м. Вінниця
05 жовтня 2020 р. Справа № 120/3625/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач) про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 жовтня 2019 року по 18 травня 2020 року. Відтак, з метою захисту прав та інтересів позивач звернувся з позовною заявою до суду та просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.
Ухвалою від 30.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та зазначено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Установлено учасникам справи строк для подання заяв по суті.
11.08.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Також відповідач зазначив, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином відповідач зазначає, що приписи ст. 116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов'язок роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані з оплатою праці.
Відповідач зазначає, що компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила службу, що у свою чергу, жодним чином не пов'язано з оплатою праці (не є заробітною платою та її складовими/додатковими елементами) та не є винагородою за виконану роботу.
Крім того відповідач зазначає, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей", а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" та ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія МВ від 26.05.2016, виданим Головним управління Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 НГ України за №227 від 02.10.2019 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.10.2019 № 45 о/с позивача звільнено у запас за станом здоров'я відповідно до п. п. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 02.10.2019.
18.05.2020 відповідачем на особовий рахунок позивача було зараховано кошти в сумі 23 653,67 грн (з урахуванням комісії) з цільовим призначенням - компенсація за речове майно ОСОБА_1 .
З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. ст. 116-117 КЗпП України за період з 02.10.2019 по 18.05.2020, позивач 25.06.2020 звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Листом відповідача від 06.07.2020 № 50/08/33-1914 позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відмова мотивована тим, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та законодавство про працю не застосовується до військовослужбовців Національної гвардії України.
Не погоджуючись із відмовою, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.91 № 2011-XII).
Однак, Законом від 20.12.91 № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вищенаведені положення ст. 116, 117 КЗпП України, входять до Глави VII Кодексу - оплата праці. Отже, приписи ст. 116, 117 Кодексу поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці (висновок щодо застосування ст. ст. 116-117 КЗпП України виключно у випадку не виплати сум, що відносяться до структури грошового забезпечення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04.03.2020 в справі № 802/1854/17-а).
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Спеціальними нормативно - правовими актами що регулюють правові відносини із оплати праці (грошового забезпечення) військовослужбовців є вказаний вище Закону від 20.12.91 № 2011-XII та постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону від 20.12.91 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Із аналізу норм які регулюють структуру грошового забезпечення військовослужбовці, до категорії яких належав позивач, суд доходить висновку, що компенсації за недоотримане речове майно до структури грошового забезпечення не відноситься.
Висновок суду узгоджується із правовою природою компенсації за недоотримане речове майно.
Так, згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону від 20.12.91 № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно із п. 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Порядком № 178.
Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Виходячи з природи компенсації за недоотримане речове майно, така виплата є грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов'язано з оплатою праці (не є елементом грошового забезпечення) та не є винагородою за службу.
Тому, норми ст. ст. 116-117 КЗпП України не можуть бути застосовані у випадку несвоєчасної виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 24.06.2020 по справі №240/12008/19, від 12.05.2020 по справі №120/151/20, від 25.06.2020 по справі №240/12238/19.
Тобто, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Відтак, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. по справі №620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення з в/ч НОМЕР_2 середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за неотримане речове майно, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - 08803572, вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001)
Повний текст рішення складено: 05.10.2020
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна