Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва
02 жовтня 2020 р. Справа № 440/405/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2020, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/405/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними, стягнення компенсації та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійною фонду України в Полтавській області, які полягають у відмові листом від 08.01.2020 №6789/5-02 та від 03.12.2019, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 на підставі, в порядку та у розмірі, визначеному Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати" та "Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (з подальшими змінами та доповненнями), компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії, нарахованої на підставі постанови Київського районного суду м. Полтави від 25.06.2014 року у справі №552/3403/14-а за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, починаючи з 01.01.2014 року по день фактичної виплати нарахованої пенсії, тобто по 22.07,2019 року в сумі 1939,18 грн. за рахунок коштів Пенсійного фонду України відповідно до статті 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати";
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії в сумі 1939,18 грн., нарахованої на підставі постанови Київського районного суду м. Полтави від 25.06.2014 у справі №552/3403/14-а за період з 01.01,2014 по 02.08.2014 починаючи з 01.01.2014 по день фактичної виплати нарахованої пенсії, тобто по 20.07.2019 за рахунок коштів Пенсійного фонду України відповідно до статті 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати";
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 4204 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, починаючи з 01.01.2014 по день фактичної виплати пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що суму додаткової пенсії, нарахованої на виконання постанови Київського районного суду м. Полтави від 25.06.2014 у справі №552/3403/14-а, ОСОБА_1 вчасно не виплачено, а тому наявні підстави для стягнення и з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на його користь . компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії в сумі 1939,18 грн. за період з 01.01,2014 по 02.08.2014 починаючи з 01.01.2014 по день фактичної виплати нарахованої пенсії, тобто по 20.07.2019 за рахунок коштів Пенсійного фонду України відповідно до статті 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". В апеляційній скарзі _також зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині щодо відмови у стягненні моральної шкоди ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до постанови Киїівського районного суду м. Полтави від 25.06.2014, залишеної без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року, у справі №552/3403/14-а:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не нарахування ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної на ріні прожиткового мінімуму для осіб, які тратили працездатність, встановленими законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, з 01 січня 2014 року з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 нарахованої додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленими законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік, з 01 січня 2014 року з урахуванням проведених виплат, та до змін в законодавстві.
На виконання вказаного рішення, відповідачем здійснено такий перерахунок та виплачено у у липні 2019 року пенсію за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.
25 листопада 2019 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою, в якій просив провести розрахунок, нарахування компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати частини пенсії згідно судового рішення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 по день фактичної виплати, а саме 22.07.2019 т виплатити нараховану компенсацію відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Листом від 03.12.2019 №6053/Б-02 ГУПФУ в Полтавській області повідомило позивачу про відсутність підстав для виплати компенсації. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що згідно чинного законодавства нарахування компенсації на суми, які виплачуються за минулий час на підставі рішення суду, не передбачено.
Не погоджуючись з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суму додаткової пенсії, нарахованої на виконання постанови Київського районного суду м. Полтави від 25.06.2014 у справі №552/3403/14-а, ОСОБА_1 вчасно не виплачено, а тому відмова ГУПФУ в Полтавській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, викладена у листі від 03.12.2019 вих. №6053/Б-02, є протиправною.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 4204 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у т.ч., пенсії.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а, від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.
Беручи до уваги те, що суму додаткової пенсії, нарахованої на виконання постанови Київського районного суду м. Полтави від 25.06.2014 у справі №552/3403/14-а, ОСОБА_1 вчасно не виплачено, а тому у позивача наявне право на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії.
А відтак, відмова ГУПФУ в Полтавській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, викладена у листі від 03.12.2019 вих. №6053/Б-02, є протиправною.
Щодо вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у визначеній сумі, колегія суддів зазначає наступне.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Питання щодо визначення суми виплат не належить до компетенції суду, а тому останній лише констатує право позивача на отримання суми встановленої пенсії за минулий час.
Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випаду є визнання протиправними дій управління щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати державної пенсії, а також зобов'язання здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати державної пенсії (основної та додаткової), яка була нарахована та виплачена позивачу на підставі постанови Київського районного суду м. Полтави від 25.06.2014 у справі №552/3403/14-а починаючи з 01.01.2014 по день фактичної виплати пенсії, тобто по 16.07.2019.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
За правилами частини 5статті 21 КАСУкраїни вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Зазначення в позові про наявність моральних страждань та негативних наслідків від перенесених моральних та психоемоційних травм, викликане протиправною поведінкою відповідача, не підтверджене жодним доказом.
При цьому, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, а також не наведено доводів, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 4204 грн. та вважає вірним рішення суду першої інстанції щодо вказаних позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 по справі № 440/405/20 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко