ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 жовтня 2020 року Справа № 902/1108/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСЕМ" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 16.06.2020, повне рішення складено 26.06.2020, у справі № 902/1108/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСЕМ"
до: Фізичної особи-підприємця Палажченка Миколи Миколайовича
про стягнення 99 699,6 грн
В грудні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ» звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Палажченка Миколи Миколайовича про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 99 699,60 грн.
В якості підстав заявлених позовних вимог позивач, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України вказував на те, шо 10.09.2019 за платіжним доручення № 8736 ТОВ «ЄВРОСЕМ» перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 99 699,60 грн, з призначенням платежу: «за мішки паперові згідно рахунку № СФ-656 від 30.08.2019, у т.ч. ПДВ 20% - 16 616,60 грн». Попри сплату вказаних коштів, між сторонами так і не було укладено договору поставки, у зв'язку з відсутністю згоди щодо істотних умов договору, зокрема, але не виключно - макету поліграфічної продукції, типу мішка, виробника та якості паперу, ціни мішка. Не зважаючи на відсутність погодження зі сторони позивача макету поліграфічної продукції, відповідач розпочав друк поліграфічної продукції, яка не відповідає корпоративному стилю ТОВ «ЄВРОСЕМ».
У відзиві на позовну заяву ФОП Палажченко М.М., заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, акцентував увагу що він отримав грошові кошти від ТОВ «ЄВРОСЕМ» внаслідок виконання правочину. При цьому, зміст такого правочину зафіксований в електронній переписці та полягав у виробництві і продажу відповідачем на користь позивача певного товару в погодженій кількості з погодженими характеристиками, за який позивач сплатив відповідачу узгоджену ціну, що свідчить про відсутність підстав для застосування положень законодавства щодо набуття відповідачем коштів без достатніх правових підстав.
На думку відповідача, реагування позивача в електронній переписці шляхом узгодження кількості й номенклатури товару, прийняття до оплати та оплата рахунку на суму 99 699,60 грн, шляхом прийняття до розгляду запропонованих відповідачем макетів та погодження відповідного макету товару тощо, можна визначити конклюдентними діями, що підтверджують, зокрема, факт погодження позивачем умов взаємодії між сторонами та проведення ними дій по виконанню погоджених умов.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 у справі № 902/1108/19, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ» до Фізичної особи-підприємця Палажченка Миколи Миколайовича про стягнення 99 699,60 грн на підставі ст.1212 ЦК України - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що досліджуваними доказами у справі підтверджується наявність між сторонами певних правовідносин, правова кваліфікація яких вказує на ознаки правовідносин з поставки, у яких мало місце попередня оплата, що виключає підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ», не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 у справі № 902/1108/19 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує:
- приймаючи оспорюване рішення, суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача від 16.06.2020 про відкладення розгляду справи на іншу дату. Так, вказане клопотання було обґрунтовано тим, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 від 11.03.2020 на всій території України введено карантин. Позивач у клопотанні зазначив, що вживав заходів щодо забезпечення явки представника, однак враховуючи вище вказане та ріст захворюваності (700-800 чол. на добу) явку забезпечити не виявилось за можливе. Проте суд, в дію карантинних обмежень, безпідставно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду, чим порушив пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ,у якому закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом;
- апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, оскільки дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків;
- законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури. Однак для того щоб рахунок-фактура сприймався як спрощена форма укладення договору, важливо, щоб цей документ містив необхідну інформацію щодо істотних умов певного договору, зокрема, умови про предмет договору, строки поставки товару та ціну договору;
- фактично рахунок-фактура №СФ-0000656 від 30.08.2019 є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки визначення суми попередньої оплати у в розмірі 99 699,60 грн та узагальнене визначення товару - мішки-паперові, що планувались поставити у майбутньому відповідачем позивачу, але поставити після узгодження всіх необхідних істотних умов, таких як умови про строки поставки товару, ціну договору та про предмет договору, а саме про характеристики товару, зокрема, але не виключно - макету поліграфічної продукції, типу мішка, виробника та якості паперу, тощо;
- рахунок-факгура № СФ-0000656 від 30.08.2019, який був оплачений позивачем - не може вважатись належним та допустимим доказом укладення договору досягнення згоди по всім істотним умовам господарського зобов'язання щодо поставки товару. Даний документ не містить вказівки на особу (її посадове становище), яка робить пропозицію по укладенню договору, не містить істотних умов договору, визначення його правової природи та ніяким чином не виражає намір відповідача вважати себе зобов'язаною особою у зобов'язанні, якщо позивач погодиться прийняти таку пропозицію;
- суд зробив абсолютного безпідставний та невірний висновок, оскільки в ситуації коли є спір про витребування майна, в якому позивач заявляє вимогу про витребування майна (грошових коштів), а відповідач її відмовляється виконувати, суд встановив лише ознаки правовідносин, а для відмови в позові необхідно встановити наявність угоди (домовленості) по всім істотним умовам, яка виражена у відповідній письмовій формі, враховуючи суб'єктний склад учасників, ступінь її виконання та надати висновки, а саме: суд першої інстанції повинен був встановити зміст даної угоди та викласти її у своєму рішенні, з конкретним висновками щодо досягнення домовленості по кожній необхідній істотній умові договору та оцінці доказів, на яких ґрунтується висновки покладені у рішення;
- суд першої інстанції помилився навіть у правовій кваліфікації ознак, а саме встановив, що правовідносини мають ознаки поставки, що не відповідає дійсності. В даному випадку, планувалось, що відповідач на замовлення позивача виготовить певну індивідуально визначену групу товарів мішки паперові, з певним/зображення, що у свою чергу є за своєю правовою природою - договором підряду. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонту речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Отже, правовідносини, які планувались між відповідачем та позивачем, мали б ознаки саме підряду;
- приймаючи спірне рішення, суд першої інстанції не встановив факту наявності саме договірних відносин та, підганяючи свій висновок під позицію Верховного суду у справі № 927/468/17 та № 910/9072/17, зазначив про наявність певних правовідносин, правова кваліфікація яких вказує на ознаки правовідносин з поставки;
- відповідачем до свого відзиву надані паперові копії електронних доказів, які самі по собі є відтворенням електронних доказів. Надані паперові копії електронних доказів, виготовлені не якісно, окремо слід вказати, що з даних роздруківок неможливо встановити дату надіслання, в тому числі, прослідкувати хронологію вказаних електронних листів, неможливо встановити відправників та отримувачів даних електронних листів, неможливо встановити, які документи були вкладеннями (додатками) до конкретних електронних листів;
- відповідач стверджує та надає докази, що листування відбувалось з ОСОБА_1 за електронною поштою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 за електронною поштою a.ІНФОРМАЦІЯ_2, які не мають жодного відношення до Позивача, не є його працівниками чи представниками, в тому числі за довіреністю. У електронних листах, є посилання на їх посади та компанію з якою вони пов'язані, а саме ОСОБА_2 діє як - Директор з маркетингу Групи компаній «АМГ». ОСОБА_3 як Маркетолог TOB «Агро Маркетинг Груп». Натомість офіційна електронна пошта Позивача info@evrosem.ua. Керівником згідно даних загальнодоступного Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань, з 08.11.2016 є ОСОБА_4, з яким жодних переговорів не велось та він не уповноважував третіх осіб на їх ведення;
- ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співробітниками ТОВ «Агро Маркетинг Груп», що підтверджується, зокрема, й відповідними посадами, які зазначені в електронних листах. ТОВ «АМГ» є торговим партнером позивача, а вказані особи надавали допомогу у пошуку контрагента-виробника паперових брендованих (із логотипом, назвою та іншими відомостями про замовника) мішків, оскільки у ТОВ «АМГ» є маркетинговий відділ та відповідні спеціалісти. Проте вказані особи не мали повноважень щодо укладення будь, яких договорів;
- сам зміст переписки, зокрема, інформація щодо місця роботи та посад вказаних осіб виключає можливість сприйняття їх відповідачем, саме як працівників та уповноважених осіб позивача. Маючи можливість та більше того, обов'язок, перевірити повноваження вказаних осіб. відповідач знехтував ним. Суд першої інстанції надав неналежну оцінку доказам, які поклав у свій вищевказаний спірний висновок та відповідно не з'ясував обставин, що мають значення для справи, що у свою чергу є підставою для скасування рішення суду, відповідно п. 1 ч. ст 277 ГПК України.
Таким чином, на думку скаржника, рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 ухвалено з неповним з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення про задоволення позову /а.с. 212-223/.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ» на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 у справі № 902/118/19; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ» ухвалено здійснювати без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
01.09.2020 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Палажченко Миколи Миколайовича (вх.№ 5478/20), в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та законного висновку про відмову у задоволенні позову.
Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд
15.08.2019 відповідач шляхом електронного листування надіслав на електронну скриньку позивача комерційну пропозицію на виготовлення мішків із відповідними характеристиками і цінами /а.с. 62-63/ та згодом виставив позивачу рахунок № СФ-0000656 від 30.08.2019 на загальну суму 585 039,60 грн, в якому відображено певний вид продукції, а саме мішки та фотонаборні плівки у відповідній кількості із визначеною ціною за одну одиницю /а.с. 64-65/.
02.09.2019 відповідач отримав від позивача лист з проханням взяти в роботу макет мішка Евросем, попередній макет якого додано до листа. В тексті листа викладене прохання про виготовлення першої партії мішків в кількості 10 000 шт., а підсумок партії планується в кількості ще 30 000 шт. до кінця року. Повідомлено, що в даному тиражі необхідно віддрукувати логотип на внутрішній стороні мішка /а.с. 66-68/.
03.09.2019 відповідач з електронної скриньки надіслав на електронну скриньку позивача другий варіант рахунку-фактури № СФ-0000656 від 30.08.2019 на суму 99 699,60 грн, в якому відображено певний вид продукції із визначеною ціною за одну одиницю та загальну кількість продукції /а.с. 69-70/.
04.092019- 09.09.2019 відповідач з електроної скриньки надіслав на електронну скриньку позивача на погодження три макети мішків /а.с.71-74/.
09.09.2019 позивач направив відповідачу на електронну скриньку затвердження оригіналу-макету мішка, просив запустити замовлення в роботу тиражем 10 000 шт. та гарантував оплату протягом тижня /а.с. 75-77/.
Платіжним дорученням № 8736 від 10.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ» сплатило на користь Фізичної особи-підприємця Палажченка Миколи Миколайовича кошти в сумі 99 699,60 грн з призначенням платежу: «за мішки паперові згідно рахунку № СФ-656 від 30.08.2019, т.ч. ПДВ 20% - 16 616,60 грн» /а.с. 10/.
19.09.2019 позивач для укладення договору, надіслав на електронну скриньку відповідача лист з відповідними реквізитами позивача /а.с. 78-79/.
Цього ж дня, 19.09.2019 паралельно між сторонами відбувалося листування в месенджері Viber, в якому сторони погодили строки отримання виготовленої продукції. Подальша переписка між сторонами спрямована на підписання договору поставки.
20.09.2019 відповідач направив на електронну скриньку позивача проект договору поставки № ПММ-29/08/002 від 29.08.2019 та специфікацію (Додаток № 1 до Договору поставки від 29.08.2019), в якій визначено загальну кількість продукції, яка становить 10 000 шт., вартість за одиницю продукції та загальну ціну товару, яка становить 99 699,60 грн, в додатку з проханням надіслати сканкопію підписаних документів та надав реквізити для направлення оригіналів /а.с. 80-83/.
Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач протягом 2016-2018 р.р. виготовляв товар на замовлення позивача та умови взаємодії між сторонами погоджувалися в електронному листуванні /а.с. 91-120/.
04.11.2019 Товариство з обмежено відповідальністю «ЄВРОСЕМ» направило Фізичній особі-підприємцю Палажченко М.М. лист-вимогу, в якому зазначено про те, що попри сплати коштів у сумі 99 699,60 грн платіжним дорученням № 8736 від 10.09.2019, між позивачем та відповідачем, так і не було укладено договору, у зв'язку з відсутністю згоди щодо істотних умов договору, зокрема, але не виключно - предмету надання послуг (в т.ч. макету поліграфічної продукції). При цьому жодні послуги ні за вказаним (неукладеним) договором, ні поза договором, Товариству не були надані, а кошти не повернуті по це час. Вказаним листом позивач вимагав у відповідача повернути у семиденний строк від дня отримання цієї вимоги, безпідставно перераховані кошти в сумі 99 699,60 грн /а.с. 12-13/.
ФОП Палажченко М.М, у відповіді № ПММ/12/11/2019-1 від 12.11.2019 на лист-вимогу позивача зазначив, що кошти в сумі 99 699,60 грн, які надійшли на рахунок відповідача в якості оплати виставленого рахунка не мають нічого спільного з майном, яке набуте без достатніх правових підстав, оскільки всі документи свідчать про наявність сталих фінансово-господарських відносин, а відтак відсутні підстави для твердження щодо безпідставного отримання відповідачем коштів від ТОВ «ЄВРОСЕМ» /а.с. 16/.
Беручи до уваги викладене, позивач стверджує, що сторонами не було укладено договору поставки у зв'язку з відсутністю згоди щодо істотних умов договору, тому сплачені відповідачу кошти в сумі 99699,60 грн набуті останнім без відповідної правової підстави, внаслідок чого ТОВ «ЄВРОСЕМ» заявлено про стягнення з відповідача вказаних коштів на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Наявне у справі платіжне доручення за № 8736 від 10.09.2019, яким позивач здійснив перерахунок коштів відповідачу у сумі 99 699,60 грн, в призначенні платежу містить посилання на рахунок № СФ-656 від 30.08.2019, що виставлявся відповідачем позивачу для попередньої оплати сировини, а саме мішків паперових, оригінал-макету яких затверджений позивачем у результаті електронного листування сторін. Однак, судом встановлено, що підписаний між сторонами договір поставки зазначеного товару у матеріалах справи відсутній, а з пояснень сторін та встановлених судом доказів вбачається, що такий договір сторонами фактично не укладався.
Отже, відповідно до наведених норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом продажу відповідачем позивачу товару (мішків паперових, оригінал-макету яких затверджений позивачем) на підстав виставленого рахунку, із зазначенням виду товару, кількості і вартості, та відповідно, здійсненням позивачем оплати замовного товару.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з поміж іншого внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Предметом позову у даній справі є вимога обґрунтована приписами ст. 1212 ЦК України про стягнення грошових коштів, які, на думку позивача, набуті та збережені відповідачем без відповідної правової підстави, поскільки сторонами так і не було укладено договору поставки, у зв'язку з відсутністю згоди щодо істотних умов договору, зокрема, але не виключно - макету поліграфічної продукції, типу мішка, виробника та якості паперу, ціни мішка.
Апеляційним судом враховується, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК України.
Ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання щодо безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених у ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1, 2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 цього кодексу.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.1, 2 ст.205, ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою для набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч.2 ст.11 ЦК України.
Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується те, що відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав (продаж товару, згідно домовленості сторін у відповідності до електронного листування), у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заявлені до стягнення кошти в сумі 99 699,60 грн, які сплачені відповідно до платіжного доручення № 8736 від 10.09.2019 не можуть бути стягнуті в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуті, оскільки у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, правовідносини сторін у цій частині регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається апелянт як на підставу позовних вимог.
Щодо посилань позивача на те, що між сторонами виникли правовідносини з договору підряду, а не з договору поставки, апеляційним судом враховується, що насамперед між сторона виникла домовленість щодо продажу погодженого позивачем товару у відповідний строк визначений в електронному листуванні сторін (замовлення позивача щодо поставки продукції), що вкотре може свідчити (підтверджувати) правову підставу для набуття (збереження) грошових коштів відповідачем за платіжним дорученням № 8736 від 10.09.2019.
Також, апеляційний господарський суд не погоджується із твердженнями скаржника, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача від 16.06.2020 про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У відповідності до ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За приписами п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Як вбачається з клопотання позивача від 16.06.2020, останній вказував на неможливість прибути 16.06.2020 в судове засідання представника ТОВ «ЄВРОСЕМ» через триваючий карантин та зростання рівня захворюваності гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті двічі відкладався протокольною ухвалою від 26.03.2020 та ухвалою від 21.04.2020 внаслідок задоволення відповідних клопотань представника позивача, згодом оголошено перерву у судовому засіданні до 16.06.2020 згідно з протокольною ухвалою від 13.05.2020.
Разом з тим, беручи до уваги положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ТОВ «ЄВРОСЕМ» про відкладення розгляду справи, адже чергове відкладення розгляду справи сприяє лише до затягування судового процесу в порушення положень ст. 195 ГПК України. Окрім цього, судова колегія враховує, що представництво інтересів сторін в судовому процесі не пов'язане з конкретним колом осіб, а відтак позивач не позбавлений був можливості забезпечити явку повноважного представника в призначене судове засідання 16.06.2020, у тому числі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Також, апеляційний суд критично оцінює доводи скаржника про те, що відповідач здійснював електронне листування щодо досягнення відповідної домовленості з продажу (мішків-паперових) із особами, які мають опосередковане відношення до позивача, оскільки, як вже зазначалось раніше, позивач здійснив запропоновану відповідачем оплату коштів за відповідну продукцію, а відтак і погодив договірні умови у спрощеному порядку, при цьому будь-якого правового значення щодо умов співпраці із бізнес партнерами позивача для суду не має значення, адже підприємство позивача здійснює свою господарську діяльність на власний ризик.
Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Інші заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, адже не спростовують наведених судових висновків, а тому відхиляються як необґрунтовані.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСЕМ» не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому правові підстави для скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 у справі № 902/1108/19 відсутні.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСЕМ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 у справі № 902/1108/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 16.06.2020 у справі № 902/1108/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу № 902/1108/19 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "07" жовтня 2020 р.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Тимошенко О.М.