12 липня 2011 року < Текст > Справа № 2а-0870/4751/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді О.В. Конишевої,
при секретарі судового засідання А.С. Нецик
за участю представників сторін :
від позивача - ОСОБА_1
Буря О.Є.
від відповідача - Крошка В.В.
Андросович Г.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява.
Представник Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод Феросплав» (далі - позивач) позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав зазначених у позові. Просить позов задовольнити у повному обсязі, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000680808 від 07.06.2011 та № 0000690808 від 07.06.2011.
Представники Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - відповідач) з позовними вимогами не погодились з підстав, викладених у наданих запереченнях. Просить в задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що посадовими особами позивача було отримано Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Запорізький завод феросплавів» з питання правових відносин з постачальниками товарів ТОВ «Метком-Інвест», ПП «Дніпротехноплюс», ПП «Спектран» за період з 01.08.2010 по 31.08.2010 №113/08-08/00186542 від 23.05.2011 (далі - Акт перевірки). Вказаний Акт перевірки було складено співробітниками відповідача на підставі п. 75.1.2 ст. 75, п. 78.1.1 ст. 78 та ст. 79 Податкового кодексу України.
Після ознайомлення із вказаними Актом перевірки позивачем були подані Заперечення на висновки Акту перевірки до відповідача.
02.06.2011 позивачем було отримано відповідь на заперечення № 4557/10/08-08, згідно з якою заперечення були частково задоволені - на суму 166, 40 грн., а в решті вимог - залишені без задоволення.
09.06.2011 позивачем були отримані податкові повідомлення-рішення:
- № 0000680808 від 07.06.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на суму 120 345,00 грн.
- № 0000690808 від 07.06.2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 120 345,00 грн.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Судом встановлено, що на сторінках 6 - 26 акту перевірки наводяться дані щодо правових відносин позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ «Метком-інвест», ПП «Дніпротехноплюс» та ПП «Спектран» в період з 01.08.2010 по 31.08.2010. При цьому крім опису господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами наводяться дані перевірок щодо господарських взаємовідносин вказаних контрагентів з іншими підприємствами, такими як ТОВ «Альянс+», ТОВ «Елфра Дисплей», ТОВ «Е-Восток Україна», ТОВ «Будмонополія», ТОВ «Сігурно», з якими підприємство позивача не мало господарсько-правових взаємовідносин. Зокрема вказується наступне:
«операції з продажу товарів на вищевказані підприємства порушують ч. 1.5 ст. 203, ч. 1.2 ст. 215 та ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства».
«підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.»
«діяльність підприємств була спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, що зазначені вище, з метою заниження бази оподаткування з податку на додані вартість та податку на прибуток та несплати відповідних сум податків».
«договори укладені підприємствами відповідно до п. 1.2 ст. 215, п.1.5 ст. 203 ЦК України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.»
«За характером проведених господарських операцій позивач є вигодонабувачем, тобто суб'єктом господарювання, який заявляє до відшкодування суми ПДВ з бюджету, внаслідок здійснення по ланцюгу постачання так званих безтоварних операцій».
На підставі наведених висновків та даних перевірки зазначених підприємств, на сторінках 26-27 відповідач робить висновки про:
1. Порушення п. 1.3, п. 1.8, ст. 1, п. 7.4.1, 7.7.1, 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 та п. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України № 166.
2. Безпідставне віднесення позивача до складу податкового кредиту суми ПДВ - 120511 грн. сформовану за операціями з ТОВ «Метком інцест», ПП «Дніпротехноплюс» та ПП «Спектран».
3. Завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за вересень 2011 року на суму 120 511 грн.
Матеріалами справи встановлено, що 23.06.2010 між позивачем та ТОВ «Метком Інвест» було укладено договір № 771, згідно якого ТОВ «Метком Інвест» взяло на себе зобов'язання виконати підрядні роботи щодо капітального ремонту печі № 33 в цеху № 4. Вказані ремонтні роботи були виконані підрядником у повному обсязі, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2). Оплата за виконані роботи була проведена позивачем у безготівковій формі, шліхом перерахування 17.09.2010 на рахунок ТОВ «Метком Інвест» грошових коштів у сумі 690 728,4 грн. Сплата ПДВ у ціні виконаних робіт підтверджується належним чином оформленими податковими накладними № 135, 136, 138, 140 від 31.08.2010. Вказані обставини були досліджені під час перевірки на підставі наданих документів та описані в Акті перевірки.
07.05.2010 між позивачем та ПП «Дніпротехноплюс» було укладено договір № 542, згідно якого ПП «Дніпротехноплюс» взяло на себе зобов'язання поставити, а позивач прийняти та оплатити продукцію (рукав напорний) в асортименті та за цінами, вказаних в специфікаціях та додаткових угодах. Обумовлений договором товар було поставлено на адресу позивача, що підтверджується товарною накладною РН-0000259 від 09.08.2010. Оплата за виконаний товар була проведена позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування 09.08.2010 на рахунок ПП «Дніпротехноплюс» грошових коштів у сумі 26 520 грн. Сплата ПДВ у ціні товару підтверджується належним чином оформленою податковою накладною № 247 від 09.08.2010. Вказані обставини були досліджені під час перевірки на підставі наданих документів та описані в Акті перевірки.
Також судом встановлено, що між позивачем та ПП «Спектран» було укладено два договори: 20.01.2010 було укладено договір купівлі-продажу № 137, згідно якого ПП «Спектран» взяло на себе зобов'язання передати, а позивач прийняти та оплатити на умовах договору продукцію - органічну плівку вікна проточно-пропорційного детектора. Вказаний товар було поставлено на адресу позивача у повному обсязі, що підтверджується накладною № 28-08-10. Оплата за придбані товари була проведена у безготівковій формі, шліхом перерахування 27.08.2010 на рахунок ПП “Спектран” грошових коштів у сумі 4 820 грн. Сплата ПДВ у ціні товару підтверджується належним чином оформленою податковою накладною № 074 від 18.08.2010. Вказані обставини були досліджені під час перевірки на підставі наданих документів та описані в Акті перевірки.
08.02.2010 було укладено договір № 170, згідно якого ПП “Спректран” взяло на себе зобов'язання виконати підрядні роботи щодо ремонту трансформатора 20 кВА і 5 кВА, а позивач прийняти та оплатити вказані роботи. Ремонтні роботи були виконані підрядником у повному обсязі, що підтверджується актом приймання виконаних робіт № 25/08-10 від 02.08.2010. Оплата за виконані роботи була проведена у безготівковій формі, шляхом перерахування 02.08.2010 на рахунок ПП “Спектран” грошових коштів у сумі 998,4 грн. Сплата ПДВ у ціні виконаних робіт підтверджується належним чином оформленими податковими накладними № 72 від 02.08.2010. Вказані обставини були досліджені під час перевірки на підставі наданих документів та описані в Акті перевірки.
Таким чином, всі наведені господарські договори були фактично укладені у відповідності із вимогами чинного законодавства, були виконані сторонами в повному обсязі та були направлені на настання реальних наслідків - забезпечення поточних господарських потреб підприємства. Спрямованість вказаних правочинів на настання реальних наслідків підтверджується не тільки наявними та наданими до перевірки первинними документами, але і тим фактом, що сторони вказаних правочинів в повній мірі відобразили їх в своєму бухгалтерському та податковому обліку.
Висновок про нікчемність договорів укладених позивачем зроблено з посиланням на висновки актів перевірок інших підприємств - ТОВ “Альянс+”, ТОВ “Елфра Дисплей”, ТОВ “Е-Восток Україна”, ТОВ “Будмонополія”, ТОВ “Сігурно”, з яким ПАТ “ЗФЗ” не мало жодних правових відносин, та обґрунтовано нормами статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вищезазначені висновки податкового органу є незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.
Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів), тобто укладення правочину:
ч. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;
ч. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
ч. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
ч. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.
Згідно статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.
Окрім того, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509 від 04.12.1990 - «Функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій», до функцій податкових органів не входить визнання договорів нікчемними або не визнання операцій по здійсненню таких правочинів господарською діяльністю підприємства та інше.
Отже, твердження про те, що договори укладені ПАТ “ЗФЗ” з підприємствами ТОВ “Метком-інвест”, ПП “Дніпротехноплюс” та ПП “Спектран” в період з 01.08.2010 по 31.08.2010 порушують публічний порядок є необґрунтованим та непідтвердженим, оскільки як вбачається із тексту самих договорів та наданих первинних документів предметом договорів та метою їх укладання було придбання товарів та виконання ремонтних робіт для забезпечення господарських потреб позивача. Вказана мета (забезпечення потреб поточної господарської діяльності суб'єкта господарювання) жодним чином не направлена на порушення публічного порядку, завдання шкоди інтересам держави чи третіх осіб. В свою чергу спрямованість вказаного правочину (договору купівлі-продажу) на настання реальних наслідків підтверджується первинними документами щодо виконання вказаного правочину сторонами в повному обсязі та відображення господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку сторін.
Статті цивільного законодавства, на які робиться посилання в акті перевірки містять ознаки для визнання правочину недійсним, але питання наявності цих ознак потребує оцінювання, доведення та встановлення, що входить до компетенції суду при вирішенні спорів про визнання тих чи інших угод недійсними. Сам по собі перелік ознак дійсності правочину та суб'єктивне розуміння того, яким чином може бути порушено «публічний порядок» не вказує на нікчемність того чи іншого правочину. Тому посилання в акті перевірки на вказані норми не доводить нікчемності договорів, укладених позивачем із підприємствами ТОВ “Метком-інвест”, ПП “Дніпротехноплюс” та ПП “Спектран” в період з 01.08.2010 по 31.08.2010.
Крім того, Верховний суд в узагальненні судової практики розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 зазначає.
Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.
Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Згідно п. 11.Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999, наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладаємої угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. Отже наявність прямого умислу і корисливої мети на ухилення від сплати податків чи заволодіння коштами бюджетного фонду може бути встановлено у фізичної особи, яка підписувала договір. За таких обставин, єдиним допустимим доказом наявності прямого умислу у фізичної особи є обвинувальний вирок суду. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду. В даному випадку в Акті перевірки не вказується про факти порушення кримінальних справ, та про наявність вироку суду відносно посадових осіб підприємств, які на думку податкового органу є «транзит ерами» чи «податковими ямами».
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» вказується наступне -
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Договори купівлі-продажу та підряду, укладені позивачем із підприємствами ТОВ “Метком-інвест”, ПП “Дніпротехноплюс” та ПП “Спектран” в період з 01.08.2010 по 31.08.2010, не відносяться до зазначених правочинів, оскільки об'єктом договорів не були ні державна, ні комунальна власність, ні земля, ні надра, а також об'єктом договору не були об'єкти цивільних прав вилучені або обмежені в цивільному обігу.
Також в Постанові Пленуму ВСУ вказується: При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Таким чином, в даному випадку відсутні підстави вважати укладений між позивачем та його контрагентами договори нікчемним, або для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку.
Судом встановлено, що підприємство позивача віднесло до складу валових витрат витрати пов'язані із придбанням у підприємств ТОВ “Метком-інвест”, ПП “Дніпротехноплюс” та ПП “Спектран” товарів та робіт для потреб власної господарської діяльності, а сплачений у вартості таких товарів та робіт ПДВ правомірно включало вказану суму податку до складу податкового кредиту серпня 2010 року. При цьому підприємство керувалося положеннями чинного на той час Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно з п. 7.4.1. ст. 7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності із п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Пунктом 7.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Отже перевіркою було встановлено, що підприємство позивача здійснило оплату за поставлений товар та роботи на користь постачальників ТОВ “Метком-інвест”, ПП “Дніпротехноплюс” та ПП “Спектран”, в тому числі у вартості товару було сплачено ПДВ, що підтверджується податковими накладними. Таким чином було дотримано всі вимоги законодавства, а саме положення п. 7.2.6, 7.4.1, 7.7.1, п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». В свою чергу постачальники товарів (робіт, послуг) - ТОВ “Метком-інвест”, ПП “Дніпротехноплюс” та ПП “Спектран” повинні були відобразити суму отриманого ПДВ у складі своїх податкових зобов'язань відповідного періоду. Порушень з цього приводу Відповідачем встановлено не було і в акті перевірки не відображено.
Крім того, право платника податків на податковий кредит та бюджетне відшкодування не залежить від податкового обліку інших платників податків, а залежить лише від дотримання вимог Закону України «Про податок на додану вартість» самим платником, який це право реалізує.
Отже враховуючи вищевикладені обставини суд приходить до висновку, що висновки по порушення вказаних норм Закону України «Про податок на додану вартість» по відношенню до позивача як до покупця товарів та робіт, який фактично сплатив ПДВ у ціні товарів (робіт), є неправомірними та безпідставними.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 69-71, 158, 160- 164 КАС України, суд
Адміністративний позов - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000680808 від 07.06.2011 та № 0000690808 від 07.06.2011.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод Феросплав» судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова виготовлена у повному обсязі 01.08.2011.
Суддя /підпис/ О.В. Конишева