеріалів справи, такий був укладений з підполковником запасу.
Крім того, відповідно до ст. 20 Закону № 2232 на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, офіцери запасу, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Саме такий контракт і було укладено з позивачем.
Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308,315,317,321,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 380/3221/20 змінити в частині мотивів задоволення позову.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року