ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 жовтня 2020 року м. Київ № 640/18441/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві щодо відмови виплачувати ОСОБА_1 надбавку до пенсії згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 по справі №2а- 3278/2006;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 надбавку до пенсії згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 по справі №2а- 3278/2006;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 недоплату до пенсії згідно довідки, яку має надати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що склалася за період з 1 липня 2019 року, і цю надбавку виплачувати у подальшому з кожним підвищенням прожиткового мінімуму;
- виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за нанесену моральну шкоду у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів згідно статті 56 Конституції України.
В обгрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати його пенсію з підвищенням прожиткового мінімуму, починаючи з 1 липня 2019 року, згідно з постановою Фастівського суду, і робити такий перерахунок у подальшому зі зміною прожиткового мінімуму, але отримав відмову відповідача щодо перерахунку пенсії. Зазначено, що з 1 липня 2019 року на виконання постанови Фастівського суду підвищення до пенсії досі не отримує, що підтверджується розрахунками пенсії за вислугу років від 10.06.2019 та від 31.07.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 №2а-3278/2006 Позивачу виплачується підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого згідно Закону України «Про Державний бюджет України». Наголошено, що рішення суду виконується Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безстроково та відповідно до приписів її резолютивної частини. Зміна умов пенсійного забезпечення особи після виконання рішення суду може відбутися лише згідно діючого законодавства України. Правових підстав для начислення нового підвищення до пенсії позивача у 2019 році у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком відсутні. Зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» встановлено порядок та умови перерахунку пенсії з 01.01.2018 та відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачу з урахуванням грошового забезпечення у новому розмірі, зазначеному у довідці уповноваженого органу, у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.
Також відповідачем зазначено, що доводи наведені позивачем не підтверджують завдання йому моральної шкоди оскільки дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві по здійсненню виплати та перерахунку пенсії позивача відповідають законодавчо покладеним функціям.
Також відповідачем надано суду копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з 10.09.1996.
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 у справі №2а-3278/2006 Київський міський військовий комісаріат зобов'язано ОСОБА_1 нараховувати та виплачувати в подальшому підвищення до пенсії виходячи із мінімальної пенсії за віком, розрахованої виходячи з розміру поточного прожиткового мінімуму затвердженого Законами України та здійснювати перерахунок та виплату призначеної пенсії при збільшенні розміру прожиткового мінімуму, як учаснику бойових дій на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком розрахованого з поточного прожиткового мінімуму, затвердженого Законами України.
За посиланням позивача, з 01.07.2019 підвищення до пенсії, згідно з постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 у справі №2а-3278/2006 він не отримує, у зв'язку з цим, останній звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив перерахувати його пенсію згідно з постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 у справі №2а-3278/2006 з підвищенням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з 01.07.2019.
Листом від 11.09.2019 №200612/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 по справі №2а-3278/2006 позивачу проводиться виплата підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого згідно Закону України “Про Державний бюджет України ”. Зазначено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 №2939-IV, який набрав чинності з 01.01.2006, частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: "Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність". На підставі зазначеного відсутні підстави для подальшого перерахунку підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вказуючи на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Водночас, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання регламентовані приписами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Зі змісту адміністративного позову випливає, що позивач фактично оскаржує порядок виконання судового рішення, однак звертається до суду з позовом про визнання дій відповідача неправомірними.
Відповідно до частини четвертої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку Законом «Про виконавче провадження».
Суд зазначає, що порядок виконання рішення - це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити сторонам, державному виконавцеві, іншим суб'єктам владних повноважень у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення способу (заходів) виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов'язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
З системного аналізу норм чинного законодавства випливає, що на відповідних суб'єктів владних повноважень (незалежно від того, чи залучалися вони до участі у справі) можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення. Забезпечення виконання рішення - це вчинення конкретних дій для надання практичної допомоги у виконанні судового рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Сторони повинні виконати рішення добровільно. Для цього достатньо постанови чи ухвали суду.
З огляду на зазначене, суд зазначає, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вчинення дій, направлених на виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання відповідача забезпечити реальне виконання постанови суду розцінюються судом саме як втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
З'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази суд зазначає, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки на спірні правовідносини поширюється спеціальне законодавство, пов'язане з виконанням судового рішення.
Враховуючи вищенаведене, посилання позивача на протиправність дій відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за моральну шкоду, суд зазначає наступне.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 та №1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Під час розгляду даної справи позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачем дій, які б були спрямовані на спричинення йому моральної та матеріальної шкоди, приниження його честі та людської гідності чи обмеження можливості у задоволені особистих соціальних потреб, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також відсутні.
Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.