05 жовтня 2020 р. Справа № 160/12121/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
30.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з наступними вимогами:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої державної пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 10.06.2019 року по 01.03.2020 рік у розмірі 33 155, 77 гривень.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, щодо відмови у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Так, судом встановлено, що 21.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо розміру нарахування ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 3 642,76 грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_1 державної пенсії у зв'язку з втратою годувальника, в розмірі 50 відсотків пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка - ОСОБА_2 , виходячи з попереднього виду пенсії, яку отримував на день смерті годувальник, в розмірі 14 970,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 160/11680/19, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо розміру нарахування ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 3 642,76 грн.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_1 державної пенсії у зв'язку з втратою годувальника, в розмірі 50 відсотків пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка - ОСОБА_2 , виходячи з попереднього виду пенсії, яку отримував на день смерті годувальник, в розмірі 14 970,00 грн.
Підставою для звернення до суду із цим позовом стала незгода ОСОБА_1 із діями Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо не донарахування та невиплати недоплаченої державної пенсії у звязку з втратою годувальника за період з 10.06.2019 року по 01.03.2020 року у розмірі 33 155, 77 гривень.
Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України Про виконавче провадження йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, оскаржувані дії Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області вчинені на виконання судового рішення по справі № 160/11680/19, можуть бути оскаржені відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/168/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відтак, суд приходить до висновку, що оскільки є таким, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 170, 171, 248, 256, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 160/12121/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом із адміністративним позовом та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною в адміністративному позові адресою.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня її складення через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Суддя С.І. Озерянська