06 жовтня 2020 року № 320/6123/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні позивачу здійснити перерахунок та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 39,51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити позивачу перерахунок та виплатити з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 39,51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести відповідні виплати з урахування раніше сплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що будучи особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримуючи з цього приводу пенсійні виплати, була протиправно позбавлена відповідачем права на перерахунок пенсії в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 за шкоду, заподіяну здоров'ю наслідками ЧАЕС.
Ухвалою від 31 серпня 2020 року суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
29 вересня 2020 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки 19.06.2011 набув чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік, яким передбачено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України на 2012, 2013 і наступні роки. Також, у відзиві наголошено на пропуск позивачем встановленого Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячного стоку звернення до адміністративного суду та додатково відповідач просив суд розгляд справи здійснювати за участю (з викликом) сторін по справі.
Приймаючи рішення щодо вимоги про слухання справи з викликом сторін по справі, суд виходить з наступного.
Згідно статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частин другої, третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У даному випадку предмет позову стосується питання про здійснення позивачу перерахунку та виплати пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а отже, на думку суду, ця справа є незначної складності, оскільки з'ясування обставин не потребує виклику сторін, а заявлені вимоги ґрунтуються підкріпленими належними та допустимими доказами, а тому в задоволенні вимоги відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суд відмовляє.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивач є потерпілою особою від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 27.06.1992. Відповідно до посвідчення № НОМЕР_4 позивач отримує пенсію за віком.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин була не працюючим пенсіонером.
З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про перерахунок та виплату пенсії, у якій просила здійснити перерахунок та виплату пенсії за шкоду заподіяну у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39,51 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 року включно.
За результатом розгляду цієї заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 12.06.2020 № 3230-6016/Г-02/8-1000/20 відмовило позивачу в перерахунку пенсії.
Вважаючи, що такі дії відповідача є протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачеві у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, а також передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплати як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати в Україні.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 39 Закону №796 (в редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4 встановлено статтею 51 Закону №796-XII (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві додаткової пенсії).
Так, абзацом 3 зазначеної статті передбачено, що особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Разом з цим, 14.06.2011 Верховна Рада України прийняла Закон України №3491-VI «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: установити, що у 2011 році норми і положення ст.ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни, ст.ст. 14, 22, 37 та ч. 3 ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Положення п. 4 розділу VІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.
Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інший, ніж передбачений ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету” №745, яка набрала чинності з 23.07.2011, п.п. 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23.07.2011 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення статті 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” підлягають застосуванню лише до 23.07.2011, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №2857-VI та постанови №745.
У подальшому, п. 3 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2012 рік” від 22.12.2011 №4282-VI (набрав чинності 01.01.2012) було встановлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Так, постановою Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 23.11.2011 №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).
Абзацом 1 п. 13 Порядку (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №112 від 25.03.2014) передбачено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, що належать до категорії 1 виплачується у розмірах: особам з інвалідністю І групи - 341,64 грн. - для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015року, розділ “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсій та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлених статями 39 та 51. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39 та 51 Закону №796.
З 3 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39 та 51 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39 та 51 Закону №796, а не Порядком №1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 74820849) та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714).
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому суд відхиляє аргументи відповідача, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4 мала здійснюватись у порядку та розмірі, що встановлені постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210, якою було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд зазначає, що виходячи з принципу пріоритетності Закону №796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, з 01.01.2014 нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, доплата до пенсії за проживання на території радіоекологічного контролю повинні були здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39, 51 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір підвищення до додаткової пенсії та доплати до пенсії за проживання в зоні радіоекологічного контролю позивача був обчислений у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
У той же час, суд зазначає, що після законодавчого делегування Кабінету Міністрів України повноважень по визначенню порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, платежів, передбачених статтями 39, 51 Закону №796, виконання вищевказаного судового рішення припиняється у зв'язку зі змінами в законодавстві та виникненням інших (нових) правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що на території України діють чинні нормативні акти, які є обов'язковими для застосування в правовідносинах, що ними регулюються. При цьому застосування чинних нормативних актів є обов'язковим незалежно від того, чи існують такі, що набрали законної сили, судові рішення про це.
При цьому відсутність у зазначеному вище судовому рішенні кінцевої дати здійснення платежів не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачеві додаткової пенсії та доплати у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі “Ейрі проти Ірландії” констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі “Кйартан Асмундсон проти Ісландії” від 12.10.2004.
У справі “Великода проти України” від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
У даному рішенні суду зазначено, що Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
Згідно вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до положень статей 39, 51 Закону України №796-ХІІ, суд погоджується з доводами позивача, що у вказаний період її пенсія була обчислена у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормами статей 39 та 51 Закону №796, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплатити з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 39,51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести відповідні виплати з урахування раніше сплачених сум.
При цьому, суд вважає не переконливими твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку належних виплат за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року позивач дізналась з листа відповідача від 12.06.2020 № 3230-6016/Г-02/8-1000/20, а з позовом до суду звернулась 17.07.2020, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім цього в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини 1 статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 19.03.2019 у справі №806/1952/18.
Таким чином, позивач не пропустила строк звернення до суду з позовною заявою.
Крім цього, суд також враховує ту обставину, що незважаючи на періодичність пенсійних виплат, визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012, 2013 бюджетних роках відповідним законом делеговано Кабінету Міністрів України.
Водночас лише з 01.01.2014 по 02.08.2018 Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За наведених обставин позивач, отримуючи протягом 3 попередніх років та й у подальшому однаковий розмір доплат, на переконання суду, до моменту звернення до пенсійного органу чи висвітлення питання щодо змін у законодавстві у засобах масової інформації, об'єктивно не міг знати про наявність нетривалого проміжку часу, протягом якого йому належала до виплати інша сума грошових коштів, ніж та, що нараховувалась та виплачувалась суб'єктом владних повноважень.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.06.2020 № 3230-6016/Г-02/8-1000/20 щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39,51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести відповідні виплати з урахування раніше сплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2020.
Суддя Панченко Н.Д.