Справа № 420/6923/20
02 жовтня 2020 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо зменшення розміру пенсії позивача;
- зобов'язати відповідача виплачувати позивачу пенсію в раніше встановленому розмірі 13211,18 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за недоплачену частину основного розміру пенсії з 01.05.2020 року по день ухвалення рішення суду;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо зменшення розміру заборгованості за недоплачену частину основного розміру пенсії позивачу за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 року;
- стягнути з відповідача заборгованість за недоплачену частину основного розміру пенсії з 25.01.2017 року по 11.06.2018 року в розмірі 27471,59 грн. на користь позивача.
Ухвалою суду від 03.08.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду в м. Одесі від 26 лютого 2018 року по справі № 522/13690/17 (а.с.8-10), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (а.с.11-14), зокрема:
- позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- «про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії» в частині вимог за період з 29.09.2015 року по 24.01.2017 року залишено без розгляду;
- позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- «про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії», - задоволено частково;
- визнано протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, винагороди за участь в АТО, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексація;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії згідно Довідки про нараховане грошове забезпечення № 448 від 13.05.2017 року, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед звільненням з військової служби, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі, який обчислюється з грошового забезпечення до складу якого включені щомісячна додаткова грошова винагорода, винагорода за перебування в зоні АТО, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація, винагорода за виконання поставлених бойових завдань на території противника,які отримував ОСОБА_1 протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби;
- зобов'язано Головне територіальне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 25.01.2017 року;
- в іншій частині позову відмовлено.
Відповідачем проведено перерахунки пенсії за пенсійною справою № 1501017525 - Міноборони пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (а.с.47зв.-50):
- 17 серпня 2018 року перерахована з 1 січня 2017 року: підстава перерахунку - рішення суду (пост.ОААС - 12.06.18, ріш.Прим р/с - 26.02.18); з 01.09.2018 - 13211,18 грн.;
- 17 серпня 2018 року перерахована з 1 лютого 2017 року: підстава перерахунку - рішення суду; з 01.09.2018 - 13211,18 грн.;
- 28 серпня 2018 року перерахована з 1 травня 2017 року: підстава перерахунку - рішення суду; з 01.09.2018 - 13211,18 грн.;
- 28 серпня 2018 року перерахована з 1 серпня 2017 року: підстава перерахунку - рішення суду; з 01.09.2018 - 13211,18 грн.;
- 28 серпня 2018 року перерахована з 1 жовтня 2017 року: підстава перерахунку - рішення суду; з 01.09.2018 - 13211,18 грн.;
- 17 серпня 2018 року перерахована з 1 вересня 2018 року: підстава перерахунку - рішення суду; з 01.12.2018 - 8132,75 грн.
Листом № 4926-4743/К-02/8-1500/20 від 15.06.2020 року (а.с.5-6) відповідач на заяву позивача щодо проведення перерахунку та виплати пенсії за рішенням суду, яка надійшла до відповідача 01.06.2020, повідомив останнього, зокрема, що:
- головним управлінням на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.02.2018 по справі № 522/13690/17, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018, ОСОБА_1 17.08.2018 проведено перерахунок пенсії по інвалідності з 25.01.2017 згідно з довідкою від 13.05.2017 № 448 про нараховане грошове забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, винагороди за перебування в зоні проведення АТО, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації грошового забезпечення та винагороди за виконання постановлених бойових завдань на території противника, які отримані протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби;
- судові рішення виконуються органами Пенсійного фонду України в межах покладених зобов'язань;
- у випадках, коли в рішенні суду не визначено кінцевої дати періоду, за який слід здійснити перерахунок пенсії, виплата за рішенням судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжується до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача;
- розмір пенсії позивача на виконання судового рішення обчислено до дати проведення перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто до 01.01.2018, тому сума заборгованості, яка надавалась позивачу раніш, визначена помилково;
- розмір пенсії позивача з урахуванням рішення суду з 01.01.2020 по теперішній час становить 10818,70 грн.;
- нарахована доплата пенсії за період з 25.01.2017 по 31.12.2017 в сумі 63654,98 грн. зарахована на поточний рахунок позивача по додатковій відомості 25.05.2020 відповідно до протоколу від 19.05.2020 № 23 засідання Комісії з питань погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо зменшення розміру пенсії позивача та щодо зменшення розміру заборгованості за недоплачену частину основного розміру пенсії позивачу за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 року, позивач звернувся до суду з вищенаведеними позовними вимогами.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, оскаржена позивачем бездіяльність щодо зменшення розміру пенсії позивача та щодо зменшення розміру заборгованості за недоплачену частину основного розміру пенсії позивачу за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 року - допущена відповідачем при виконанні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року по справі № 522/13690/17, може бути оскаржена відповідно до статті 383 КАС України.
Такий порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості тощо, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Тобто, якщо позивач вважає, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року по справі № 522/13690/17, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відтак, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості пенсії з тих самих підстав) і між тими самими сторонами, суд дійшов висновку, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі № 522/13690/17 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі № 420/6923/20.
Крім того, у цій справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов'язковість судового рішення. Крім того, у статті 129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційним Судом України у рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012, зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року наголосив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.
Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.
Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
Так, суд враховує позицію ЄСПЛ висловлену у рішенні у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України №40450/04 п. 46), згідно з якою, від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), №8415/02, п. 19; у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43); у таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, п. 68)
Також суд бере до уваги інші висновки, які сформовані у практиці ЄСПЛ: визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (Ромашов проти України, № 67534/01, п.п. 39-46; Дубенко проти України, № 74221/01, п.п. 42-51; Козачек проти України, № 29508/04, п.п. 29-33; Деркач та Палек проти України, заяви № 34297/02 та № 39574/02, п.п. 35-51, Шмалько проти України, № 60750/00, п.п. 41-57; Сокур проти України, № 29439/02, п.п. 30-37; Крищук проти України, № 1811/06, п.п. 48, 54; Войтенко проти України, № 18966/02, п.п. 37-54; Жовнер проти України, № 56848/00, п.п. 33-56.
Враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості - підлягає закриттю.
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року по справі № 501/2172/15-а (адміністративне провадження № К/9901/24215/18) тощо.
Керуючись ст.ст. 238, 239, 242, 243, 248, 256, 263, 294, 295, п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України, суд -
вирішив:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суддя М.Г. Цховребова
.