справа № 758/5357/17
провадження № 22-ц/824/10796/2020
01 жовтня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Климчук Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року про закриття провадження у справі (суддя Васильченко О. В.)
встановив:
15.04.2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства соціальної політики України ( далі - Мінсоцполітики), в якому просив визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати забезпечити його автомобілем згідно вимог Закону в строк до одного місяця.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є особою з інвалідністю І групи, ветераном праці, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Відповідно до п.22 ч.1 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він має право на пільги, а саме на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем) на термін експлуатації до десяти років (з наступною заміною на новий), виплата компенсації на бензин (пальне), ремонт, технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що у вересні 2016 року спливав десятирічний строк експлуатації наданого йому автомобіля, він звернувся до Мінсоцполітики та Головного Управління соціального захисту населення м. Києва з приводу його заміни, на що отримав відмову, що призвело до порушення його права на позачергову безоплатну заміну автомобіля.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Мінсоцполітики про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до того ж суду.
11.10.2019 ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив залучити відповідачем по справі Державну казначейську службу України, яка зобов'язана виділити фінансування на заміну автомобіля. Також просив зобов'язати Державу Україна в особі Мінсоцполітики, Державну казначейську службу України забезпечити позачергову заміну автомобіля, як конституційну гарантію права, без будь-яких обмежень, в строк до одного місяця з дня проголошення рішення суду.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року провадження у справі закрито відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства з метою захисту його порушеного права.
07.07.2020 на вказану ухвалу суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати.
Посилається на ті підстави, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, право на суд та справедливий розгляд справи в розумні строки, а також не дотримано основну засаду цивільного законодавства - верховенство права. Судом не забезпечено соціальну гарантію ветерана війни - особи з інвалідністю І групи та право на розгляд справи в місцевому суді, позбавлено його права судового захисту.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Мінсоцполітики просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Розглянути справу без участі його представника.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається зі місту заявлених позовних вимог, спір виник між позивачем, як особи, що має право на пільги, передбачені п.22 ч.1 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема, на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем з наступною заміною на новий, та відповідачем Мінсоцполітики, на яке покладено обов'язок в реалізації вказаного права.
Листом від 02.02.2017 №84/0/132-17/172 Мінсоцполітики повідомило позивачу, що Департамент соціального захисту осіб з інвалідністю розглянув його звернення щодо сприяння у забезпеченні автомобілем по заяві. Мінсоцполітики забезпечує автомобілями за кошти державного бюджету осіб з інвалідністю, які перебувають на обліку за місцем реєстрації у відповідному структурному підрозділі обласної державної адміністрації. Забезпечення здійснюється відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006р. №999. Згідно з п. 3 Порядку підставою для забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями є заява та документи, визначені п. 34 Порядку. За повідомленням Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації від нього не надходила заява та документи до неї щодо взяття його на чергу для забезпечення автомобілем по заміні (а.с.10 т.1).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, остання не містить зазначення, в порядку якого судочинства позивач звернувся до місцевого загального суду.
Відкриваючи 05 травня 2017 року провадження в даній справі, Подільський районний суд м. Києва виходив з того, що даний спір підлягає розгляду цим судом в порядку цивільного судочинства (а.с.13 т.1).
Закриваючи провадження в даній справі 27 травня 2020 року, Подільський районний суд м. Києва дійшов висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення до суду з даним позовом) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У статті 3 КАС України наведено визначення таких понять: суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За правилами частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій та, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем) на термін експлуатації до десяти років (з наступною заміною на новий), виплата компенсації на бензин (пальне), ремонт, технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацем третім пункту 1 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006р. №999 ( в редакції, що діяла на час звернення до суду з даним позовом) забезпечення автомобілями інвалідів за місцем реєстрації здійснюється Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, відповідними структурними підрозділами соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.
Згідно абзацу 1 пункту 14 цього Порядку, заміна автомобілів, отриманих інвалідами, законними представниками недієздатних інвалідів, дітей-інвалідів через головні управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції, яким групу інвалідності встановлено безстроково, провадиться на підставі заяви інваліда, законного представника недієздатного інваліда, дитини-інваліда після закінчення десятирічного строку експлуатації на підставі раніше виданого висновку облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем без повторного медичного огляду з обов'язковим урахуванням висновку лікувально-профілактичного закладу про спроможність інваліда керувати автомобілем на момент прийняття рішення про забезпечення автомобілем (крім випадків, передбачених пунктом 241 цього Порядку).
Колегія суддів погоджується, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У відносинах, пов'язаних із наданням пільг на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006р. №999, органи, на які покладено функцію забезпечення автомобілями інвалідів, не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації пільг інвалідам війни та прирівняним до них особам.
З огляду на те, що предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про проведення безоплатної заміни автомобіля як інваліду війни І групи, тобто відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а законодавець визначає безоплатне забезпечення автомобілем, як пільгу, яка надається інвалідам війни та прирівняним до них особам, тому даний спір був підсудний загальному місцевому суду, як адміністративному.
Враховуючи ту обставину, що провадження в даній справі відкрито місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, не зважаючи на те, що такі справі за правилами пункту 4 частини 1 статті 18 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.) були підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, з огляду на неможливість на даний час відкриття провадження в даній справі та її розгляд Подільським районним судом м. Києва в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів дійшла висновку про можливість залишення оскаржуваної ухвали без змін.
У відповідності до ч.1 ст.256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Помилкове зазначення судом першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства з метою захисту його порушеного права не відповідає положенням ч.1 ст.256 ЦПК України, проте вказана невідповідність не призвела до неправильного вирішення питання.
Тривалість перебування даної справи в провадженні суду першої інстанції без ухвалення судового рішення по суті пред'явленого позову є порушенням прав позивача на справедливий судовий розгляд, проте вказане порушення не може бути підставою для скасування ухвали суду про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому позивач не позбавлений такого ефективного способу захисту свого права, як звернення до суду першої інстанції з заявою про направлення справи за встановленою підвідомчістю (юрисдикцією).
Доводи позивача в тій частині, що дана справа була прийнята судом до провадження з додержанням правил підсудності, а тому повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, є необґрунтованими.
Вказане правило діє у випадку вирішення питання про передачу справи з одного суду до іншого, яка була прийнята з додержанням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
В даному випадку мова йде про підвідомчість справи, яка передбачає розмежування компетенції судів відповідної юрисдикції (загальні суди, господарські суди, адміністративні суди).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року залишити без змін.
Роз'яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Подільського районного суду міста Києва із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: