05 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3927/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
24.07.2020 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (далі-відповідач, УСБУ в Полтавській області) про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в СБУ 26.05.2016;
- зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в СБУ 26.05.2016.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 01.04.2003 по 26.05.2016 проходив військову службу в органах СБУ. Наголошував, що під час проходження військової служби в УСБУ в Полтавській області, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2015 році отримав статус учасника бойових дій, а отже, з часу отримання такого статусу набув право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати. Позивач акцентував увагу на тому, що за час проходження військової служби протягом 2015-2016 років додаткову відпустку із збереженням заробітної плати він не одержував, а відповідач компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати не нараховував та не виплачував. Таким чином, на думку позивача, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу УСБУ в Полтавській області, відповідачем не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2016 рік.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.22-27), у якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" для учасників бойових дій. Крім того, протягом особливого періоду військовослужбовці-учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Наголошував на тому, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не підлягає виплаті, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною. Крім того, представник відповідача зазначив, що відповідно до довідки відділу кадрового забезпечення УСБУ в Полтавській області №248 від 12.08.2020 позивач під час проходження військової служби в УСБУ в період з 2015 року по 2016 рік не звертався з відповідними рапортами до керівництва УСБУ щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не звертався з рапортом на момент звільнення в 2016 році щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учасника бойових дій. Також, на думку відповідача, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суд з цим позовом, оскільки останньому стало відомо про затримку проведення з ним розрахунку при звільненні 26.05.2016, у той час як з позовом позивач звернувся 24.07.2020.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби Безпеки України з 08.04.2003 (наказ голови СБУ від 09.04.2003 №11-ос) до 126.05.2016 включно. ОСОБА_1 звільнений з військової служби наказом СБ України від 20.05.2016 №601-ос за підпунктом «в» пункту 61 та підпунктом «б» пункту 62 (за станом здоров'я) та пункту 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України у запас СБУ. Зі списків особового складу Управління виключений з 26.05.2016 наказом Управління СБ України в Полтавській області від 26.05.2016 №171-ос, що підтверджується довідкою Управління Служби Безпеки України в Полтавській області №247 від 12.08.2020 (а.с.35).
Посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_1 , що видане 17.09.2015 Службою Безпеки України підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.7).
З довідки УСБУ в Полтавській області №248 від 12.08.2020 слідує, що ОСОБА_1 за час служби в УСБУ в Полтавській області до керівництва Управління із рапортом стосовно надання йому додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2015 по 2016 рік не звертався. На момент звільнення ОСОБА_1
до відділу кадрового забезпечення із рапортами про надання йому вищевказаної відпустки або грошової компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій, за період з 2015 року по 2016 рік не звертався. У матеріалах архівної особової справи ОСОБА_1 , відповідно до аналізу якої отримана вищевикладена інформація, рапорти із проханням надання вищевказаних відпусток, відсутні (а.с.29).
Також, судом встановлено, що за матеріалами режимно-секретного відділу УСБУ в Полтавській області громадянин ОСОБА_1 в період з дати звільнення з військової служби в СБУ (26.05.2016) до 01.05.2020 зі зверненнями до УСБУ в Полтавській області з питань виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2015 по 2016 рік не звертався, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.30).
01.06.2020 позивач звернувся до начальника Управління СБУ в Полтавській області Є.Борзілова із заявою від 30.05.2020 (вх.№1-230 від 01.06.2020), у якій просив дати вказівку відповідним підрозділам щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2016 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби в СБУ (виключення зі списків особового складу Управління) (а.с.38).
Листом від 12.08.2020 №66/21/7/Ч-230/12 УСБУ в Полтавській області повідомлено позивачу про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2016 роки, оскільки компенсація законодавством чітко не передбачена, у СБУ як у бюджетної установи не було достатніх підстав для її виплати (а.с.16).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2016 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року.
Відповідно до частин 1, 4 та 13 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, військова служба є особливим видом публічної служби та її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII).
Статтями 1 та 2 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" №426-VIII від 14 травня 2015 року, який набрав чинності 06 червня 2015 року, Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2.
Так, статтею 16-2 (в редакції закону, діючій до 14 січня 2020 року) Закону України "Про відпустки" встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За визначенням, наведеним у статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацами 1 та 2 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців, зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
Відповідно до частин 17-19 статті 10-1 Закону №2011-XI в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У свою чергу суть поняття "особливий період" розкрито у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року та Закону України "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому у вказаній статті закону також надано визначення поняттям "мобілізація" та "демобілізація". Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; а демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави. Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права. Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Системний аналіз вищенаведених норм законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 з 2015 року як учасник бойових дій набув право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а з огляду на невикористання додаткової відпустки на час звільнення-на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Суд зауважує, що спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період у зв'язку прийняттям Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, під час якого надання військовослужбовцям додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Разом з тим суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, виходячи з викладеного, позивач, набувши право на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", може реалізувати це право у разі звільнення шляхом отримання грошової компенсації такої відпустки.
Суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що позивач під час проходження військової служби в УСБУ в період з 2015 року по 2016 рік не звертався з відповідними рапортами до керівництва УСБУ щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не звертався з рапортом на момент звільнення в 2016 році щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учасника бойових дій, оскільки саме на роботодавця покладено обов'язок здійснити повний розрахунок із працівником при звільненні, у тому числі й виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а закон не покладає на працівника обов'язку звернутися до роботодавця із відповідними заявами (рапортами) про виплату такої компенсації.
Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача щодо того, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки останньому стало відомо про затримку проведення з ним розрахунку при звільненні 26.05.2016, у той час як з позовом позивач звернувся 24.07.2020, з огляду на наступне.
Суд враховує, що предметом спору у цій справі є правомірність не вчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учаснику бойових дій.
При цьому правомірність наказу про звільнення позивача з військової служби, як і наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу під сумнів не ставиться.
За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 розтлумачено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з підпунктом 2.2.12 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, що затверджена наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством відносяться до оплати за невідпрацьований час, яка у свою чергу належить до складу фонду додаткової заробітної плати.
Зважаючи на те, що грошова компенсація за невикористання щорічної додаткової відпустки входить до структури заробітної плати працівника, а тому з урахуванням приписів частини 2 статті 233 КЗпП позов про стягнення (нарахування та виплату) такої компенсації може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на те, що позивач має право на отримання додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", враховуючи те, що позивачу під час проходження служби не надавалася додаткова відпустка як учаснику бойових дій, а під час звільнення з військової служби не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні цієї відпустки за 2015-2016 роки, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не спростовано доводи позивача щодо наявності підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, а отже не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо не вчинення цих дій.
раховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в СБУ 26.05.2016, а також зобов'язати Управління Служби безпеки України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в СБУ 26.05.2016.
Отже, позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення судових витрат суду не надано, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 39, м. Полтава, ідентифікаційний код 20001651) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби Безпеки України в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.05.2016.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 39, м. Полтава, ідентифікаційний код 20001651) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в СБУ 26.05.2016.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко