про відмову у відкритті провадження
в адміністративній справі
м. Вінниця
06 жовтня 2020 р. Справа № 120/4176/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Крапівницька Н. Л. розглянувши матеріали позовної заяви за позовом:
Теплицької селищної ради Вінницької області
до ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Теплицької селищної ради Вінницької області до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення 42 сесії 6 скликання Теплицької селищної ради від 06.10.2015 року № 636 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для надання у власність громадянам на території Теплицької селищної ради", в частині затвердження технічних документації із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 , земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 0523755100:04:003:0815, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та за кадастровим номером 0523755100:04:003:0816, площею 0,4081га для ведення особистого селянського господарства.
Так, з метою отримання інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи у відповідності до частини 3 статті 171 КАС України 20.08.2020 року, судом здійснено запит органу державної влади, підприємства, установи, організації, закладу щодо доступу до персональних даних стосовно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , паспортні дані не відомі).
Відповідно до ч. 4. ст. 171 КАС України, інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
За відбитком штемпеля відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Вінницькій області, судом встановлено, що запит щодо доступу до персональних даних стосовно ОСОБА_1 надійшов до відділу 31.08.202 року.
01.10.2020 року на адресу суду від відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Вінницькій області надійшла відповідь на запит щодо доступу до персональних даних стосовно ОСОБА_1 , відповідно до якої встановлено, що місце проживання останнього, відповідає інформації зазначеній у позовній заяві.
Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи (ч.4. ст.171 КАС України).
Відтак, з урахуванням вимог КАС України граничним строком винесення ухвали про відкриття провадження у цій справ, становить 07.10.2020 року.
У свою чергу, частиною 2 статті 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пункт 1 частини 1 статті 4 КАС України дає визначення терміну адміністративна справа, а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Так, пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина 1 стаття 4 КАС України).
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів слід зробити висновок, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно - правовий спір має свою особливість суб'єктного складу, так участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
У даному випадку, позивач, оскаржує своє рішення прийняте на 42 сесії 6 скликання від 06.10.2015 року № 636 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для надання у власність громадянам на території Теплицької селищної ради", в частині затвердження технічних документації із землеустрою і яку надано у власність саме ОСОБА_1 , земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 за кадастровим номером 0523755100:04:003:0815, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та за кадастровим номером 0523755100:04:003:0816, площею 0,4081га для ведення особистого селянського господарства, визначаючи відповідачем фізичну особу - ОСОБА_1 .
У свою чергу, основний Закон визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави, а також закріпляє припис, згідно із яким органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, межі якої встановлені Конституцією та законами України.
Органи місцевого самоврядування (далі - ОМС) наділені низкою повноважень у різних галузях та сферах суспільного життя. Для реалізації цих повноважень ОМС мають право ухвалювати необхідні рішення. Оскільки рішення ОМС можуть порушувати права та законні інтереси як громадян, так і юридичних осіб (підприємств, установ і організацій), або ж з часом втрачати свою актуальність, то чинне законодавство й передбачає юридичні інструменти впливу на такі рішення шляхом їх зупинення, зміни та скасування.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - надалі Закон. Усі акти, які рада має право приймати як ОМС, традиційно поділяються на два види: 1) акти нормативно-правового характеру; 2)ненормативні акти.
Актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов'язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб'єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування. Такими актами є: статут територіальної громади села, селища (стаття 19); регламент сільської, селищної ради (пункт 1 частини 1 статті 26); Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади (пункт 49 частини 1 статті 26); Положення про помічника-консультанта депутата ради (пункт 53 частини 1 статті 26); розпорядження сільського, селищного голови (пункт 20 частини 4 статті 42); рішення ради (стаття 59); рішення виконавчого комітету сільської, селищної ради (стаття 59).
Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов'язки. Такі акти стосуються конкретних суб'єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування. Прикладами ненормативних актів ОМС можуть бути: зокрема, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення громадянину земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передачу йому у власність відповідної земельної ділянки; про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості.
Зміна рішень ОМС передбачає внесення змін та/чи доповнень до раніше прийнятих актів органом, який їх раніше ухвалив. Для цього не приймається новий нормативний акт на заміну чинного, а також чинний акт не скасовується. Натомість ухвалюється рішення про внесення до нормативного акту необхідних змін та/чи доповнень. Іншими словами, якась частина нормативного акту редакційно змінюється, а окремі норми чи їх складові (частини, пункти, підпункти, абзаци) доповнюються новим текстом.
Що стосується скасування рішень ОМС, то його наслідком є припинення дії відповідних раніше прийнятих актів. В контексті наявного в ОМС повноваження здійснювати правотворчу діяльність постає цілком логічне запитання: які рішення орган місцевого самоврядування має право змінювати та скасовувати, а які ні.
Конституційний Суд України (дала - КСУ) у своєму Рішенні № 7-рп/2009 стосовно права ОМС скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни зробив висновок, що орган місцевого самоврядування (надалі- ОМС) має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також, у мотивувальній частині вказаного Рішення КСУ зазначено:
- що за ОМС законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження ОМС самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією КСУ, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення);
- зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР вбачається, що рішення ОМС та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
Однак, це не позбавляє ОМС права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України);
- в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). ОМС є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).
Таким чином, ОМС не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між ОМС і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп;
- ненормативні правові акти ОМС є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Враховуючи вищезазначене суд наголошує, що оспорюване рішення - є ненормативним правовим акти ОМС, тому не може бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, а визначена відповідачем фізична особа - ОСОБА_1 , будь якого відношення до процесу зупинення, зміни та скасування рішень органу місцевого самоврядування не має та ОСОБА_1 не наділений такою дієздатністю, а відтак, не є належним відповідачем у цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Суд зазначає, що усі позови, які не підлягають судовому розгляду, умовно можна поділити на чотири категорії: 1. Позови до Президента України або Верховної Ради України як політичних органів, які формуються шляхом всеукраїнських виборів, з позовною вимогою, яка не стосується безпосередньої управлінської діяльності цих суб'єктів владних повноважень; 2. Позови, в яких заявник обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту; 3. Позови, в яких заявник обрав не правовий (штучний) спосіб захисту; 4. Позови, в яких заявник обрав спосіб захисту, для якого законом визначено спеціальний порядок або встановлено обмеження стосовно суб'єкта звернення з відповідним позовом.
Враховуючи обставини справи та предмет позову, суд вважає що даний позов відноситься до другої категорії таких спорів та має розглядатись саме за позовом ОСОБА_1 та/обо за позовом прокурора про протиправність спірного рішення ОМС.
Відтак, вимога позивача про скасування, свого же, рішення прийнятого на 42 сесії 6 скликання від 06.10.2015 року №636, і де відповідачем є громадянин ОСОБА_1 , не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, і за даним суб'єктним складом взагалі не підлягає судовому розгляду, а тому, при відмові у відкритті провадження підстави для зазначення компетентного суду відсутні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі як такій, що не підлягає судовому розгляду.
Керуючись ст.ст. 170, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Теплицької селищної ради Вінницької області до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя /підпис/ Крапівницька Н. Л.
Копія вірна
Суддя
Секретар