06 жовтня 2020 року м. Київ № 320/2991/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 20.03.2020 про накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн за невиконання вимог виконавчого документа (рішення суду) у виконавчому провадженні № 60908716.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова, якою на пенсійний орган накладено штраф, є протиправною та прийнята без врахування усіх фактичних обставин. Зокрема, позивач зауважив, що державний виконавець не взяв до уваги те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у відповідь на постанову про відкриття виконавчого провадження надало відповідь про виконання рішення. Також, позивач зазначив, що він повідомив державного виконавця про те, що виплата перерахованих пенсій на виконання судових рішень здійснюється в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи учасники справи не з'явились.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 витребувано від відповідача належним чином завірену копію виконавчого провадження № 60908716, однак зазначена ухвала відповідачем виконана не була.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Маховою Д.А. прийнято постанову про накладення штрафу від 20.03.2020 ВП № 60908716 з виконання виконавчого листа № 320/6233/18 від 24.05.2019, виданого Київським окружним адміністративним судом.
Позивач листом повідомив головного державного виконавця про виконання судового рішення у справі № 320/6233/18 в частині проведення перерахунку пенсії.
Також, у даному листі було повідомлено головного державного виконавця, що сума доплати буде виплачена ОСОБА_1 в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 649.
При цьому, відповідач зазначив, що виплату заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, на виконання судових рішень здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22.08.2018 № 649.
Вважаючи постанову про накладення штрафу необґрунтованою та такою, що порушує права та законні інтереси управління, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З викладених норм вбачається, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі № 320/6233/18 зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області провести ОСОБА_1 з 16.10.2018 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На підставі вищевказаного судового рішення Київським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист № 320/6233/18 від 24.05.2019, який пред'явлено до виконання.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, про що повідомлено відповідача листом, позивач на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Сума боргу за перерахунком становить 15 245,10 грн., і буде виплачена в подальшому.
Водночас, позивач зазначає, 28.08.2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 "Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" (далі - Постанова № 649).
Пунктом 2 Постанови № 649 передбачено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Враховуючи вищевикладене, сума коштів, по перерахунку згідно рішення суду буде виплачена в порядку, визначеному Постановою № 649 із сум, передбачених Державним бюджетом на виконання судових рішень.
Отже, факт невиконання в повному обсязі рішення суду позивачем не заперечується.
Разом з цим, застосування такого заходу реагування як накладання штрафу на боржника є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Також суд зазначає, що матеріали даної адміністративної справи не містять жодних доказів того, що позивач звертався до суду із заявами про роз'яснення рішення суду та встановлення способу його виконання, що могло б свідчити про вжиття заходів стосовно виконання рішення суду та можливу наявність поважних причин його невиконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.
З огляду на викладене, суд критично оцінює твердження сторони позивача про те, що державним виконавцем було неправомірно винесено постанову про накладення штрафу, оскільки у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, позивач мав право звернутись до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, однак, наданим правом не скористався.
Таким чином, враховуючи на викладене в сукупності, суд приходить до висновку, що в порушення вимог постанови про відкриття виконавчого провадження позивачем не виконано судове рішення у добровільному порядку, а тому, державний виконавець при винесенні постанови про накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн в рамках примусового виконання виконавчого листа № 320/6233/18 діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, які визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, у задоволенні яких слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.