справа № 759/1331/20
провадження № 22-ц/824/10641/2020
05 жовтня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.
суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А.,
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-2012» до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання багатоквартирного будинку, прибудинкової території та оплату комунальних послуг, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року у складі судді Ул'яновської О. В.,
встановив:
У січні 2020 Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-2012» (далі - ОСББ «Злагода -2012») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в сумі 46 552,76 грн, інфляційні витрати та 3% річних в розмірі 7 869,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСББ «Злагода-2012» створено в 2012 році власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності від 12 лютого 2003 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 07 лютого 2003 року №188-С/КІ, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .
В період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року відповідач спожив комунальні послуги на суму 46 552, 76 грн, які складаються з послуг по утриманню будинку та прибудинкової території - 18 958,59 грн, та послуг по опаленню - 27 594, 17 грн, при цьому жодного платежу за спожиті послуги не здійснив, що призвело до виникнення заборгованості. При цьому останній не звертався в установленому законодавством порядку з приводу надання неякісних житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території та опалення.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року позов задоволено.
З ОСОБА_1 на користь ОСББ «Злагода-2012» стягнуто заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 46 552 грн 76 коп., інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 7 869 грн 23 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року та направити справу для розгляду по першій інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення і присутності сторін, що призвело до неповного з'ясування обставин справи. Змагальність сторін була відсутня. Принцип пропорційності - врахований недостатньо. Заборгованість стягнута у позовному провадженні, як безспірна.
Вважає, що обставини отримання ним послуг від ОСББ, поширення на нього дії Статуту ОСББ, наявність між сторонами фактичних договірних відносин ґрунтується на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів отримання ним послуг від позивача. Невстановленим фактом також є членство ОСОБА_1 в ОСББ «Злагода-2012», яке він категорично заперечує.
Також зазначив, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року було задоволено його заяву про скасування судового наказу від 05 січня 2014 по справі №2н/759/32/15 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 11 502,91 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року відмовлено у прийнятті заяви ОСББ «Злагода-2012» про видачу судового наказу про примусове стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2013 по 30.06.2015 в сумі 19 415,05 грн з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ «Злагода -2012» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що судом першої інстанції дотримано як принципи змагальності, пропорційності, так і принципи розумності, справедливості, рівності всіх учасників судового процесу. Відповідач не повідомив ні позивача, ні суд про своє місце перебування, яке є відмінним від місця реєстрації. Копію ухвали про відкриття провадження у справі було направлено відповідачу відповідно до вимог Закону. Заяви від відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження, інших заяв та клопотань не надходило.
Відповідачем також не надано доказів на підтвердження звернення до позивача з приводу ненарахування коштів за послуги у зв'язку з його непроживанням в квартирі НОМЕР_1 , яка знаходиться в будинку ОСББ « Злагода-2012», де надаються послуги централізовано, як і те, що він сплачує кошти за дані послуги за фактичним місцем проживання. Факт проходження у його квартирі стояків теплопостачання, по яким теплоносій йде до інших квартир його сусідів, як і утримання прибудинкової території належним чином в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 цього Кодексу особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості в спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст.277 ЦПК України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням завдання цивільного судочинства, предмета спору, ціни позову, складності справи, значення справи для сторін, тощо, судом першої інстанції постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, яку надіслано відповідачу за його встановленим зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 (а.с.75, 83, 85, 86).
Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду першої інстанції не надходило.
Відповідач не був позбавлений можливості надати суду апеляційної інстанції докази на підтвердження обставин, які мають значення для справи, і на які він посилається як на підставу своїх заперечень, проте таким правом останній не скористався.
Відповідно д ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як власник квартири в багатоквартирному будинку, зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі здійснювати плату за отримані послуги з централізованого опалення, по утриманню будинку та прибудинкової території. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 12 лютого 2003 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 07 лютого 2003 року №188-С/КІ (а.с.68).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних із діяльністю об'єднання.
Таким чином, відповідно до положень частини першої статті 17, статті 20, частин шостої, сьомої, восьмої статті 22, частини четвертої статті 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку, функції по утриманню якого і прибудинкової території здійснює об'єднання співвласників, зобов'язані нести витрати по утриманню спільного неподільного майна незалежно від членства в об'єднанні в розмірі затверджених в установленому порядку тарифів.
Відповідно до Протоколу №1 від 03.11.2012, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 створено ОСББ «Злагода-2012».
Відповідно до рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням АДРЕСА_1 (протокол №8 від 28.09.2016) затверджено внесок по утриманню будинку та прибудинкової території в розмірі 4 грн 85 коп. за кв.м. (а.с.26).
Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням АДРЕСА_1 (протокол від 13.12.2018) затверджено тариф на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території для власників житлових приміщень - 6 грн 61 коп. за кв.м. (27-28).
Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням АДРЕСА_1 (протокол від 12.06.2019) затверджено внески на утримання будинку, споруд та прибудинкової території для власників житлових приміщень - 10 грн 25 коп. за кв.м. (а.с.29-30).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З наданого суду розрахунку заборгованості за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року вбачається, що заборгованість відповідача по сплаті за надані послуги по утриманню будинку та прибудинкової території становить 18 958,59 грн, по опаленню квартири - 27 594,17 грн, всього 46 552,76 (а.с.69, 70).
Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростований належними та допустимими доказами.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 сплачував за надані житлово-комунальні послуги матеріали справи не містять.
Окремий договір про надання послуг з централізованого опалення між сторонами не укладався.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи положення ст. 625 ЦК України, встановлені фактичні обставини справи та досліджені докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 5 715,50 грн та трьох відсотків річних, що становлять суму 2 153,93 грн (а.с. 71, 72).
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону № 1875-ІV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: Т. А.Семенюк
І. М. Рейнарт