07 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1680/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2020 року у справі №340/1680/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.16-17) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання його нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2018 року (день звільнення) по 18.03.2020 року (день фактичного розрахунку) включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у день звільнення з військової служби з позивачем не проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за невикористанні ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби. Виплату відповідної компенсації здійснено лише 18.03.2020 року, тому на думку позивача затримка в остаточному розрахунку при звільненні склала за період з 25.10.2018 року по 18.03.2020 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 27.10.2018 року по 18.03.2020 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2018 року по 18.03.2020 року включно.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на 18.03.2020 року у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем по сплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Крім того, невиплата Військовою частиною компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій пов'язана з відсутністю відповідної судової практики. Проблема щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій була вирішена з появою постанови Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18. Також відповідач звертає увагу на те, що позивача звільнено 27.10.2018 року, а до суду з позовною заявою він звернувся тільки 20.05.2020 року, тобто зі спливом більше ніж півтора роки після звільнення, що також збільшує відповідний період.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Сторони повідомлені про день розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом командування Національної гвардії України від 19.10.2018 року №167 о/с ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я.
Наказом командира військової частини № НОМЕР_1 від 25.10.2018 року №221 з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України.
З 26.10.2018 року позивача виключено зі списків особового складу частини, з 27.10.2018 року - з усіх видів забезпечення (а.с.25).
При звільнені позивачу нараховане та виплачене грошове забезпечення у розмірі 13735,68 грн., одноразова грошова допомога при звільненні - 158002,00 грн. (а.с.26).
В подальшому, згідно платіжного доручення від 16.03.2020 року №598 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 16760,37 грн. (а.с.27).
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не виплачено всіх належних йому сум, оскільки при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, а тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні 27 жовтня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як було встановлено судом першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, встановленого статтею 116 КЗпП України 18.03.2020р., а позивач виключено із списків особового складу 26.10.2018р.
З урахуванням того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки на підставі статті 117 КЗпП України.
Щодо доводів скаржника про помилкове визначення судом першої інстанції дати фактичного розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, а тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на наявні у справі докази щодо проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні 18.03.2020, виплата середнього заробітку за весь час затримки має бути здійснена саме до цієї дати.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, оскаржене рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає. Апеляційна скарга має бути залишена без задоволення у зв'язку з тим, що наведені в ній доводи не знайшли свого підтвердження при її розгляді.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2020 року у справі №340/1680/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак