ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 червня 2020 року №640/9453/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неналежного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18 в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суми пенсійного забезпечення в належному розмірі, без перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення відповідно до діючих окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентної надбавки за вислугу років, а також обмеження суми пенсійного забезпечення позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, за період з 01 січня 2018 року по день звернення до суду - протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру, виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення, враховуючи відповідні діючи оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії та щомісячну додаткову винагороду для льотного складу 100% від суми місячного грошового забезпечення в розмірах, визначених на підставі відповідних діючих окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентної надбавки за вислугу років, за період починаючи з 01 січня 2018 року по день звернення до суду, з урахуванням проведених раніше частково виплат (з 01 січня 2018 року по 31 травня 2019 року) у розмірі 1016091, 72 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховувати та виплачувати щомісячну пенсію ОСОБА_1 в розмірі 73956,24 грн. щомісячно, визначеному згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01 вересня 2011 року на виконання постанови Солом'янського районного суду міста Києва у справі №2-а-5900/11, як вказує позивач, останньому встановлено пенсійну виплату у розмірі 90% з відповідних сум грошового забезпечення, яку постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2015 року у справі №752/10486/15-а зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виконувати.
Крім того, як вказано у позовній заяві, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язано провести перерахунок та виплату пенсії позивача з 01 січня 2018 року, виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії та щомісячну додаткову винагороду для льотного складу 100% від суми місячного грошового забезпечення в розмірах, установлених законодавством.
Позивач вказує, що після набрання законної сили рішенням суду, він неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідними заявами щодо виконання рішення суду, у листах управління зазначало про здійснення перерахунку пенсії позивачу в межах покладених судом зобов'язань та про те, що перегляд розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно із нормативними документами, що втратили чинність, в рішенні суду не вбачається.
Також, у позовній заяві зазначено, що відповідачем встановлено пенсійну виплату у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення на загальну суму 27922,40 грн., проте, на переконання позивача, відповідачем здійснено перерахунок пенсії на виконання рішення суду не в повному обсязі, а також обмежено її розмір десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У зв'язку з невиконанням рішення суду, як вказує позивач, останній звернувся до органів державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду.
29 січня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58222167 щодо примусового виконання вказаного вище рішення суду, але, як зазначає позивач, в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази своєчасного, повного й належного виконання рішення суду.
За твердженнями позивача, розмір його пенсійної виплати має складати 73956,24 грн., тому відповідач має здійснити перерахунок саме виходячи з цієї суми без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 січня 2018 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача, що полягають у виплаті пенсії не в повному обсязі на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що відповідач здійснив позивачу перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, тому, за твердженнями представника відповідача, відповідач при здійсненні перерахунку пенсії позивача діяв у порядок та спосіб визначені законодавством.
Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18, управлінням у січні 2019 року позивачу проведено перерахунок його пенсії з 01 січня 2018 року в порядку, встановленому цим рішенням, виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення 27922,40 грн., враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії та щомісячну додаткову винагороду для льотного складу 100% від суми грошового забезпечення в розмірах, установлених законодавством, проте, як стверджує представник відповідача, чинним законодавством передбачено, що органи Пенсійного фонду України не виконують функції з визначення розміру грошового забезпечення чи окремих його складових для обчислення пенсії, а тому у відповідача відсутні підстави для перерахунку не діючих додаткових видів грошового забезпечення.
Також, представником відповідача у відзиві на позовну заяву зазначено, що виплата пенсії з обмеженням її максимального розміру передбачена чинним законодавством, а тому у відповідача відсутні підстави для її виплати позивачу без її обмеження.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з твердженнями представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 є пенсіонером, якому призначена пенсія за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 січня 2011 року.
Згідно з наданою суду копією рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, а саме,
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії та щомісячної додаткової винагороди для льотного складу 100% від суми місячного грошового забезпечення в розмірах, установлених законодавством;
- присуджено здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати у розмірі 1409,60 грн. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
21 січня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист щодо примусового виконання вказаного вище рішення суду.
29 січня 2019 року, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58222167 щодо примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18, у пункті 2 резолютивної частини якої, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 11 лютого 2019 року №27961/07 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про передачу виконавчого листа №826/8501/18, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 21 січня 2019 року для добровільного виконання до відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №21 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розрахунку пенсії за вислугу років станом на 14 лютого 2019 року позивачу здійснено перерахунок пенсії, виходячи з 90% сум грошового забезпечення (вислуга років 40) у розмірі 25130,16 грн., з урахуванням таких видів грошового забезпечення: посадовий оклад 8740,00 грн., оклад за військове звання 1480,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 5110,00 грн. та таких додаткових видів грошового забезпечення: доплата, вчене звання (старший науковий співробітник) 25%, надбавка за кваліфікацію, льотчик/штурман 1 клас 12%, науковий ступінь кандидата наук 15% 15%, робота з таємними виробами, носіями, документами 15% 15%, надбавка за особливо важливі завдання 50%, ноус в екіпажах бойових машин, літаків, вертольотів, суден та інші 35%, премія % на загальну суму 12592,40 грн.
Також, з вказаного розрахунку вбачається, що підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії 14970,00 грн., попередньої суми пенсії 13720,86 грн. та підвищення 936,86 грн. (75% від 1249,14 грн.), становить 14657,72 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Пенсійного фонду України зі зверненнями, у відповідь на які Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 22 лютого 2019 року №3770/03/Б-1663 та Пенсійний фонд України листом від 19 квітня 2019 року №7594/Б-11 повідомили позивача про те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведено перерахунок пенсії, виходячи з 90% грошового забезпечення 27922,40 грн., з урахуванням вимог частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також зазначено, що судове рішення виконане в межах покладених зобов'язань.
Вважаючи, що відповідачем порушені права та інтереси позивача в частині виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18 не в повному обсязі та виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Як вже зазначалось судом, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі №826/8501/18 зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії та щомісячної додаткової винагороди для льотного складу 100% від суми місячного грошового забезпечення в розмірах, установлених законодавством.
При цьому, мотивувальна частина судового рішення містить посилання на те, що перерахунок пенсії має здійснюватись з врахуванням положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Слід зазначити, що порядок обчислення розміру пенсії встановлений вказаним Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Позивач не погоджується з діями відповідача в частині виконання рішення суду не в повному обсязі.
В той же час, відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить про те, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а та в постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі №816/2026/18.
Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку про те, що процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а звернув увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі.
При цьому, наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
За приписами частини 6 цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Слід також врахувати і те, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З урахуванням вищевикладеного та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Тому, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/1517, від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а.
Більш того, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) вказано, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
При цьому, вказаний Висновок, окрім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Більш того, суд звертає окрему увагу на те, що позивач звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявами в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та ухвалами суду від 28 лютого 2020 року та від 14 липня 2020 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87955393, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90365253) зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі № 826/8501/18 у місячний строк з моменту отримання копії даної ухвали.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії, зокрема, визнати протиправними дії щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі 826/8501/18 в повному обсязі та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії на виконання цього рішення суду задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром пенсійної виплати та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії без її обмеження, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 3 статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, чинній з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 16 квітня 2020 року №620/1285/19..
Таким чином, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
При цьому, передбачені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, який набрав чинності в даній частині з 01 жовтня 2011 року.
В той же час, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Як було встановлено судом, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01 вересня 2011 року отримує пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відтак обмеження, передбачені вказаною вище нормою Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, не поширюються на позивача, оскільки пенсія йому призначена до набрання ним чинності.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» після проведеного перерахунку з 01 січня 2018 року, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій управління щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 січня 2018 року.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено наявність правових підстав для обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром, що свідчить про протиправність дій останнього в цій частині, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи, що позовні вимоги задоволені частково, а матеріалами справи підтверджено, що останній сплатив при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2305,20 грн., суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 768,40 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 січня 2018 року.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко