29 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7297/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Столярчук А.В.,
представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 Карпука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік та щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік; про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік, та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 в період з 23.12.2016 по 30.08.2018.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №203 від 18.08.2018 позивача звільнено з військової служби в запас у зв'язку з закінченням строку контракту, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 №202 від 30.08.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Під час проходження служби ОСОБА_1 брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 25.05.2015, а тому набув право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій.
При звільненні з військової служби відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Крім того, відповідачем в порушення норм Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” за період з 2016 по 2018 рік позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Таким чином, на день звільнення позивача зі служби, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, та не нараховував і не виплачував за період з 2016 по 2018 рік індексацію грошового забезпечення.
ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною та такою, що порушують його законні права та інтереси, просить зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік; нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 ухвалено судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії проводити за правилами загального позовного провадження суддею одноособово та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2020 задоволено клопотання представника військової частини НОМЕР_2 про залучення відповідача та залучено до участі у справі другого відповідача - військову частину НОМЕР_1 .
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті в даному судовому засіданні.
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 у відзиві на позов від 29.07.2020 №40/1986 заперечив проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставним та такими, що не підлягають до задоволення. Представник відповідача зазначив, що відповідно до Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12.11.2010 №590, згідно рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16.08.2016 №19255 військова частина НОМЕР_2 з дня її формування була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 (лист Фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України вих. №116/14/1/3801 від 29.08.2016) та згідно рішення тво командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.01.2018 №1069 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 до 01.02.2018 і відповідно не здійснювала виплати індексації грошового забезпечення.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (30.08.2018) зазначає, що Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Абзацом 2 пункту I-1 Порядку №1078 визначено, що Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з 01.03.2018 підвищено розміри посадових окладів військовослужбовців, в тому числі ОСОБА_1 .
Абзацом 1 пункту I-1 Порядку №1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Отже, враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що з квітня 2018 року по листопад 2018 року величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації в розмірі 103 відсотка, тому військовою частиною НОМЕР_2 правомірно за період з квітня по день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (30.08.2018) індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
А тому, будь-якої протиправності в бездіяльності посадових осіб військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік не вбачається.
Крім того, зазначив, що 14.05.2015 Закон України “Про відпустки” доповнено статтею 16-2, згідно з якою учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Однак, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у особливий період, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статтею 16-2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на час дії особливого періоду не надається, тому правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.
Крім того, додаткову відпустку, яка передбачена учасникам бойових дій, не віднесено до щорічних відпусток, а тому, як наслідок, не підлягає грошовій компенсації при звільненні в разі її невикористання. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 у поясненнях від 10.09.2020 №4181 вказав, що ОСОБА_1 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 (звідки був звільнений у запас), та немає відношення до військової частини НОМЕР_1 . Згідно з рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16.08.2016 № 19255 військова частина НОМЕР_2 з дня її формування була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 та згідно з рішенням тимчасово виконуючого обов'язки командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.01.2018 №1069 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 до 01.02.2018. Так, як громадянин ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.08.2018 №202, військова частина НОМЕР_2 на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, мала провести всі розрахунки, зокрема нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2016 по 01.02.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Тобто, виплата індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2016 по 01.02.2018 повинна бути виплачена ОСОБА_1 при звільнені з військової служби військовою частиною НОМЕР_2 .
В судове засідання, призначене на 10:00 год. 29.09.2020 позивач та представник військової частини НОМЕР_2 не прибули, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду справи.
Представник Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відмовити. Додатково пояснив, що Військова частина НОМЕР_1 не порушувала прав та інтересів позивача, оскільки у період з 2016 по 2018 рік ОСОБА_1 перебував на військовій службі та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .
Заслухавши пояснення представника Військової частини НОМЕР_1 , дослідивши письмові докази та пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 в період з 23.12.2016 по 30.08.2018, що підтверджується довідкою №40/549 від 26.02.2020, виданою військовою частиною НОМЕР_2 (а.с.11).
Наказом тво командира військової частини НОМЕР_2 від 23.12.2016 №75 “По стройовій частині” старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 10.12.2016 №296 на посаду начальника обслуги - заступника командира батареї зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї зенітного ракетного дивізіону, який прибув з військової частини польова пошта НОМЕР_5 , зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення у військову частину НОМЕР_2 з 23.12.2016 (а.с.33).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 05.08.2018 №189 “По особовому складу” капітана ОСОБА_1 , командира батареї 3 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_2 звільнено зі служби за статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту “к” (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” в запас Збройних Сил України (а.с.34).
Наказом тво командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.08.2018 №202 “По стройовій частині” капітана ОСОБА_1 , командира батареї 3 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_2 , з 30.08.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.34).
Також судом встановлено, що 25.05.2015 позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_4 , згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.10).
На звернення позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій військова частина НОМЕР_2 направила останньому лист від 26.02.2020 №40/550 та довідку від 26.02.2020 №40/549 про те, що ОСОБА_1 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в період з 23.12.2016 по 30.08.2018, додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період служби з 23.12.2016 по 30.08.2018 не надавалась, грошова компенсація за всі невикористані дні не виплачувалась (а.с.11,13).
Отже, судом встановлено, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 нарахування і виплата індексації його грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, не здійснювалась, що не заперечується відповідачами.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації його грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відносини щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Вищевказаний Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із статтями 1, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до змін, внесених Законом України №426-VIII від 14.05.2015, Закон України “Про відпустки” доповнено статтею 16-2 згідно з якою передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 25.05.2015 серії НОМЕР_4 (а.с.10) та претендує на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06.12.1991 №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період 2016-2018 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. При цьому, не нарахування та невиплата ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану ним відпустку, як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки є, на переконання суду, протиправною бездіяльністю відповідачам - військової частини НОМЕР_2 , з огляду на що позовні вимоги в цій частині є підставні, обгрунтовані та підлягають до задоволення.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період 2016-2018 роки, суд зазначає наступне.
Згідно із статтями 1, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою, другою, п'ятою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Частинами першою - другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд звертає увагу на те, що Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядком №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу індексація грошового забезпечення, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, у період з 2016 по 2018 рік Військовою частиною НОМЕР_2 не нараховувалась та не виплачувалась.
При цьому суд зазначає, що не проведення та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення є обмеженням його Конституційних прав відповідачем, що є незаконним.
Відносно вирішення питання яка саме військова частина повинна нарахувати і виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказів про проходження військової служби та довідки №40/549 від 26.02.2020, виданої військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 в період з 23.12.2016 по 30.08.2018 проходив військову службу за контрактом саме у військовій частині НОМЕР_2 , а відтак був зарахований до особового складу та перебував на всіх видах фінансового забезпечення у Військовій частині НОМЕР_2 . Саме військова частина НОМЕР_2 (як роботодавець) була відповідальна за виплату позивачу грошового забезпечення (в тому числі і виплату індексації) у спірний період. Тимчасове зарахування військової частини НОМЕР_2 на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 у період з 16.08. 2016 по 01.02.2018 (у зв'язку з відсутністю окремого фінансового господарства у вказаний період) носить технічний, організаційний характер та жодним чином не впливає на суть правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем - військовою частиною НОМЕР_2 .
Таким чином, вказані військовою частиною НОМЕР_2 обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідач - військова частина НОМЕР_2 не довів правомірність невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 23.12.2016 28.02.2018.
Таким чином, не нарахування та невиплата військовою частиною НОМЕР_2 позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2016 по 28.02.2018 є недотриманням вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” і Порядку №1078 та порушує права і законні інтереси позивача.
Щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 30.08.2018 (день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ) суд зазначає наступне.
Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення приймається за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.
Абзацом 2 пункту I-1 Порядку №1078 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” в березні 2018 року ОСОБА_1 підвищено оклад за посадою, в результаті чого відбулося збільшення його грошового забезпечення.
В свою чергу, розмір індексів споживчих цін становив: у квітні 2018 року - 100,8; у травні 2018 року - 100,0; у червні 2018 року - 100,0; у липні 2018 року - 99,3; у серпні 2018 року - 100,0. Розрахунок порогу індексації становить:1,008*1*1*0,993*1*1,019*1,017*1 00 = 103,73. Абзацом 1 пункту I-1 Порядку №1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Отже, враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що з березня 2018 року по серпень 2018 року (включно) величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації, тому відповідачем правомірно за вказаний період індексація не нараховувалась та не виплачувалась.
На думку суду, відповідач - військова частина НОМЕР_2 належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 23.12.2016 по 28.02.2018, а також не довів, що не виплативши ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача підлягають до задоволення шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період 23.12.2016 по 28.02.2018 та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки, та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 23.12.2016 по 28.02.2018 та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки.
Разом з тим, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 належить відмовити.
Керуючись статтями 243, 245, 246 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016- 2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016- 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2016 по 28.02.2018.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ).
Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Повний текст рішення складено 08 жовтня 2020 року.
Головуючий-суддя Т.М. Димарчук