05 жовтня 2020 р. Справа №480/5375/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просила:
1) визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у Сумській області, викладену в листі від 21.07.2020 № Х-24398-3857/21-20, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області, за межами населених пунктів;
2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області, за межами населених пунктів.
Свої вимоги мотивувала тим, що лист відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Відмітила, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач жодної з них у листі не навів.
Ухвалою суду від 25.08.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому, з урахуванням поданих доказів, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки ГУ Держгеокадастру у Сумській області на звернення позивача листом відмовило у задоволенні поданої позивачем заяви з тих підстав, що відповідно до наказу Держземагентства України №3328 від 15.10.2014 «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014», яким введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 р. № 2/1, згідно якого передбачено обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, Криничанська сільська рада Тростянецької району Сумської області листом №184 від 06.07.2020 висловила свою позицію щодо не погодження надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Крім того, у відзиві зазначив, що вимога зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов'язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.
Представник позивача, не погодившись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві, подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Крім того, також представником позивача було подано до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій представник просив стягнути з відповідача на користь позивача 840,80грн. судового збору та 4000,00грн. професійної правничої допомоги, пов'язаної з розглядом даної справи (а.с.30-34).
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з клопотанням від 22.06.2020, зареєстрованим 01.07.2020 (а.с.19), щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області. До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, а також копія паспорту та ідентифікаційного номеру (а.с.7,9-10).
Листом від 21.07.2020 №Х-24398-3857/21-20 (а.с.8,24) відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до наказу Держземагентства України №3328 від 15.10.2014 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014", яким введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1, згідно з якого передбачено обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, Криничанська сільська рада Тростянецького району Сумської області листом №184 від 06.02.2020 висловила свою позицію щодо не погодження надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. "а" ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Таким чином, відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був у встановлений Земельним кодексом України строк прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру в Сумській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.
Відтак, суд визнає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви, як того вимагає ст.118 Земельного кодексу України, оскільки вищезазначеними нормами права не закріплено за суб'єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. А тому позивачем помилково обрано такий спосіб захисту, як визнання протиправною та скасування відмови, викладеної у листі від 21.07.2020, оскільки цей документ, фактично, є листом-відповіддю, який не є рішенням у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області не прийняло обґрунтованого рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, чим допущено протиправну бездіяльність, вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу не підлягають задоволенню, з підстав їх передчасності, оскільки відсутнє рішення відповідача щодо відмови у наданні такого дозволу.
Крім того, судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17, яка щодо ефективності обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У свою чергу зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проте, наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем в оскаржуваному листі. Однак, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.
Отже, крім того, у цій справі відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу.
Зазначені вище висновки узгоджуються з позицією, висловленою у постановах Верховного Суду у постановах від 10.10.2019 у справі №814/1959/17, від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, від 15.09.2020 у справі №802/2321/17-а, від 16.09.2020 у справі №0240/2834/18-а.
Згідно із частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та приписи наведених вище положень законодавства, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні належного розгляду клопотання позивача від 22.06.2020, зареєстрованого 01.07.2020, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, яка розташована за межами населеного пункту на території Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області та зобов'язати відповідача повторно розглянути таке клопотання позивача та за результатами його розгляду, прийняти рішення у формі наказу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Відтак, зазначені доводи представника відповідача суд не приймає до уваги.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн. та судового збору у розмірі 840,80грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Сумцовим Євгеном Станіславовичем (далі - адвокат, Сумцов Є.С. ).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 22.06.2020, укладеного між адвокатом Сумцовим Є.С. та позивачем, додаток до договору від 31.07.2020, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 23.09.2020, квитанцію від 23.09.2020 про сплату позивачем 4000,00грн., копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги (а.с.6, 31зворот-34).
Згідно п.п.1.2 договору про надання правової допомоги правова допомога в розумінні цього договору полягає в наступному: представництво інтересів ОСОБА_1 в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, у судових органах всіх інстанцій з питань оформлення на її ім'я земельної ділянки в порядку безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га. із земель с сільськогосподарського призначення.
Відповідно до п.2.2.4 вказаного договору позивач зобов'язується сплатити адвокату гонорар та видатки, пов'язані з виконанням доручення.
Розрахунки до говором здійснюються в готівковій та безготівковій формі (п.3.2 вказаного договору).
При цьому, згідно п.1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Сумцовим Є.С. та позивачем 31.07.2020, сторони дійшли згоди щодо порядку оплати наданої правової допомоги з розрахунку 400,00грн. за 1 годину витраченого адвокатом на виконання наданого йому позивачем доручення, а згідно п.2 за виконання доручення, передбаченого договором про надання правової допомоги, позивач зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 4000,00грн., розрахунок якої разом з обсягом наданої правової допомоги викладається в актах приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п.1 акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 23.09.2020 адвокат надав, а позивач прийняв юридичні послуги з правового супроводу та представництва інтересів під час судового розгляду даної справи, згідно розрахунку обсягу та вартості правової допомоги, вказаному у пункті 2 цього Акту.
Так, згідно п.2 вказаного акту обсяг наданої правової допомоги становить:
- надання адвокатом консультації щодо спору (0 год. 30 хв.) на суму 200,00 грн., вивчення та юридичний аналіз чинного законодавства та судової практики у сфері земельного законодавства України, в частині вивчення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства органами місцевого самоврядування (4 год. 30 хв.) на суму 1800,00грн.;
- узгодження правової позиції по справі з позивачем (0 год. 30 хв.) на суму 200,00 грн.,
- підготовка адміністративного позову (2 год. 30 хв.) на суму 1000,00 грн., підготовка відповіді на відзив (2 год. 00 хв.) на суму 800,00 гри з розрахунку витраченого часу 10 год. 00 хв. (вартість однієї години 400,00 грн.).
Загальна вартість послуг адвоката за цим актом складає 4000,00грн. (п.3 вказаного акту).
Згідно квитанції від 23.09.2020 позивачем було сплачено 4000,00грн. за послуги за надання правової допомоги.
Дослідивши зміст поданих позивачем документів, суд відмічає, що перераховані в акті приймання-передачі наданих послуг такі послуги як надання адвокатом консультації щодо спору, вивчення та юридичний аналіз чинного законодавства та судової практики у сфері земельного законодавства України в частині вивчення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства органами місцевого самоврядування, узгодження правової позиції з позивачем у формі окремої позасудової процесуальної процедури не може вважатись окремою послугою правового характеру, оскільки сама суть кваліфікованої правової допомоги передбачає наявність у адвоката спеціальних знань, у тому числі й володіння нормативною базою, однак, вона може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відзиву, тощо.
При цьому, судом враховано, що сама по собі справа є не складною, а спірні правовідносини - не новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Таким чином, з урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерії обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності даної справи та обсягу наданої послуги, а також значення справи для позивача, дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 800грн. (з розрахунку вартості однієї години роботи адвоката 400грн., про яку сторони дійшли згоди), з яких 400грн. - за складання позову та 400грн. - за складання відповіді на відзив.
Крім того, суд вважає за необхідне також стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Сумській області суму судового збору в розмірі 840,80грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 19.08.2020 (а.с.5).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м.Суми, вул.Герасима Кондратьєва, буд.25, код ЄДРПОУ 39765885) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, яка полягає у не здійсненні належного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 22.06.2020, зареєстрованого 01.07.2020, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, яка розташована за межами населеного пункту на території Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.06.2020, зареєстроване 01.07.2020, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, яка розташована за межами населеного пункту на території Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області, та за результатами його розгляду, прийняти рішення у формі наказу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м.Суми, вул.Герасима Кондратьєва, буд.25, код ЄДРПОУ 39765885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 800 (вісімсот) грн. 00коп.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 05.10.2020.
Суддя І.Г. Шевченко