Справа № 120/1882/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Свентух В.М.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
06 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: Корнійчука С.А.,
представника відповідача: Тиховського М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
в травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 30.03.2020 №2-8131/15-20-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання відмови в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 .
Також, позивач просив зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду на його користь в сумі 40 000 грн., задовольнити клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, клопотання щодо подання звіту про виконання судового рішення та ухвалити окрему ухвалу за порушення вимог закону.
Разом з тим, протокольною ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2020 клопотання представника позивача про залишення клопотання про призначення судово-психологічної експертизи без розгляду задоволено. Також, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди вирішено не розглядати, у зв'язку із не підтриманням представником позивача.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в межах викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 12.06.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, за кадастровим номером: 0520680200:01:010:0041, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання додано графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12363/15-19-СГ від 23.07.2019 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва (код цільового призначення - 01.05). Відмову мотивовано тим, що у клопотанні не вказано який саме вид документації відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" та статті 118 Земельного кодексу України позивач бажає виготовити.
Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі №120/4220/19-а адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12363/15-19-СГ від 23.07.2019 про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, та прийняти обґрунтоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі №120/4220/19-а, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ №2-8131/15-20-СГ від 30.03.2020, яким повторно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Відповідач відмову мотивував тим, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.10.2019 по справі №127/27258/19 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 накладено арешт із забороною вчинення суб'єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації договорів оренди землі, договорів купівлі-продажу та інших правочинів щодо зазначеної земельної ділянки.
Вважаючи даний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою стало накладення ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області №127/27258/19 від 17.10.2019 арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 із забороною вчинення суб'єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації договорів оренди землі, договорів купівлі-продажу та інших правочинів щодо зазначеної земельної ділянки.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
В свою чергу, суд першої інстанції вважає, що надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою призведе до перетворення земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 на яку ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області накладено арешт, що не відповідає завданню арешту майна, визначеного статтею 170 КПК України.
Також, суд першої інстанції зазначив, що на етапі реалізації отриманого дозволу на розроблення документації із землеустрою при формуванні земельної ділянки та її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі (етап 4) відбудуться зміни, а саме земельна ділянка, на яку накладено арешт, припинить своє існування за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 та буде перетворена на два окремих об'єкти, один з яких бажана позивачем земельна ділянка.
Тобто, об'єкт арешту зазнає змін та перетворень, що в силу завдань арешту майна (ч. 2 ст. 170 КПК України) є неприпустимим.
Як вбачається із клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою позивачем визначено конкретну земельну ділянку із зазначенням її кадастрового номеру, а не орієнтовно бажану та визначену у викопіюванні. Тобто, позивачем заявлено намір отримати частину земельної ділянки із земельної ділянки за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041, на яку ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області накладено арешт, що призведе до порушення нормативно-правового акту, яким визначено завдання арешту.
Отже, у зв'язку з недопустимості внесення будь-яких змін чи перетворень в об'єкт арешту, в даному випадку наявні вичерпні підстави для відмови у задоволенні клопотання позивача, передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, зокрема, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. А тому, з урахуванням вказаного, суд першої інстанції приходить до висновку щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.
Колегія суддів, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням вимог апеляційної скарги, апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у визнанні протиправним та скасуванні наказу від 30.03.2020 №2-8131/15-20-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання відмови в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 та відмови у зобов'язанні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Тобто, в межах даних позовних вимог суд апеляційної скарги переглядає рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2020.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з ч.1, 2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п."а" ч.3 ст.22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Як передбачено ст.33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Частиною 1 статті 117 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
Згідно з частиною 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17.
Підставою для відмови у надані такого дозволу, стало те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області №127/27258/19 від 17.10.2019 накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 із забороною вчинення суб'єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації договорів оренди землі, договорів купівлі-продажу та інших правочинів щодо зазначеної земельної ділянки.
Тобто, фактично відповідач надаючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виходив з підстав не передбачених законодавством.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що з відповідною заявою позивач звернувся 19.06.2019 (а.с.45). В свою чергу, рішення про накладення арешту прийняте 17.10.2019. Тобто, через чотири місяці після звернення позивача. В свою чергу, на момент звернення позивача з відповідною заявою, даної підстави не існувало.
Також, колегією суддів встановлено, а представником відповідача підтверджено, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 17.10.2019 по справі №127/27258/19 про накладення арешту на земельну ділянку 0520680200:01:010:0041 не направлялась на виконання до відповдіача.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17 та від 19 червня 2018 року в справі № 806/2982/17.
Щодо аргументації суду першої інстанції в частині, що позивачем заявлено намір отримати частину земельної ділянки із земельної ділянки за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041, колегія суддів не погоджується, оскільки на даному етапі позивач хоче лише отримати дозвіл на розробку документації.
Також, колегія суддів приходить до висновку, що позивач обрав належний спосіб захисту (в межах даної адміністративної справи), а саме зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації (проекту землеустрою) щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, оскільки відповідачем неодноразово приймалось рішення щодо відмови з підстав не передбачених ЗК України.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.
Крім того, у спірних відносинах відповідач реалізував своїх повноваження шляхом неодноразової відмови. А отже, наявні усі підстави для задоволення вимоги зобов'язального характеру.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на недоведеність обставин, неврахування усіх обставин в справі, що мають значення для її вирішення, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в межах доводів апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ від 30.03.2020 №2-8131/15-20-СГ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 08 жовтня 2020 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.