Номер провадження 22-ц/821/1176/20 Справа № 700/3914/15-ц Категорія: 304090000 Головуючий по 1 інстанції Добриднюк Н.О. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О.М.
01 жовтня 2020 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Новікова О.М.,
Храпка В.Д., Вініченка Б.Б.,
за участю секретаряЧуйко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики -
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 , посилаючись на те, що він є спадкоємцем 1/2 частки у спадщині, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_4 .
24.05.2012 ОСОБА_4 надала в позику відповідачці ОСОБА_3 3000,00 дол. США по курсу в національній валюті терміном на 6 місяців під 5% на місяць із щомісячною сплатою відсотків. За спливом шести місяців розрахунок 3000,00 дол. США сплачується по курсу в національній валюті.
01.06.2012 ОСОБА_4 надала в позику ОСОБА_3 1200,00 дол. США під 5% щомісячно терміном дії на 6 місяців 2012 року. Через 6 місяців 1000,00 дол. США зобов'язалась розрахуватись по курсу в національній валюті.
ОСОБА_3 не повністю розрахувалась за обома договорами позики, хоч сплачувала заборгованість частинами як самій ОСОБА_4 за її життя, так і після смерті кредитора самому ОСОБА_2 , як правонаступнику померлої.
Посилаючись на те, що позивач є спадкоємцем позикодавця, і його частка у спадщині складає 1/2 частину, тому просив стягнути на свою користь із відповідачки половину заборгованості за договором позики від 24.05.2012 в сумі 84116,79 грн., та за договором позики від 01.06.2012 у сумі 33031,00 грн.
Крім того, просив стягнути із відповідачки на свою користь понесені судові витрати.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 08 грудня 2015 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 24.05.2012 заборгованість на загальну суму 84116,89 грн.
За договором позики від 01.06.2012 стягнуто борг в сумі всього 33031,00 грн.
Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог. Відповідачка не оспорювала договори позики, не надала підтверджень виконання своїх зобов'язань з договорами, своїх розрахунків не навела, розмір заборгованості не спростувала.
На вказане рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , чоловік відповідачки, як особа, яка не брала участі у справі, проте яка вважає, що оскаржуване рішення впливає на інтереси, права та обов'язки скаржника.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 стосується об'єкта права спільної сумісної власності (доходу), одержаному одним із подружжя. Тобто, відповідальність за договорами позики, укладеними відповідачкою, стосуються сімейного бюджету та прав апелянта. Виконання рішення є фактичним розпорядженням майном (грошовими коштами), що належать, в тому числі, і скаржнику на праві спільної сумісної власності.
Апелянт зазначив, що місцевим судом розглядався позов другого спадкоємця позикодавця ОСОБА_5 до відповідачки, за результатами розгляду якого суд стягнув заборгованість в іншому розмірі. У справі за позовом ОСОБА_5 позивачка визнала часткову оплату ОСОБА_3 процентів за червень-грудень 2013 року та січень 2014 року.
Крім того, вказав на те, що за договором позики від 01.06.2012 позичальниця зобов'язалась повернути не 1200,00 дол. США, а 1000,00 дол. США. До того ж, у розписці не вказано, хто саме взяв борг в розмірі 1200,00 дол. США. Суд першої інстанції не дослідив оригінал розписки, а її копія належним чином не посвідчена.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення, по суті розгляду апеляційної скарги просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 червня 2020 року клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено, пропущений процесуальний строк поновлено.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики спадкоємцем позичальника.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Судом встановлено, що відповідно до розписки ОСОБА_3 24.05.2012 взяла в позику у ОСОБА_4 3000,00 дол. США по курсу в національній валюті під 5% на місяць терміном дії на 6 місяців 2012 року. Проценти зобов'язалась сплачувати щомісячно. Через 6 місяців розрахунок трьох тисяч дол. США сплачується по курсу в національній валюті. В цій же копії розписки зазначено, що 01.06.2012 позичальниця взяла 1200,00 дол. США під 5% щомісячно терміном дії на 6 місяців 2012 року, через 6 місяців одну тисячу дол. США зобов'язалась розрахуватись по курсу в національній валюті (а.с. 4).
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 15.05.2013 позичальниця ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_4 (а.с. 6).
Відповідно до інформації із Спадкового реєстру спадкоємцями ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 41-43).
Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Відтак, позивач як правонаступник кредитора в договорі позики підтвердив своє право на звернення з позовом про примусове стягнення із відповідачки заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням нею зобов'язань позичальника за укладеними правочинами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідачка ОСОБА_3 в суді першої інстанції спірний правочин не оспорювала, надану нею розписку під сумнів не ставила, що досліджено та встановлено районним судом.
В основу апеляційної скарги покладені доводи про те, що права ОСОБА_1 порушені, оскільки погашення боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед спадкоємцем позичальника стосується об'єкта права спільної сумісної власності.
Визначаючи правомірність таких тверджень, передусім слід встановити, чи є виконання рішення про стягнення з одного з подружжя заборгованості за позикою порушенням прав іншого з подружжя.
Оцінюючи доводи апелянта в цій частині, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї.
Вказаний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
З матеріалів справи, зокрема і з додатків до апеляційної скарги, не встановлено, що відповідачка брала кошти в позику в інтересах сім'ї, а отже не є встановленим той факт, що позика повинна бути повернута і за рахунок спільного майна подружжя.
Зі змісту тексту розписки взагалі не зазначено, на які саме цілі взято кошти в позику.
Доводи апеляційної скарги відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України не підтверджують, що позика була використана в інтересах сім'ї.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позика, отримана відповідачкою, була використана в інтересах сім'ї.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2020 у справі № 522/23661/16-ц оцінював доводи касаційної скарги про те, чи є спірні грошові кошти спільним сумісним майном подружжя, якщо розписка була укладена під час шлюбу одним із подружжя.
Розглядаючи такі доводи, касаційний суд виходив із положень ст. 63 СК України, якою встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності.
За умовами договору позики ОСОБА_3 , яка має право укладати правочини від свого імені в тому числі і щодо майна, що є її особистою приватною власністю, визнала свій обов'язок особисто повернути позикодавцеві взяті в позику кошти.
Виходячи з викладеного, сам факт укладення договору позики під час шлюбу не є достатньою підставою стверджувати, що позичені кошти є спільним сумісним майном подружжя, що породжує спільний обов'язок подружжя повернути позику.
Відтак, з аналізу доводів апеляційної скарги не встановлені порушені права, інтереси чи обов'язки чоловіка позичальниці - апелянта у даній справі.
Сама відповідачка ОСОБА_3 не скористалась правом на апеляційне оскарження рішення суду про стягнення із неї боргу за договором позики.
Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не встановила, що оскаржуване рішення порушує права скаржника.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішення питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалось.
За ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
У зв'язку зі звільненням апелянта від сплати судового збору на підставі закону, понесені судові витрати залишаються за державою.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 362, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 02 жовтня 2020 року.
Судді