07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/10/20 пров. № А/857/4953/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Большакової О. О., Качмара В. Я.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі №300/10/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Микитюк Р. В.,
час ухвалення рішення - 13.03.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 13.03.2020 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо перерахунку йому пенсії по виконавчому листу №345/2323/14-а від 26 грудня 2014 року та виконавчому листу №345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року; зобов'язати відповідача виплатити йому компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 року по січень 2015 року в сумі 4299,48 грн та 3% річних в сумі 989,59 грн; зобов'язати відповідача виплатити йому компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період 01 липня 2011 року по 24 грудня 2015 року (донараховану 06 грудня 2019 року) в сумі 63976,93 грн та 3% річних в сумі 8726,91 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо несвоєчасного перерахунку ОСОБА_1 пенсії по виконавчих листах Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №345/2323/14-а від 26 грудня 2014 року та №345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 року по січень 2015 року в сумі 4299,48 грн та 3% річних в сумі 989,59 грн. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_2 компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період з 01 липня 2011 року по 24 грудня 2015 року (донараховану 06 грудня 2019 року) в сумі 63976,93 грн та 3% річних в сумі 8726,91 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції не врахував того факту, що ст.625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З огляду на вказане справа про застосування заходів відповідальності відповідно до ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником є суб'єкт владних повноважень, повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства. Щодо виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату такої компенсації, а отже відсутній факт відмови суб'єкта владних повноважень щодо виплати відповідної компенсації позивачу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що основною умовою для виплати особі компенсації, передбаченої Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що несвоєчасне нарахування пенсії у спірному випадку відбулося у зв'язку з неправомірними діями органу Пенсійного фонду, що встановлено судовими рішеннями у справі №345/2323/14-а, тому ОСОБА_1 має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання 07 жовтня 2020 року не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у судовому засіданні 30 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 не погодився з доводами апеляційної скарги та надав пояснення по суті апеляційних вимог, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у 2003 році ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії по довідках, наданих з місця роботи за період роботи 1991-1996 роки, після чого розмір його пенсії був збільшений та станом на грудень 2010 становив 2099 грн.
Відповідно до рішення міжвідомчої комісії з інвентаризації пенсійних справ та особових рахунків переплат пенсії та грошової допомоги від 30 березня 2010 року УПФ України у м. Калуші проведено перерахунок пенсії позивача у сторону зменшення до 1158,95 грн та зазначено, що за період з грудня 2003 року по березень 2010 року виникла переплата пенсії, яка підлягає відшкодуванню у розмірі 37237,19 грн. У зв'язку з цим, органом Пенсійного фонду розпочато утримання із зменшеної пенсії позивача ще 20% на погашення переплати в розмірі 37237,19 грн.
Загалом з пенсії ОСОБА_1 на погашення переплати в розмірі 37237,19 грн було стягнуто 3465 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням органу Пенсійного фонду позивач оскаржив його в судовому порядку. Постановою Калуського міськрайонного суду від 05 липня 2011 року, яка набрала законної сили, визнано незаконними дії УПФ України в м. Калуші щодо перерахування ОСОБА_1 пенсії в бік зменшення, а також вирішено стягнути з УПФ України в м. Калуші в користь позивача 3465 грн незаконно утриманих сум пенсії.
Однак відповідач продовжував утримувати кошти з пенсії позивача в розмірі 20% щомісячно.
Не погоджуючись з такими діями УПФ України в м. Калуші, позивач звернувся до суду з позовом.
Постановою Калуського міськрайонного суду у справі № 345/2323/14-а від 29 липня 2014 року визнано дії органу Пенсійного фонду незаконними і зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року (по день винесення рішення суду), виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії та зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі припинити стягнення з позивача переплати пенсії за період з 01 грудня 2003 року по 01 березня 2010 року, та повернути стягнуті суми за період з 01 липня 2011 року по 01 червня 2014 року (а.с.7-11).
26 грудня 2014 року на підставі рішення суду у справі № 345/2323/14-а виданий виконавчий лист і відповідачем повернуто позивачу в лютому 2015 року пенсію в розмірі 10357,97 грн.
Постановою Калуського міськрайонного суду у справі № 345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року визнано дії органу Пенсійного фонду незаконними та зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі повернути ОСОБА_1 утримані кошти за період з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а також зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року (а.с.14-17).
Першу частину цього рішення орган Пенсійного фонду виконав у липні 2016 року, повернувши позивачу стягнуті кошти в сумі 2159,82 грн, а друга частина рішення щодо перерахунку пенсії за період з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року залишилась невиконаною.
Таким чином, не виконані залишались дві вимоги по двох виконавчих листах, а саме: по виконавчому листу №345/2323/14-а від 26 грудня 2014 року, яка зобов'язувала УПФ України в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року, виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії; по виконавчому листу №345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року, якою зобов'язано УПФ України в м. Калуші і Калуському районі провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року, виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії.
Після накладення штрафних санкцій та попередження за умисне перешкоджання виконанню рішення відповідач виконав вимоги вказані у виконавчих листах і листами від 05 листопада 2019 року №19924/06 та №19925/06 повідомив державного виконавця, що провів перерахунок пенсії позивачу за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року та за період з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року одним розпорядженням за період з 01 липня 2011 року по 24 грудня 2015 року (а.с. 31-32).
Сума доплати пенсії після проведеного перерахунку за ці періоди склала 48219,96 грн, які позивачу відповідач перевів на пенсійний рахунок 06 грудня 2019 року (а.с. 34).
Зокрема, сума доплати пенсії позивача після проведеного перерахунку за період з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року склала 16024,08 грн (а.с.31); сума доплати пенсії позивача після проведеного перерахунку за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року - 32195,88 грн (а.с.32).
Оскільки сума доплати позивачу була повернута одним платежем в сумі 48219,96, то позивач звернувся до відповідача про надання розрахунку пенсії помісячно недоотриманої з липня 2011 року по грудень 2015 року. Відповідач надав такий розрахунок доплати пенсії помісячно з липня 2011 року по грудень 2015 року (а.с.33).
У зв'язку з тим, що відповідачем порушено строки виплати грошового зобов'язання (з виплати пенсії) в частині незаконного утримання пенсії у 2010-2016 роках та в частині недоотриманої пенсії з липня 2011 року по грудень 2019 року, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв'язку з неправомірними діями пенсійного органу, що встановлено судовими рішеннями по справі № 345/2323/14-а, тобто з вини органу, який призначає і виплачує пенсію, у зв'язку з чим позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати, тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо несвоєчасного перерахунку ОСОБА_1 пенсії по виконавчих листах Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №345/2323/14-а від 26 грудня 2014 року та №345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року є протиправними, а відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 року по січень 2015 року в сумі 4299,48 грн та 3% річних в сумі 989,59 грн, а також компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період з 01 липня 2011 року по 24 грудня 2015 року (донараховану 06 грудня 2019 року) в сумі 63976,93 грн та 3% річних в сумі 8726,91 грн.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві, враховуючи заяву про зміну позовних вимог, просить визнати протиправними дії відповідача щодо перерахунку йому пенсії по виконавчому листу №345/2323/14-а від 26 грудня 2014 року та виконавчому листу №345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року; зобов'язати відповідача виплатити йому компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 року по січень 2015 року в сумі 4299,48 грн та 3% річних в сумі 989,59 грн; зобов'язати відповідача виплатити йому компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період 01 липня 2011 року по 24 грудня 2015 року (донараховану 06 грудня 2019 року) в сумі 63976,93 грн та 3% річних в сумі 8726,91 грн. При цьому, на обґрунтування позовних вимог покликається на Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" та ст.625 ЦК України.
Однак колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стягнення інфляційних втрат регулюється ст.625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні ст.625 ЦК України, тому положення ст.625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Вказана правова позиція щодо застосування положень ст.625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №804/871/16, постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570.
Тому, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на стягнуту та неотриману частини пенсії не підлягають задоволенню за їх безпідставністю у спірних правовідносинах.
Разом з тим, колегія суддів враховує положення ч.2 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У зв'язку з тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати", а не ст. 625 ЦК України, тому, враховуючи положення ч.2 ст.9 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, та зазначає наступне.
Ст.46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Строки виплати пенсії встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2013 року №1058-IV.
Згідно з ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст.1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Калуського міськрайонного суду у справі № 345/2323/14-а від 29 липня 2014 року визнано дії органу Пенсійного фонду незаконними і зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року (по день винесення рішення суду), виходячи з первинних документів, поданих ним для перерахунку пенсії та зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі припинити стягнення з позивача переплати пенсії за період з 01 грудня 2003 року по 01 березня 2010 року, та повернути стягнуті суми за період з 01 липня 2011 року по 01 червня 2014 року (а.с.7-11).
Крім того, постановою Калуського міськрайонного суду у справі № 345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року визнано дії органу Пенсійного фонду незаконними та зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі повернути ОСОБА_1 утримані кошти за період з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а також зобов'язано УПФ України в м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року (а.с.14-17).
Матеріалами справи стверджується, що 06 грудня 2019 року відповідач перевів на пенсійний рахунок ОСОБА_1 48219,96 грн після проведеного перерахунку пенсії позивача за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року та за період з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року відповідно до судових рішень по справі №345/2323/14-а та виданих на підставі таких рішень виконавчих листів.
Зокрема, сума доплати пенсії позивача після проведеного перерахунку за період з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року склала 16024,08 грн (а.с.31); сума доплати пенсії позивача після проведеного перерахунку за період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року склала 32195,88 грн (а.с.32).
Враховуючи те, що відповідачем у період з 01 липня 2011 року по 29 липня 2014 року та у період з 29 липня 2014 року по 24 грудня 2015 року пенсія позивачу виплачувалася у меншому розмірі, що встановлено судовими рішеннями у справі №345/2323/14-а, і суму утриманої та невиплаченої пенсії відповідач виплатив ОСОБА_1 лише 06 грудня 2019 року, тому позивач має право на отримання компенсації, передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати».
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача інфляційні втрати та три відсотки річних на стягнуту та неотриману частини пенсії відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки положення вказаної статті у спірних правовідносинах не застосовуються, тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.
Разом з тим, враховуючи ч.2 ст.9 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість виходу за межі позовних вимог та з метою захисту порушеного права позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у розмірі 32195,88 грн за період з серпня 2014 року по листопад 2019 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у розмірі 16024,08 грн за період з січня 2016 року по листопад 2019 року.
Щодо визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 по виконавчому листу №345/2323/14-а від 26 грудня 2014 року та виконавчому листу №345/2323/14-а від 24 грудня 2015 року, то з огляду на встановлення судом факту несвоєчасного перерахунку та виплату позивачу пенсії згідно з вказаними виконавчими листами, що не заперечується відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вказаної позовної вимоги, тому рішення суду першої інстанції в цій частині не підлягає скасуванню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтованими та такими, що частково спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію інфляційних втрат та трьох відсотків річних на стягнуту (утриману) та неотриману частини пенсії прийняв рішення з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі №300/10/20 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію інфляційних втрат на утриману/стягнуту частину пенсії за період з травня 2010 року по січень 2015 року в сумі 4299,48 грн та 3% річних в сумі 989,59 грн та компенсацію інфляційних втрат на неотриману пенсію за період з 01 липня 2011 року по 24 грудня 2015 року (донараховану 06 грудня 2019 року) в сумі 63976,93 грн та 3% річних в сумі 8726,91 грн, та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у розмірі 32195, 88 грн за період з серпня 2014 року по листопад 2019 року та у розмірі 16024, 08 грн за період з січня 2016 року по листопад 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовити.
У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі №300/10/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
Судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року.