Справа № 640/14616/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Центральне міжрегіональне управлння державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення від 23.04.2019 № 173-19, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, а також систематичне порушення прав людини, залишив країну свого походження - Російську Федерацію у пошуках притулку та прибув в Україну, де звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, відповідач рішенням Державної міграційної служби України № 173-19 від 23.04.2019 року відмовив позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився в селі Рутуал, Республіка Дагестан, Російська Федерація. За національністю рутулец, одружений, віросповідання мусульманин.
19.02.2018 позивач автомобільним транспортом виїхав за межі Російської Федерації до м. Мінськ (Білорусь). В подальшому, позивач вибув до м. Мюнхен (Німеччина); з метою здійснення візиту до власного сина, який перебував на території Німеччини на лікуванні.
22.02.2018 позивач вибув до України авіарейсом Мюнхен (Німеччина) - Київ (Україна), легально, на підставі паспортного документа гр. Російської Федерації для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , місце прибуття - міжнародний аеропорт "Бориспіль".
28.03.2018 отримав посвідку на тимчасове місце проживання серія НОМЕР_2 .
19.04.2018 позивачем до територіального підрозділу ДМС України подано заяву-анкету № 82 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій просив визнати його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Натомість рішенням ДМС України від 23.04.2019 № 173-19 громадянину Російській Федерації ОСОБА_1 відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і неправомірно прийняв оспорюване рішення про відмову позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону:
- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
- особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Частиною шостою статті 8 Закону встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, визначені вищенаведеними пунктами статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і не має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011, у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.
Так, з протоколу співбесіди від 14.05.2018 року, вбачається, що позивачем були надані відповіді на запитання відповідача, разом з відповідями позивачем надавались докази на підтвердження своїх доводів (роздруківки з видань, фото, листи, копії документів).
Крім того, на думку суду, твердження заявника є зрозумілими, не містять протиріч та підтверджені доказами, які позивач міг надати відповідачу на той момент.
Крім того, колегія суддів, зазначає, що позивач приїхав до України та одразу звернувся за отриманням посвідки на тимчасове проживання в Україні та звернувся за захистом.
Органами міграційної служби ОСОБА_1 28.03.2018 було надано посвідку на тимчасове місце проживання серія НОМЕР_2 .
Варто зазначити, що відповідно до міжнародних принципів та стандартів у сфері визначення статусу біженця та додаткового захисту, тривалий строк між виїздом заявника з країни громадянської належності та датою звернення за захистом може свідчити про відсутність обґрунтованих побоювань, переслідування чи серйозної шкоди.
Проаналізувавши всі публікації із загальнодоступних джерел, що містяться в матеріалах справи, колегією суддів встановлено причинно-наслідковий зв'язок між активною діяльністю позивача, пов'язану із кримінальним переслідуванням позивача з боку органів країни походження.
Зокрема, згідно з п. 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" № 8043/04 від 27.04.2004 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У своїй заяві позивач обґрунтовано зазначає про свої об'єктивні побоювання за своє життя та здоров'я, оскільки він був головою регіонального відділення та керівником депутатської фракції в Парламенті РД. Та членом партії «Патриоты Росии».
Враховуючи активну громадську діяльність позивача в РФ, позивач у разі повернення до РФ може перебувати у реальній небезпеці, що в свою чергу відповідачем належним чином досліджено не було та не було враховано при прийнятті рішення.
Колегія суддів вважає, що позивач через свою діяльність щодо підтримки Політичної партії " Патриоты Росии ", які мали місце та не спростовані відповідачем, може претендувати на отримання статусу біженця, оскільки зазначене є саме підставою побоювання стати жертвою переслідувань, пов'язане з однією з ознак, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме політичних поглядів.
Таким чином, виходячи з аналізу відомостей, зазначених позивачем міграційній службі, суду - під час судового розгляду даної справи, колегією встановлено наявність фактичних обставин на підтвердження того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками політичних переконань можуть бути реальними.
Крім цього, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Твердження позивача щодо його обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та ув'язнення через його політичні погляди та систематичного порушення прав в РФ підтверджується доповіддю Amnesty International 2016/17: Права людини у сучасному світі, від 22.02.2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, ОСОБА_2 , Росія: Наступ на свободу вираження поглядів, від 07.07.2017, "Нове законодавство робить замах на анонімність в Інтернеті", від 02.08.2017.
З наданої позивачем інформації вбачається, що у країні його походження РФ систематично допускаються порушення прав людини, обмежуються релігійні права і свободи, що свідчить про обґрунтованість її побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою, зокрема зі сторони державних органів.
Однак, відповідачем не проаналізовано належним чином вказані вище джерела інформації, не спростовано можливість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2020 року.