м. Вінниця
05 жовтня 2020 р. Справа № 120/3785/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Літинського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Літинського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною відмовою відповідача щодо вклеювання у паспорт громадянина України в формі книжечки нової фотокартки, у зв'язку із досягненням ОСОБА_1 45-річного віку.
Ухвалою від 04.08.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
20.08.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.
03.10.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за № 795, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законом порядку, не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
При цьому, порядок вклейки фото до паспорта громадянина України зразка 1994 року регулюється на підставі Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 року № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591.
Так, Розділом V Порядку № 456 встановлено, що для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку.
Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду. Натомість, позивач звернувся до територіального підрозділу із відповідною заявою із неповним переліком документів відповідно до Порядку № 456.
Представник відповідача зауважує, що спірний лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України, а отже, не може бути оскаржений в судовому порядку.
01.09.2020 позивачем подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
14.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України у формі книжечки у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Однак, 24.07.2020 Літинським районним сектором Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, було надано відповідь за №Д-4/6/0524-20/0524/164-20, у якій вказано, що у них відсутні правові підстави для вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Вказані конституційні норми, зокрема, означають, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема вказано, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 статті 13 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 7, 8 Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
З 01.11.2016 - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 302, з урахуванням доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється. Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Згідно Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI (далі Закон від 01.06.2010 № 2297-VI) персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Частинами 5, 6, статті 6 Закону від 01.06.2010 № 2297-VI встановлено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 200/6627/19-а, від 06.02.2020 у справі № 420/3253/19, від 31.03.2020 у справі № 460/842/19, а також від 16.04.2020 у справі № 280/2826/19.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції;
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону від 20.11.2012 № 5492-VI на відміну від норм Положення від 26.06.1992 № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року).
Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Разом з тим, суд робить висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону від 20.11.2012 № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Слід враховувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.10.2018 № 795, якою внесено зміни до пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулась в установленому порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Отже, за чинним законодавством передбачено, що громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов'язаний протягом місяця після досягнення 25 чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.
З матеріалів справи слідує, що 14.07.2020 позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача, у якій просив вклеїти фотокартку в паспорт зразка 1994 року.
При цьому, таке звернення позивача із письмовою заявою щодо вклеювання фотокартки у паспорт зразка 1994 року відбулось з порушенням передбаченого підпунктом 6 пункту 6 Порядку № 302 місячного строку для звернення із такою заявою, що є підставою для обміну паспорта громадянина України у формі книжечки на паспорт нового зразку ( ID -картки).
В той же час, при зверненні до суду з позовною заявою, позивач, вказав про небажання отримувати паспорт нового зразку ( ID -картки).
Суд зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Дійсно, як наголошувалося судом вище, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (п. 8 Положення № 2503-XII).
Однак суд звертає увагу, що при цьому паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення. Крім того, вказаними нормами не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу тридцятиденного строку.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 по справі №460/842/19.
Відтак, на думку суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв'язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.
В даному випадку судом встановлено, що дійсно позивачем пропущено строк для звернення до відповідача із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із досягнення 45-річного віку без поважних причин і це є порушенням вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку № 302. В той же час за це порушення позивач може бути притягнутим до адміністративної відповідальності, однак це не можна тлумачити так, що особа взагалі повинна бути позбавлена права на користування паспортом у формі книжечки.
Таким чином, застосування відповідачем норми підпункту 6 пункту 6 Порядку № 302, є, по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID -картки, що суперечить його релігійним переконанням, а, отже, обмежує права й свободи останнього.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 зазначено, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Відтак, на думку суду, наявні підстави для задоволення вимоги позивача у обраний ним спосіб судового захисту, який суд вважає належним та дієвим в межах спірних правовідносин, оскільки законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах, ніж зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45-ти років.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05.12.2019 по справі № 420/270/19, від 31.01.2020 по справі № 200/6627/19-а, від 06.02.2020 по справі № 420/3253/19, від 31.03.2020 по справі № 460/842/19.
Додатково суд зауважує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06.06.2019 було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 № 2503-XII.
Пунктом 2 розділу V Тимчасового порядку встановлено, що для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток за формою згідно з додатком 4 до цього Тимчасового порядку. У разі подання заяви та документів через центр надання адміністративних послуг адміністратор центру надання адміністративних послуг передає прийняті заяву та документи до відповідного територіального підрозділу ДМС.
Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток (абзац 3 пункту 2 розділу V Тимчасового порядку № 456).
Отже, чинним законодавством України передбачена можливість вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особи після спливу тридцятиденного строку на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, нову фотокартку у зв'язку із досягненням 45-річного віку та зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, нову фотокартку у зв'язку із досягненням 45-річного віку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 840,80 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 19 Конституції України, ст. 13, 14, 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 року №2297-VI, п. 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 року №302, п. 3, 5, 6, 7, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Літинського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо вклеювання ОСОБА_1 до паспорта громадянина України зразка 1994 року, нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45-річного віку.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Літинського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області вклеїти до паспорта громадянина України ОСОБА_1 зразка 1994 року нову фотокартку у зв'язку із досягненням 45-річного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Літинського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 від 17 лютого 2000 року);
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Літинського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Соборна, 32, смт. Літин, Вінницька область, 22300, ЄДРПОУ 37836770).
Суддя Свентух Віталій Михайлович