Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 вересня 2020 р. Справа№200/5455/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича, розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, відповідно до якого просила суд: визнати дії відповідача щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорту у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від «26» червня 1992 року № 2503- XII із наступними змінами та доповненнями - незаконними; зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 , у зв'язку із її відмовою із релігійних мотивів від паспорту у формі пластикової картки типу ID-1, паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від «26» червня 1992 року №2503-ХІІ із наступними змінами та доповненнями із вилученням (без передачі) будь - яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, із вилученням (без формування, присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), із вилученням відцифрованого підпису (без відцифрованого підпису) особи, із вилученням відцифрованого образу обличчя, (без відцифрованого образу обличчя) особи, із вилученням відцифрованих відбитків (без відцифрованих відбитків) пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного Реєстру.
Ухвалою від 15 червня 2020 року суд відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 13 липня 2020 року.
09 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
13 липня 2020 року розгляд справи відкладено на 27 липня 2020 року.
14 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву.
27 липня 2020 року в судовому засіданні суд зобов'язав відповідача надати додаткові пояснення, розгляд справи відкладено на 04 серпня 2020 року.
31 липня 2020 року засобами поштового зв'язку до суду надійшли пояснення відповідача, витребувані в судовому засіданні 27 липня 2020 року.
04 серпня 2020 року суд в судовому засіданні зобов'язав відповідача надати додаткові докази, розгляд справи відкладено на 08 вересня 2020 року.
07 вересня 2020 року до суду надійшла заява позивача про відкладення судового засідання у зв'язку з її хворобою.
08 вересня 2020 року до суду надійшла заява відповідача про відкладення судового засідання у зв'язку з захворюванням його працівника на гостру респіраторну хворобу COVID-19 спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 метою запобігання поширенню вказаної хвороби.
08 вересня 2020 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 21 вересня 2020 року.
21 вересня 2020 року позивачем надано до суду письмові пояснення з приводу її хвороби та неможливості надати підтверджуючі документи.
21 вересня 2020 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 29 вересня 2020 року та витребувано у відповідача письмові пояснення щодо обставин та підстав отримання ID-паспорту позивачем та копії документів, наданих позивачем для оформлення ID-паспорту.
25 вересня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшли письмові пояснення щодо виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі № 200/5455/20-а.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №1455-384010-2017 від 08.04.2017: АДРЕСА_1 .
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом обгрунтовуючи це тим, що вона особисто звернулась 29 квітня 2020 року до Слов'янського міського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, який являється територіальним підрозділом №1455 Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області і не є самостійною юридичною особою, із заявою щодо видачі їй паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до пункту №3 зазначеного вище Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки зразка 1994 року обумовлено її віросповіданням та релігійними переконаннями.
Листом від 07.05.2020 року, вихідний №1402.58-1208/1402.58.1-20 Слов'янського міського Відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області ОСОБА_1 було відмовлено у наданні паспорту у формі книжечки, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 із наступними змінами та доповненнями, та зазначено, що відповідально до абзацу п'ятого пункту №3 вищевказаної Постанови «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, Постанови Кабінету Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту № 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 - Державна міграційна служба України, до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Позивач зазначила, що Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591, який набрав чинності 21.06.2019 року, встановлено що для оформлення паспорта заявник подає документи, перелік яких визначено вищевказаним Тимчасовим порядком, у числі яких є заява встановленого зразка та Рішення суду.
Також, відповідач зазначив, що позивачем раніше було надано згоду на обробку персональних даних, що не відповідає обов'язковим ознакам типової справи, визначених у постанові суду, винесеної за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду зразкової справи № 806/3265/17, на яку позивач посилалась в своїй заяві. Відповідач зазначив, що в цій справі предметом спору є вимоги щодо неправомірної відмови відповідача (територіальний орган ДМС України) у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних (в ЄДДР) та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Позивач вважає, що територіальні підрозділи Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області можуть оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки виключно у разі подання документів, перелік яких встановлено Тимчасовим порядком та на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Позивач зазначає, що таким чином, на сьогодні в Україні є чинними дві самостійні групи нормативно-правових актів, які передбачають можливість отримання громадянином України паспорту, як у формі паспортної книжки так і у формі ID - картки.
Позивач вважає, що можливість отримання людиною паспорту громадянина України у формі паспортної книжки передбачена як законом, так і підзаконними нормативними актами, можливість отримання паспорту у формі ID - картки передбачена тільки підзаконним нормативним актом.
Позивач зазначає, що для неї як глибоко віруючої християнки, неприпустиме ототожнення її імені з цифровим ідентифікатором, а примушення глибоко віруючої людини до прийняття цифрового ідентифікатора є прямим та грубим порушенням її Конституційного права на свободу світогляду та віросповідання, закріпленого в статті 35 Конституції Укарїни.
Відповідач з позовом не погоджуються та заперечує проти його задоволення, з огляду на те, що ОСОБА_1 Слов'янським МВ ГУ ДМС в Донецькій області 27.03.2017 документована паспортом громадянина України (у формі ID-картки) № НОМЕР_1 , який було оформлено за допомогою засобів ЄДДР. Зазначений паспорт вона отримала 08.04.2017 та користується ним дотепер.
Відповідач зазначає, що позивачу присвоєно унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) № 19960731-03362.
Відповідач вважає, що доводи позивача повністю спростовуються фактичними обставинами отримання паспорта громадянина України позивачем, а ОСОБА_1 не потребує повторного присвоєння унікального номеру запису та внесення персональних даних в ЄДДР та вказане свідчить про фактичну відсутність відмови позивача від користування паспортним документом, оформленого за допомогою електронних засобів ЄДДР та безпідставність позовних вимог, щодо зобов'язання ГУ ДМС в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ без присвоєння УНЗР в ЄДДР.
Відповідач зазначив, що жодним з нормативно-правових актів, які регламентують порядок обміну паспорта громадянина України можливість обміну паспорта у формі ІD-картки на паспорт зразка 1994 року (у формі паспортної книжечки) не передбачено, а дана справа, взагалі не відповідає обов'язковим ознакам типової справи, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018.
На думку відповідача, незгода позивача з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, у порівнянні з тим, яке їх правове регулювання було раніше, а також небажання виконувати приписи законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України із згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб'єкта владних повноважень, як і не може бути для особи підставою, для того щоб не виконувати/не дотримуватися приписів законодавства.
В додаткових поясненнях відповідач зазначив, що обмін і видача паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі паспортної книжечки) регламентується Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ) та Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 червня 2019 року № 456, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 р. за № 620/33591. Жодним з нормативно-правових актів, які регламентують порядок обміну паспорта громадянина України можливість обміну паспорта у формі ID-картки на паспорт зразка 1994 року (у формі паспортної книжечки) не передбачено.
Судом встановлено, що при вчиненні оскаржуваних дій відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України у Донецькій області діяв в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області, який є його відокремленим стурктуним підрозділом без статусу юридичної особи.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини справи визнаються відповідачем і підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зідно ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Дослідивши оскажувану відповідь про відмову відповідача №1402.58-1208/1402.58.1-20 від 07.05.2020 року щодо задоволення вимог заяви позивача від 29.04.2020 року, суд вбачає, що вона вмотивована тим, що до заяви не додано рішення суду та тим, що позивчем вже надано згоду на обробку персональних даних.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 8, 10 Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO, Doc. N 9303). Паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012 року (далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у тому числі паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки вперше регламентується наступними нормативно-правовими актами.
Пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, також затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745 (далі - Порядок № 302).
Відповідно до п.6 Порядку №302, обмін паспорта здійснюється у разі: зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; закінчення строку дії паспорта; непридатності паспорта для подальшого використання; якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Пунктом 1 розділу IV Тимчасового порядку оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, який набрав чинності 21.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок), обмін паспорта здійснюється в разі: зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
З аналізу вказних норм суд вбачає, що для осіб, які бажають отримати паспорт книжку зразка 1994 року з 07.06.2019 року встановлено додаткову обов'язкову вимогу - надання рішення суду про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Також, з аналізу зазначених положень вбачається, що за бажанням особа може обміняти паспорт-книжечку зразка 1994 року на паспорт в формі ID - картки, однак законодавчо не передбачено обмін паспорту в формі ID - картки на паспорт-книжечку зразка 1994 року.
Суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, вбачається, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Враховуючи викладене, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Щодо позовних вимог позивача відносно вилучення будь-яких даних про неї з Єдиного державного демографічного реєстру, із вилученням унікального номеру запису у Реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців та доводів відповідача про те, що позивач надала згоду на обробку персональних даних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 4 Закону № 5492-VI, єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 6 ст. 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.
Відмова заявнику у внесенні інформації до Реєстру, у тому числі у виправленні, поновленні та анулюванні внесеної інформації, може бути оскаржена в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Відповідно до ст. 3 Закону № 5492-VI, біометричні дані - сукупність даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри - відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).
Згідно ч. 7 ст. 21 Закону № 5492-VI, до паспорта громадянина України вносяться у тому числі: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист персональних даних» 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI), цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Згідно ст. 2 Закону № 2297-VI, згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Відповідно до ч. 1 , п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI, особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними. Суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 15 № 2297-VI, персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону.
Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 р. № 784, затверджено Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (далі - Порядок №784).
Згідно п. 31 Порядку №784, доступ до інформації, що міститься в Реєстрі, в установленому порядку здійснюється уповноваженими суб'єктами після відповідної авторизації із збереженням інформації про особу, яка здійснила такий доступ, введені запити, витяги, час, дату, підстави для зміни, перегляду, передачі та видалення або знищення персональних даних та іншої технологічної інформації.
Здійснивши системний аналіз наведених норм, суд дійшов висновку, що надана позивачем згода на обробку персональних даних може бути відкликана нею, а відповідні персональні дані можуть бути видалені, у тому числі з Єдиного державного демографічного реєстру (зокрема і за рішенням суду).
Враховуючи викладене доводи відповідача про те, що висновки зразкової справи, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи суд вважає помилковими, оскільки ненадання згоди на обробку персональних даних так як і відкликання такої згоди, право на яке надано позивачу п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI, мають на меті невнесення/видалення персональних даних до/з відповідних автоматизованих баз обробки інформації, реєстрів тощо, у тому числі Єдиного державного демографічного реєстру, тобто відсутність такої інформації в цих автоматизованих базах даних.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи та, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Такі висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача на користь позивача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №1455-384010-2017 від 08.04.2017: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорту у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від «26» червня 1992 року № 2503- XII із наступними змінами та доповненнями.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області оформити та видати ОСОБА_1 , у зв'язку із її відмовою із релігійних мотивів від паспорту у формі пластикової картки типу ID-1, паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від «26» червня 1992 року №2503-ХІІ із наступними змінами та доповненнями з вилученням будь-яких даних про неї з Єдиного державного демографічного реєстру, із вилученням унікального номеру запису з Єдиного державного демографічного реєстру, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 28 вересня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко