Справа № 640/11125/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Пащенко К.С.
Суддя-доповідач:Шурко О.І.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності у порядку, встановленому чинним законодавством України;
- скасувати рішення Міністерства оборони України оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум № 28 від 01.03.2018 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути подані документи ОСОБА_1 стосовно призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, у порядку, встановленому чинним законодавством України;
- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності у порядку, встановленому чинним законодавством України. Скасовано рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум № 28 від 01.03.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги. Зобов'язано комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути подані документи ОСОБА_1 стосовно призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб”, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем вказано, що
Відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Міністерства оборони України до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час проходження військової служби виконував роботи по ліквідації насідків аварії на ЧАЕС.
Наказом Міністра оборони СРСР від 29.11.1991 № 594 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби.
Відповідно до витягу з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2318 від 29.12.2011, захворювання ОСОБА_1 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААА № 777743 від 03.04.2012 ОСОБА_1 призначена друга група інвалідності з 26.03.2012 та встановлено, що захворювання пов'язане з військовим обов'язком військовослужбовця по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З довідки МОЗ України серії 10 ААА № 777743 від 03.04.2012 вбачається, що ОСОБА_1 встановлена ступінь втрати професійної здатності у відсотках - 70%.
19.04.2012 ОСОБА_1 отримав посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_1 .
Листом МОУ від 21.03.2018 № ВСЗ/510 ОСОБА_1 було повідомлено, що враховуючи те, що ОСОБА_1 отримав інвалідність до впровадження законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги, то для виплати йому цієї допомоги підстав немає.
08.11.2018 листом № ВСЗ/2744 КМВК повідомив ОСОБА_1 про те, що останній не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності.
01.03.2019 КМВК листом № ВСЗ/767 повідомив ОСОБА_1 про те, що 01.03.2019 відбулося засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги. За розглядом наданих документів відповідно до протоколу № 28, затвердженого Міністром оборони України 04.03.2019, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Міністерства оборони України, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскільки ІІ група інвалідності була установлена позивачу з 26.03.2012, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності. Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності, тобто з 26.03.2012.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції до 01.01.2007) військовослужбовці підлягали державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначалась у відсотковому відношенні від загальної суми страхування.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19 серпня 1992 року № 488, якою затвердив Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, (чинні на момент звільнення позивача з військової служби).
Так, п. 1 Умов передбачено, що державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Міністерству транспорту та зв'язку, Національній гвардії, Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України. Національна акціонерна страхова компанія “ОРАНТА” виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
У подальшому Закон України від 4 квітня 2006 року № 3597-ІУ «Про внесення змін до Закону України « Про загальний військовий обов'язок і військову службу» Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» був викладений у новій редакції, відповідно до ч. 3 ст. 41 якої в разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачувалася одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначалася пенсія по інвалідності.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Закону України від 4 квітня 2006 року « Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» цей закон набирає чинності з дня його опублікування.
Отже, положення ст. 41 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», які передбачають право на отримання особи грошової допомоги, набули чинності з дати опублікування Закону, а саме з 10 травня 2006 року.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який набув чинності з 1 січня 2007 року, статтю 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснювались в порядку і на умовах, установлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Цим же законом ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також викладено в новій редакції, відповідно до ч. 2 якої, в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачувалася одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796- XII, в редакції на час встановлення інвалідності позивачу, (далі - Закон №796- XII) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах ,пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988- 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 60 Закону 796-ХІІ передбачає, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають одночасно право на інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України, надаються за їх вибором пільги та компенсації відповідно до одного із законів України.
Стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон 2011-ХІІ) передбачає, що у разі, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Отже, законодавством встановлено разове право на отримання одноразової грошової допомоги. Тобто, отримавши одноразову грошову допомогу згідно Закону 796-ХІІ (стаття 60), вимагати отримання одноразової грошової допомоги за іншим законодавчим актом, наприклад, згідно Закону 2011-XII, або ж навпаки, не вбачається можливим, оскільки таке право для громадян не передбачено, про що обґрунтовано вказано апелянтом.
Як вже було зазначено, позивач отримав інвалідність пов'язану з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Разом з тим, Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради у відповіді № 051/15284-002/1 від 13.08.2019 зазначено, що відповідно до рішення управління від 29.05.2012 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено компенсацію, в розмірі 284,40 грн., але 16.10.2018 позивачем повернуто раніше отриману від Управління соціального захисту населення компенсаційну виплату в розмірі 284,40 грн. на рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Частиною 7 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Відтак, обґрунтованими є доводи апелянта, що позивачем було зроблено вибір виду компенсаційної виплати у 2012 році, внаслідок чого отримано компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інвалід II групи, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Оскільки позивач у 2012 році, скориставшись своїм вибором, отримав компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно повторне звернення з цього приводу є безпідставним, враховуючи факт повернення ним суми вищезазначеної компенсації, що не спростовує факт реалізації свого права на одержання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до правових позицій Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду висловлених у постановах від 27.03.2018 по справі № 760/8809/17, від 11.04.2018 по справі № 760/1397/17 необхідно враховувати вимоги п.7 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ. Зазначеною нормою права передбачено, що коли особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дана одноразова компенсація виплачувалась учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Таким чином, позивачем вже було здійснено вибір, скориставшись нормами ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, якими передбачено отримання компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім'ям у зв'язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення.
Така одноразова компенсація виплачувалася учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Оскільки позивач правом вибору одноразової грошової допомоги скористався 29.05.2012, а повернення виплачених йому коштів за його заявою до Державного бюджету України не змінюють факту обрання виду одноразової грошової допомоги, то слід дійти до висновку, що оскаржувана відмова відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII є правомірною.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Імперативними положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, зазначений обов'язок виконано, та у встановленому порядку обґрунтовано правомірність своїх дій та рішення в межах даного спору.
Відтак, враховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин та обставини справи, судом першої інстанції було необґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Надаючи оцінку доводам учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року - скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Ганечко О.М.