Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.
28 вересня 2020 р.Справа № 520/3023/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання - Білюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
04.03.2020 року (відповідно до штампу вхідної кореспонденції Харківського окружного адміністративного суду) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
1) визнати неправомірними дії відповідача Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» (далі - ДУ «Харківський слідчий ізолятор») щодо:
- залишення без відповіді її звернення від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року;
- надання неповних відповідей на звернення від 02.09.2019 року (лист 10.09.2019 року № 12/5-900/6) та від 09.06.2019 року (лист від 19.06.2019 року № 12/7-542/6);
- надання відповідей не по суті запитів, тобто ненадання відповідей на звернення: від 11.09.2019 року (лист від 19.09.2019 року № 12/5-921-6), від 30.07.2019 року (лист від 09.08.2019 року № 12/5-2931) та від 03.09.2019 року (лист від 13.09.2019 року);
- безпідставної, невмотивованої відмови у наданні відповідей на звернення від 24.10.2019 року (лист від 29.10.2019 року № 12/3-1097);
2) зобов'язати ДУ «Харківський слідчий ізолятор» надати повну, детальну відповідь по суті її звернень від 07.11.2019 року, від 11.11.2019 року, від 02.09.2019 року, від 09.06.2019 року, від 11.09.2019 року, від 30.07.2019 року та від 24.10.2019 року.
Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що вона неодноразово зверталася до начальника ДУ «Харківський слідчий ізолятор» із зверненнями та запитами. Втім, в порушення вимог Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 13.01.2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідачем протиправно не надано відповідей на її звернення від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року, надано неповні відповіді на її звернення від 02.09.2019 року та від 09.06.2019 року, відповіді на звернення від 11.09.2019 року, від 30.07.2019 року та від 03.09.2019 року надано не по суті запитуваної інформації, а на запит від 24.10.2019 року взагалі безпідставно не надано відповіді. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та за захистом своїх прав звернулася до суду із даним позовом.
У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , зазначає, що відповіді на звернення від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року не надано, оскільки позивачу вже була надана відповідь № 12/5-1150-в від 06.11.2019 року з посиланням на нормативну базу щодо повторного звернення за тим самим питанням. На запит від 02.09.2019 року надана відповідь № 12/5-900-в від 10.09.2019 року, де зазначено дати проведення, назва методики, діагностики, вправи, бесіди, освіта психолога. Також зазначено, що заявниця відмовилася від їх проходження за власним переконанням. На запит від 11.09.2019 року надана відповідь № 12/5-921-в від 19.09.2019 року, де зазначено, що прийняти участь в рамках плану програми психологічної підтримки пропонується особам за місцем їх перебування, а саме в камерах, за потреби ув'язнені можуть виводитися з камер до службових кабінетів психолога. Також надано відповідь стосовно документів. Вказані відповіді надано в повному об'ємі та долучено до матеріалів особової справи ув'язненої ОСОБА_1 . З приводу решти запитів відповідач зазначив, що на запит від 29.09.2019 року надана відповідь № 12/5-2936 від 09.08.2019 року щодо реєстрації звернень, що стосуються медичного обслуговування, на запит від 03.09.2019 року надана відповідь № 12/5-907-в від 12.09.2019 року щодо повноважень з організації розгляду звернень громадян, на запит від 09.06.2019 року також надана відповідь № 12/7-542-в від 19.06.2019 року щодо переобладнання камер. Вказані відповіді надано у встановлений законом строк та долучено до матеріалів особової справи позивача.
Представник відповідача також зауважив, що на запит від 24.10.2019 року надана відповідь № 12/3-1091-в від 29.10.2019 року щодо переобладнання камер. Зокрема, заявниці роз'яснено, що вказана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом з посиланням на нормативну базу. Відповідь надано у встановлений законом строк, та яка міститься в матеріалах особової справи позивача. Відтак, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 підтримала свою правову позицію, викладену у позовній заяві та просила суд задовольнити позов повністю.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року (рішення ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження) вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 задоволені частково наступним чином.
Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо неприйняття рішення про припинення розгляду повторних звернень ОСОБА_1 від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року та неповідомлення про такі рішення ОСОБА_1 відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян».
Визнано неправомірними дії ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо надання неповної інформації на запити ОСОБА_1 від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року.
Зобов'язано ДУ «Харківський слідчий ізолятор» надати ОСОБА_1 повну інформацію на запити від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року, з урахуванням висновків суду по справі.
Визнано неправомірними дії ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо залишення без задоволення листом від 29.10.2019 року № 12/3-1097 запит ОСОБА_1 від 24.10.2019 року.
Визнано неправомірними ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо розгляду не по суті запити ОСОБА_1 від 29.07.2019 року та від 03.09.2019 року.
Зобов'язати ДУ «Харківський слідчий ізолятор» повторно розглянути запити ОСОБА_1 від 29.07.2019 року, від 03.09.2019 року та від 24.10.2019 року та надати відповідь з урахуванням висновків суду по справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Висновок суду вмотивований тим, що відповідачем не спростовано факту безпідставного ненадання у повному обсязі відповідей на звернення та запити позивача від 07.11.2019 року, від 11.11.2019 року, від 02.09.2019 року, від 09.06.2019 року, від 11.09.2019 року, від 30.07.2019 року, від 03.09.2019 року, від 24.10.2019 року, відтак, вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем вказано, що судом першої інстанції помилково вказано, що звернення розглядаються відповідно до ч. 1 ст. 20 Закон № 393/96-ВР, оскільки, приймаючи рішення, суд повинен був застосувати ст. 2 та ст. 12 цього Закону.
Вказує, що заяви ув'язнених розглядаються в іншому порядку, враховуючи Закону України «Про попереднє ув'язнення» та наказу Міністерства юстиції України № 1769/5 від 14.06.2019 року «Про затвердження правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України».
Крім того, суд не звернув уваги на відповідь ДУ «Харківський слідчий ізолятор» № 12/7-542в від 19.06.2019 року на заяву ОСОБА_1 , яка містить повну відповідь.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги ДУ «Харківський слідчий ізолятор» позивач ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, - без мін.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Так, згідно пункту 13 підрозділу 7 розділу 3 «Листування ув'язнених і засуджених» Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року № 1769/5 (далі - Правила № 1769/5), адміністрація СІЗО забезпечує виконання вимог Закону № 393/96-ВР.
Відповідно до частини 6 ст. 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення», скарги, заяви і листи з питань, не пов'язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом.
Згідно положень ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Так, положеннями статті 3 Закону № 393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно ч. 1, 4, 6 ст. 5 вказаного Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п. 1 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону).
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 2939-VI розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (ч. 1 ст. 13 вказаного Закону).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частини 2 - 3 ст. 19 Закону № 2939-VI).
Частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (частини 1 - 3 статті 20 вказаного Закону).
Згідно ч. 2, ч. 3 статті 23 Закону № 2939-VI запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Судовим розглядом установлено, що позивач ОСОБА_1 зверталася до начальника ДУ «Харківський слідчий ізолятор» із зверненням від 07.11.2019 року, в якому просила надати їй письмові роз'яснення щодо листа начальника ДУ «Харківський слідчий ізолятор» від 05.11.2019 року вих. № 12/5-1132-в, який отримала 06.11.2019 року, а також надати відповіді на наступні питання: 1) чи слід сприймати вищевказаний лист як відмову в оформленні довіреності та засвідченні підпису позивача, якщо так, то по яким причинам?; 2) які документи необхідно надати для оформлення довіреності та засвідчення підпису позивача? В зверненні зазначено, що у відповідь на свій запит від 27.10.2019 року вона отримала лист начальника ДУ «Харківський слідчий ізолятор» від 05.11.2019 року вих. № 12/5-1132-в, яким надано інформацію про положення закону, який регламентує порядок дій про оформленні довіреності від особи, яка перебуває під вартою, проте вказана інформація не запитувалась, відповіді на викладені у зверненні від 27.10.2019 року питання відсутні, зміст самої відповіді від 05.11.2019 року є незрозумілим /а.с. 15/.
Також, позивач направляла начальнику Харківського СІЗО звернення від 11.11.2019 року, в якому зазначила, що в листі начальника ДУ «Харківський слідчий ізолятор» від 05.11.2019 року вих. № 12/5-1132-в йде посилання на пункт 6 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 419 та необхідність надання нею паспорту громадянина України. У зв'язку з чим, просила надати письмову відповідь та роз'яснити, з якою метою слід надавати паспорт громадянина України /а.с. 16/.
Означені звернення прийнято уповноваженою особою Харківського СІЗО 07.11.2019 року та 11.11.2019 року, що підтверджено підписами на копіях звернень позивача /а.с. 15 - 16/. Відповідей Харківський СІЗО на вказані звернення позивача не надав.
Крім того, судом встановлено, що позивачка неодноразово направляла начальнику Харківського СІЗО звернення (заяви) щодо посвідчення та видачі їй дублікату довіреності (звернення від 25.09.2019 року, 30.09.2019 року, 13.10.2019 року). На вказані звернення відповідачем надавалися відповіді від 30.09.2019 року, від 04.10.2019 року, від 16.10.2019 року, в яких, з посиланням на відповідні норми роз'яснено, які дії необхідно здійснити заявниці для отримання дублікату довіреності або оформлення нової довіреності.
Колегія суддів зауважує, що за своїм змістовним навантаженням означені звернення позивача (від 25.09.2019 року, 30.09.2019 року, 13.10.2019 року, 27.10.2019 року) фактично зводяться до вимоги посвідчити та видати їй дублікат довіреності. Те саме стосується її звернень від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року.
Листом ДУ «Харківський слідчий ізолятор» від 16.11.2019 року № 12/5-1150-в на звернення позивача від 03.11.2019 року повідомлено, що з питання посвідчення та видачі дублікату довіреності їй вже надані відповіді на попередні звернення з відповідними роз'ясненнями. Порушене у зверненні питання раніше вирішено по суті. Також, у листі з посиланням на статтю 8 Закону № 393/96-ВР зазначено, що у разі надходження чергових подібних звернень вони розглядатися не будуть.
Крім того, Північно - східним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції начальнику Харківського СІЗО направлявся лист від 07.11.2019 року № 22-2318-19/Н-744/1, яким повідомлено, що за результатами розгляду звернення ув'язненої ОСОБА_1 від 10.10.2019 року встановлено, що інформація стосовно того, що адміністрація ДУ «Харківський слідчий ізолятор» неправомірно відмовила їй у оформленні дублікату довіреності свого підтвердження не знайшла. Адміністрацією слідчого ізолятора надана ув'язненій повна відповідь. В листі від 07.11.2019 року, з посиланням на Порядок № 419 додатково роз'яснено алгоритм дій ув'язненої ОСОБА_1 , спрямованих на отримання нею оформлення такої довіреності.
Колегія суддів зазначає, що згідно положень ч. 1 та ч. 3 ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно частини 1 статті 19 цього Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач отримала вичерпну інформацію на свої звернення щодо оформлення та отримання дублікату довіреності, відтак, у відповідача відсутній обов'язок розглядати повторні її звернення від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року.
Відповідно до статті 8 Закону № 393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Втім, незважаючи на приписи цієї статті Закону, отримавши повторні звернення позивача від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року начальником ДУ «Харківський слідчий ізолятор» не прийнято відповідних рішень про припинення розгляду таких звернень.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про протиправність бездіяльності ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо неприйняття рішення про припинення розгляду повторних звернень ОСОБА_1 від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року та неповідомлення про такі рішення ОСОБА_1 відповідно до статті 8 Закону № 393/96-ВР.
Крім наведеного, судом установлено, що ОСОБА_1 направлено до начальника Харківського СІЗО запит від 09.06.2019 року, в якому вона просила в межах Закону № 2939-VI повідомити їй, в чому полягало переобладнання у грудні 2018 року приміщень № 402, № НОМЕР_1 , які знаходяться на території 4-го режимного корпусу ДУ «Харківський слідчий ізолятор», які види ремонтних робіт здійснювались у вказаних приміщеннях в грудні 2018 року та в якому об'ємі. Також просила надати копії підтверджуючих документів /а.с. 29/.
У відповіді начальника установи від 19.06.2019 року № 12/7-542-в на звернення позивача повідомлено, що переобладнання приміщень камер № 402, № 403 режимного корпусу № 4 не проводилось. З метою підтримання належного санітарного стану в 2018 році проводився поточний ремонт приміщень камер № 402, № 403 режимного корпусу № 4 /а.с. 30/.
Вказану відповідь позивач отримала під особистий підпис 21.06.2019 року із зауваженнями щодо неповноти відповіді.
Колегія суддів зауважує, що зміст відповіді свідчить, що відповідачем лише повідомлено позивача щодо проведеного ремонту приміщень, проте не надано на його запит жодних підтверджуючих документів щодо проведення відповідних ремонтних робіт приміщень. Додатків до відповіді, підтверджуючих надання позивачу запитуваних документів, відповідь також не містить.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
З урахуванням тієї обставини, що відповідач є державною установою, ремонтні роботи приміщень на території слідчого ізолятору здійснюється за рахунок бюджетних коштів, колегія суддів зауважує, що така інформація не відноситься до інформації з обмеженим доступом, відтак, відповідачем протиправно не надано позивачу запитуваних документів щодо ремонту приміщень № 402, № 403, які знаходяться на території 4-го режимного корпусу ДУ «Харківський слідчий ізолятор» згідно її запиту від 09.06.2019 року.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що на запит позивача від 09.06.2019 року відповідачем протиправно надано інформацію не у повному обсязі (документи щодо проведення ремонтних робіт вказаного в запиті приміщення).
Крім наведеного, позивачем направлено до начальника Харківського СІЗО запит від 02.09.2019 року, в якому вона зазначила про те, що зі своєї особової справи отримала копію рапорту від 21.02.2019 року за підписом психолога ОСОБА_2 , з якого встановлено про проведення останньою з ув'язненою індивідуальної роботи. У зв'язку з чим, просила надати їй інформацію щодо проведення з нею індивідуальної роботи, повідомити, в чому конкретно полягала така робота, в якому приміщенні проводилась. Крім того, позивач просила надати їй інформацію щодо спеціалізації психолога ОСОБА_2 , її освіти та документи, які підтверджують наявність професійних навичок, тобто інформацію, яка має бути доступною для будь - якої особи, яка звертається до психолога /а.с. 20/.
У відповіді від 10.09.2019 року № 12/5-900-в на запит позивача від 02.09.2019 року відповідачем повідомлено, що в період з 06.11.2018 року по 29.07.2019 року психологом установи неодноразово пропонувались позивачу психологічні методики, психокорекційна та профілактична робота, від проходження якої вона відмовлялася. Також повідомлено, що психологи установи мають повну вищу психологічну освіту, достатній рівень знань та навичок, що відповідають кваліфікаційним вимогам /а.с. 21/.
Зазначену відповідь позивач отримала під особистий підпис 10.09.2019 року із зауваженнями щодо неповноти відповіді.
Як убачається із змісту відповіді, позивачу не надано документів, які вона просила надати, а саме: щодо освіти психолога ОСОБА_2 , її спеціалізації та наявності професійних навичок. Будь - яких причин обґрунтованої неможливості надання таких документів відповідачем не зазначено. Додатків до відповіді, підтверджуючих надання позивачу запитуваних документів, відповідь також не містить.
Відтак, колегія суддів зауважує, що відповідачем протиправно не надано позивачу запитувані нею 02.09.2019 року документи щодо спеціалізації психолога ОСОБА_2 , її освіти, а також документів, які підтверджують наявність професійних навичок останньої, що свідчить про надання відповіді на запит не в повному обсязі.
Судом установлено, що після направленого запиту 02.09.2019 року та отримання на нього 10.09.2019 року відповіді, позивачем 11.09.2019 повторно направлявся начальнику слідчого ізолятору запит, в якому вона просила повідомити наступну інформацію: ким конкретно (прізвище, ім'я, по батькові, посада) їй надавалась психологічна допомога (психодіагностичні методики, психокорекційна та профілактична допомога) в перелічені в листі від 10.09.2019 року дати; в якому приміщенні проходили вказані дії; якими документами фіксувались факт пропонування та факт відмови; за якою методикою (схемі) було сформовано графік пропозицій та чим було ініційовано такі дії з конкретної дати; номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчив психолог, яким пропонувались допомога позивачу, його стаж роботи та спеціалізація; номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчили психолог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також стаж їх роботи та спеціалізація. Позивач просила терміново видати їй на руки відповідь на запит з огляду на його повторну подачу /а.с. 18/.
Листом Харківського слідчого ізолятору від 19.09.2019 року № 12/5-921-в позивача повідомлено, що у відповіді від 10.09.2019 року зазначалися заходи, які були запропоновані позивачу психологом установи. Визначений перелік заходів пропонувався психологом установи в рамках плану програми психологічної підтримки, що складається на всіх осіб, які перебувають на профілактичних обліках. Прийняти участь у заходах особам пропонується за місцем їх перебування, а саме в камерах. За потреби, ув'язнені можуть виводитись з камер до службових кабінетів психолога. Проте ув'язнена відмовлялася від участі в запланованих заходах. Всі факти, які свідчать про стан реалізації програми психологічної підтримки осіб, які перебувають на профілактичних обліках фіксуються у відповідних психологічних картках. Також роз'яснено, що запитувані дані відносно працівників знаходяться в особових справах, які є документами для службового користування. Ув'язненим такий вид інформації не передається /а.с. 19/.
Вказану відповідь позивач отримала 20.09.2019 року під особистий підпис з письмовими зауваженнями щодо її неповноти.
Як убачається із відповіді на запит позивача від 11.09.2019 року, відповідач не надав запитуваної інформації (номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчив психолог, яким пропонувались допомога позивачу, його стаж роботи та спеціалізація; номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчили психолог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також стаж їх роботи та спеціалізація) з підстав того, що відомості щодо освіти психологів установи, стаж їх роботи та спеціалізація, є службовою інформацією та використовується в службових цілях.
Колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 2 ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 6 цього Закону, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2939-VI відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що відмовляючи у доступі до інформації з підстави того, що вона є службовою, розпорядник інформації не вказав, до якої з визначених ч. 1 ст. 9 Закону № 2939-VI категорій належить запитувана позивачем інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.
Відповідно до розділу 1 Типових посадових обов'язків психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 04.11.2013 року № 2300/5 (далі - Посадові обов'язки психолога № 2300/5), психолог установи виконання покарань, слідчого ізолятора (далі - установа) входить до складу соціально-психологічної служби установи, на нього покладено виконання завдань щодо вивчення засуджених та осіб, взятих під варту, з метою зменшення негативного впливу на особистість від перебування в умовах ізоляції від суспільства. Штатна чисельність психологів установи встановлюється згідно з типовими штатними нормативами, встановленими законодавством.
Комплектування посад психологів установ здійснюється за рахунок осіб, які мають повну, базову або неповну вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, бакалавра, молодшого спеціаліста за напрямом підготовки: психологія, педагогічна освіта.
Враховуючи, що запитувані ОСОБА_1 відомості щодо освіти психологів СІЗО, стажу їх роботи та спеціалізації в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2939-VI не є службовою інформацією та не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, колегія суддів вважає, що відповідачем, як розпорядником інформації, протиправно обмежено до неї доступ та не надано позивачу лише на підставі суб'єктивних тверджень, що вона є службовою.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що на запити позивача від 02.09.2019 року та від 11.09.2019 року відповідачем неправомірно не надано інформацію щодо освіти психологів СІЗО, стажу їх роботи та спеціалізації, зважаючи, що такі відомості не відносяться до інформації з обмеженим доступом.
За приписами ч. 7 ст. 6 Закону № 2939-VI обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Запитувані позивачем 02.09.2019 року та 11.09.2019 року відомості щодо освіти психологів СІЗО, стаж їх роботи та спеціалізація є документами (носієм інформації). Відтак, розпорядник інформації може обмежити доступ до частини інформації, яка міститься у запитуваному документі, а не доступ до всього документу.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо надання неповної інформації на її запити від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року та зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 інформацію на запити від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року, з урахуванням висновків суду.
Також, судовим розглядом установлено, що 24.10.2019 року позивачем начальнику Харківського слідчого ізолятору направлявся запит, в якому вона зазначила, що в період з 2012 по 2015 роки та з грудня 2018 року камера № 402 використовувалась слідчим ізолятором, як карцер. З вересня 2015 по грудень 2018 року вказане приміщення використовувалось, як житлова камера. З посиланням на вимоги Закону № 2939-VI позивач просила повідомити їй: коли (з якої дати) відповідачем здійснено переобладнання камери № 402 з карцеру в житлову камеру; з якого числа, на підставі яких документів та в якому об'ємі відповідачем здійснювалось переобладнання камери № 402, коли воно завершено. До відповіді позивач просила надати копії підтверджуючих документів /а.с. 31/.
На запит позивача листом від 29.10.2019 року № 12/3-1091 повідомлено про залишення без задоволення її запиту від 24.10.2019 року відповідно до ст. 22 Закону № 2939-VI, оскільки запитувана інформація, відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону належить до категорії інформації з обмеженим доступом /а.с. 32/.
Колегія суддів зазначає, що згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Із системного аналізу наведених норм слідує, що таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї із вказаних у частині другій статті 6 вказаного Закону трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Колегія суддів зауважує, що залишаючи без задоволення запит позивача від 24.10.2019 року з підстав віднесення запитуваної інформації до категорії інформації з обмеженим доступом, відповідач не зазначив та не роз'яснив ОСОБА_1 , до якої з категорій інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна, службова), визначених ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI відноситься запитувана позивачем інформація, та лише обмежився посиланням на положення законодавства.
При цьому, розпорядником інформації також не зазначено в листі від 29.10.2019 року № 12/3-1091, що позивачу не надається запитувана інформація щодо переобладнання камери № 402, яка знаходиться на території слідчого ізолятору, а також підтверджуючі документи ремонтних робіт, з метою дотримання вимог, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI.
Частинами 4 та 5 ст. 22 Закону № 2939-VI визначено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Тобто, у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, чого відповідачем у відповіді від 29.10.2019 року на запит ОСОБА_1 від 24.10.2019 року зроблено не було.
Крім того, відмова відповідача, оформлена листом від 29.10.2019 року № 12/3-1091, не містить порядку оскарження такої відмови, що також свідчить про недотримання з боку відповідача вимог законодавства при оформленні відмови в наданні інформації.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем листом від 29.10.2019 року № 12/3-1091 позивачу необґрунтовано відмовлено у наданні на запит від 24.10.2019 року запитуваної інформації, з порушенням процедури такої відмови (без зазначення порядку оскарження), у зв'язку з чим, відповідача слід зобов'язати повторно розглянути запит позивача від 24.10.2019 року, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів зауважує, що під час його розгляду підлягають врахуванню положення ч. 7 ст. 6 Закону № 2939-VI, згідно якого, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Крім того, судовим розглядом установлено, що 29.07.2019 року ОСОБА_1 зверталася до відповідача із запитом, в якому просила надати їй інформацію щодо реєстрації її заяв та запитів, адресованих медичній частині № 27 філії державної установи «ЦОЗ ДКВС України в Харківській та Луганській областях»: вихідної кореспонденції, дату реєстрації дату фактичної передачі кореспонденції адресату та прізвища, ім'я та по батькові співробітників медчастини № 27, яким відповідна кореспонденція була вручена в момент передачі з Харківського СІЗО /а.с. 22/.
Листом від 09.08.2019 року № 12/5-2936 слідчим ізолятором на запит позивача повідомлено, що звернення ув'язнених та засуджених, які стосуються медичного обслуговування передаються безпосередньо начальнику Харківської міської медичної частини № 27 філії державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України в Харківській та Луганській областях». Реєстрація вказаних звернень здійснюється у відповідному журналі міської медичної частини № 27. Скарги, заяви, клопотання ув'язнених та засуджених, викладені письмово, адресовані адміністрації СІЗО, реєструються в журналі прийому ув'язнених і засуджених з особистих питань і доповідаються начальнику СІЗО. Реєстрація кореспонденції ув'язнених та засуджених, що направляється до інших органів влади, установ та організацій здійснюється у відповідних журналах відділу по контролю за виконанням судових рішень та фахівця з перевірки і доставки кореспонденції /а.с. 23/.
Зміст відповіді на запит свідчить, що відповідач обмежився наданням загальної інформації та не надав позивачу запитуваної ним інформації.
Так, згідно пунктів 12, 14 підрозділу 7 розділу 3 «Листування ув'язнених і засуджених» Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року № 1769/5 (далі - Правила № 1769/5), реєстрація кореспонденції ув'язнених і засуджених визначається чинним законодавством. Скарги, заяви і клопотання ув'язнених та засуджених, викладені письмово, адресовані адміністрації СІЗО, реєструються в журналі прийому ув'язнених і засуджених з особистих питань і доповідаються начальнику СІЗО, який вживає заходів щодо їх розгляду та перевірки або надання роз'яснень по суті. Відповідь на письмову скаргу ув'язненого чи засудженого надається у письмовому вигляді у десятиденний строк.
У разі потреби, пов'язаної з реалізацією прав та законних інтересів ув'язненого чи засудженого, копії документів, що знаходяться в його особовій справі, адміністрація СІЗО надає ув'язненому чи засудженому за його заявою в п'ятиденний строк безкоштовно. Копії документів, що не належать до особової справи та є у розпорядженні СІЗО, адміністрація СІЗО надає ув'язненому чи засудженому за його запитом у п'ятиденний строк. У разі якщо задоволення запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, ув'язнений чи засуджений зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат на копіювання та друк визначає адміністрація СІЗО в межах граничних норм, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію». У разі якщо адміністрація СІЗО не встановила розміру плати за копіювання або друк, копії надаються безкоштовно (пункт 20 підрозділу 7 розділу 3 Правил № 1769/5).
Відтак, вважаючи на зміст листа від 09.08.2019 року, який містить загальну інформацію, запит позивача від 29.07.2019 року відповідачем по суті не розглянуто.
Так, 03.09.2019 року позивач направляла начальнику державної установи «Харківський СІЗО» запит, в якому просила повідомити, які відділи, посадові особи в межах своїх повноважень займаються реєстрацією, відправленням, врученням ув'язненим кореспонденції: заяв, скарг, запитів, інших звернень, адресованих начальнику Харківського СІЗО, іншим підприємствам, установам, організаціям, державним органам, в тому числі закладам охорони здоров'я, міністерствам, відомствам, органам прокуратури, судам, правоохоронним органам, до Харківського СІЗО від імені захисника ув'язненого, а також відповідей на вказані звернення, адресованих захисникам /а.с. 24/.
12.09.2019 року відповідачем позивачу надано відповідь, якою повідомлено, що відповідно до Положення про слідчий ізолятор, серед повноважень, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами, установа з метою організації своєї діяльності організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до її компетенції. Начальник установи розподіляє функції і повноваження серед своїх заступників та начальників структурних підрозділів установи, а також організовує роботу всіх служб, у тому числі з розгляду звернень /а.с. 25/.
13.09.2019 року позивач ознайомилася з відповіддю під особистий підпис та виклала свої зауваження.
Відтак, зважаючи на зміст листа від 12.09.2019 року, колегія суддів вважає, що запит позивача від 03.09.2019 року відповідачем по суті також не розглянуто.
За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути її запити від 29.07.2019 року та від 03.09.2019 року, оскільки такі запити відповідачем по суті не розглянуто.
Наведене вище узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 27.02.2020 року у справі № 820/4282/17.
З урахуванням наведеного та тієї обставини, що відповідачем не спростовано факту безпідставного ненадання відповіді на звернення та запити позивача, колегія суддів, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ДУ «Харківський слідчий ізолятор» та скасування судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги та заперечення учасників справи означених висновків колегії суддів не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної установи “Харківський слідчий ізолятор” залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Постанова у повному обсязі складена і підписана 08 жовтня 2020 року.