07 жовтня 2020 року Справа № 160/8965/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування вимог,-
04.08.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2535-56/482-У від 10.05.2019 в розмірі 21030 (двадцять одна тисяча тридцять) гривень 90 копійок;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_1 , про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2535-56/482-У від 05.11.2019 в розмірі 5508 (п'яти тисяч п'ятсот восьми) гривень 36 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період діяльності фізичної особи-підприємця у позивача були оформлені трудові відносини, вона офіційно була працевлаштована у комунальному закладі культури «Міська бібліотека для дорослих» Криворізької міської ради на посаді провідного бібліотекаря з 01.08.2013 року на підставі наказу про прийом на роботу №330-к від 31.07.2013 року та за неї були сплачені відповідні податки. Крім того, 11.12.2019 року позивачем було припинено діяльність фізичної особи-підприємця, номер запису 22270060006013041. Також, зазначає, що позивач не подавала звітність, управління чи інший орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи, при цьому відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Крім того, позивач зазначає, що в оскаржуваних вимогах не зазначено період, за який нараховано заборгованість.
Разом з позовною заявою позивачем було заявлено заяву про забезпечення позову.
06.08.2020 року ухвалою суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено та ухвалено зупинити стягнення у виконавчому провадженні №60770198 відкритого Центрально-міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2535-56/482-У від 10.05.2019 року та у виконавчому провадженні №62002154 відкритого Центрально-міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2535-56/482-У від 05.11.2019 року, до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
06.08.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
21.08.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наполягає на правомірності дій посадових осіб при винесенні спірних податкових вимог, з дотриманням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за наявності відповідного порушення, з огляду на те, що відомості з інтегрованої картки платника внеску є підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки); неподача податкової звітності та неотримання доходу від підприємницької діяльності не звільняє платника податку від сплати єдиного соціального внеску; оскаржувані вимоги є узгодженими оскільки направлялися на поштову адресу позивача, проте були повернуті відправнику із позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання»; протягом спірного періоду позивач був найнятим працівником на посаді не пов'язаній з діяльністю, визначеною при реєстрації фізичною особою-підприємцем.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з 16.11.2005 року по 11.12.2019 року позивач перебував на обліку доходів і зборів, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування.
У зв'язку із наявністю в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 недоїмки, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки):
- №Ф-2535-56/482-У від 10.05.2019 в розмірі 21030 (двадцять одна тисяча тридцять) гривень 90 копійок - за період з 2017 року по 1 квартал 2019 року;
- №Ф-2535-56/482-У від 05.11.2019 в розмірі 5508 (п'ять тисяч п'ятсот вісім) гривень 36 копійок - за 2,3 квартали 2019 року.
Позивач вважає вказані вимоги протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, з огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та постанові від 05.03.2020 (справа №824/509/19-а).
Згідно довідки з Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 20.03.2020 року, з січня 2017 року по вересень 2019 року ОСОБА_1 працювала у комунальному закладі культури «Міська бібліотека для дорослих» Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 25725715) із отриманої заробітної плати в якому, сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі не меншому за мінімальний.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким, чином нарахування позивачу єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по вересень 2019 року є неправомірним, а оскаржувані вимоги, які нараховані за вказаний період підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 47862 від 28.07.2020 року та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 630,60 грн., що документально підтверджується квитанцією № 47918 від 28.07.2020 року .
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову та заяви про забезпечення позову до суду в сумі 1471,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2535-56/482-У від 10.05.2019 в розмірі 21030,90 грн. (двадцять одна тисяча тридцять гривень дев'яносто копійок);
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_1 , про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2535-56/482-У від 05.11.2019 в розмірі 5508,36 грн. (п'ять тисяч п'ятсот вісім гривень тридцять шість копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1471,40 грн. (одні тисяча чотириста сімдесят одна гривня сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв